5. Основні риси соціальної організації.

Соціальна організація, за А.І. Пригожиним, має ряд характерних рис:

1) Вона має цільову природу, оскільки створюється для реалізації визначених цілей і оцінюється через ціледосягнення. Це означає, що організація є засобом і інструментом забезпечення функції об´єднання і регламентації поведінки людей заради такої мети, що не може бути досягнута людьми порізно, поодинці.

2) Заради досягнення мети члени організації змушені розподілитися за ролями і статусами. Отже, соціальна організація с складною взаємозалежною системою соціальних позицій і ролей, які виконуються її членами.

3) Організація виникає на основі розподілу праці та її спеціалізації за функціональною ознакою. Тому в соціальних організаціях мають місце різні горизонтальні структури. Однак більш істотним для розуміння організації є те, що вони завжди будуються за вертикальною (ієрархічною) ознакою, у якій досить чітко виділяються керуюча і керована підсистеми. Необхідність керуючої системи викликана потребою координації різноспрямованої діяльності горизонтальних структур. Ієрархічність же побудови організації забезпечує досягнення єдності мети, додає їй стійкість і ефективність.

4) Керуючі підсистеми створюють свої специфічні засоби регулювання і контролю за діяльністю організації. Серед цих засобів значну роль відіграють так звані інститутональні, чи внутрішньоорганізаційні норми, тобто норми, що створюються діяльністю особливих інститутів, що мають на це особливі повноваження. Дані інститути здійснюють і проводять нормативні вимоги в життя, підтримують їх своєю особливою владою і впливом, контролюють їхнє здійснення і застосовують свої санкції.

5) Соціальні організації с цілісною соціальною системою. Тому на базі з´єднання різних елементів організації в ціле створюється організаційний, чи кооперативний ефект. Організаційний ефект означає синергію, приріст додаткової енергії, що перевищує суму індивідуальних зусиль її учасників.

З чого ж складається цей ефект? Дослідники організації називають три основних його складових:

• організація поєднує зусилля багатьох своїх членів, уже проста масовість, тобто одночасність багатьох зусиль, дає приріст енергії;

• самі одиниці — елементи організації, включаючись в неї, стають трохи іншими: вони перетворюються в частково спеціалізовані, а, отже, односпрямовані елементи, що виконують лише визначену функцію;

• завдяки керуючій підсистемі дії людей синхронізуються, а це також служить могутнім джерелом підвищення загальної енергії організації.

6. Типи соціальних організацій. Формальні та неформальні соціальні організації.

Соціальна (суспільна) організація (підсистема) характеризується наявністю людини в сукупності взаємопов’язаних елементів, тобто в ній людина – суб’єкт і об’єкт управління.

Соціальна система може містити біологічну і технічну системи.

Суспільні організації діють на основі задоволення потреб своїх членів, тобто у внутрішньому середовищі (напр., профспілки), на відміну від господарських організацій, які створюються для задоволення потреб та інтересів людини і суспільства в зовнішньому для організації середовищі.

Процес керівництва передбачає створення та ро­боту формальної організації.

Формальніорганізації - це юр. або неюр. особи, зареєстровані у встановленому порядку.

Формальніорганізації утворюються цілеспрямовано для досягнення конкретної мети. Це, наприклад, установа, школа, підприємство тощо.

Нефор­мальні– це незареєстрованіорганізації.

Неформальніорганізації виникають спонтанно, як результат тривалої спільної діяльності. Вони поєднують людей, близьких за поглядами, інтересами та можуть утворюватись як у складі формальних організацій, так і поза їх межами.

Отже, в кожній формальній організації можуть існувати неформальніорганізації.

Вони виникають спонтанно всупереч бажанню ке­рівництва, але кожний керівник повинен розуміти, що неформальні організації справляють досить силь­ний вплив на поведінку співробітників. Керівник, щоб контролювати ситуації на виробництві, пови­нен знати, яку роль у конкретній ситуації відіграє неформальна організація та як нею керувати.

Вміння керівника працювати в малих групах, таких, як різні комітети та комісії, створені са­мим колективом, а також вміння будувати взає­мовідносини зі своїми безпосередніми підлегли­ми, є необхідною умовою ефективності керування взагалі.

Кожен з нас належить до кількох груп водночас (сім'я, друзі, виробництво). Групи існу­ють короткострокові (студенти на час сесії для підготовки екзаменів: мета досягнута - група роз­палася), більш тривалі (друзі по школі).

За визна­ченням Марвіна Шоу: «Група - це дві чи більше особи, які взаємодіють таким чином, що кожна особа чинить вплив на інших і водночас перебу­ває під впливом інших осіб».

На виробництві групи утворюються, коли відбувається поділ праці по горизонталі (підрозділи) та по вертикалі (рівні керівництва). Групи, створені за бажанням керівництва для організації вироб­ничого процесу, називають формальними, їх фун­кцією є виконання конкретних цілей та досягнен­ня визначених конкретних задач.

В організації існує три типи таких груп:

- групи керівників;

- виробничі групи;

- комісії.