3. Ефективність управління потенціалом підприємства
Смотреть дополнительно в конспекте Мананниковой тему 10
Концепції визначення ефективності управління
На будь-якому рівні організації менеджери намагаються досягати високих результатів. Однак загальна згода щодо змісту категорії “ефективність” відсутня. Відмінності у визначенні управлінської ефективностівідбивають прихильність різних авторів до однієї з наступних концепцій та підходів дооцінки організаційної ефективності(див.рис.11.1).
У практичній діяльності доцільно використовувати будь-яку з наведених нижче концепцій в залежності від ситуації.
Рис. 11.1. Концепції та підходи до визначення та оцінки ефективності управління
Цільова концепція ефективності управління- це концепція, згідно якої діяльність організації спрямована на досягнення певних цілей, а ефективність управління характеризує ступінь досягнення поставлених цілей.
У відповідності до цільової концепції організаційної ефективності розроблена цільова концепція ефективності управління. Визначена за цією концепцією ефективність управління має специфічну назву: широка ефективність управління або результативність управління.
Не зважаючи на свою привабливість та зовнішню простоту, застосування цільової концепції пов’язане із низкою проблем:
Досягнення цілі не завжди є легко вимірюваним;
Організації здебільшого намагаються досягти декількох цілей, частина з яких суперечлива за змістом (досягнення максимального прибутку – забезпечення максимально безпечних умов роботи);
Спірним є існування загального набору “офіційних” цілей (складність досягнення згоди серед менеджерів щодо конкретних цілей організації).
Системна концепція ефективності управління– це концепція, згідно якої на результати діяльності організації впливають як внутрішні чинники, так і фактори зовнішнього середовища, а ефективність управління характеризує ступінь адаптації організації до свого зовнішнього середовища.
Організація з точки зору теорії систем – це сукупність елементів, що взаємодіють між собою взаємозалежним чином. В спрощеній формі організація отримує ресурси (входи) з системи більш високого рівня (зовнішнього середовища), трансформує ці ресурси і повертає їх у зміненій формі (товари та послуги).
Будь-яка організація – це частина більш великої системи, тому для успішного функціонування має прилаштовуватись до вимог зовнішнього оточення.
Системна концепція організації акцентує увагу на двох важливих міркуваннях:
виживання організації залежить від її здатності адаптуватися до вимог середовища;
для задоволення цих вимог повний цикл “входи – процес – виходи” повинен знаходитись в центрі уваги керівництва.
Концепція ефективності управління на основі досягнення"балансу інтересів" - це концепція, згідно якої діяльність організації спрямована на задоволення очікувань, сподівань і потреб (інтересів) усіх індивідуумів і груп, які взаємодіють в організації та з організацією, а ефективність управління характеризує ступінь досягнення балансу інтересів усіх зацікавлених у діяльності організації індивідуумів і груп.
Ця концепція акцентує увагу на відносній важливості різних групових та індивідуальних інтересів в організації (на відміну від цього, цільова концепція підкреслює, що організації віддають перевагу досягненню загальноорганізаційних цілей).
Визначення ефективності управління за концепцією досягнення“балансу інтересів” ґрунтується на вимірюванні ступеню задоволення потреб всіх груп, зацікавлених у результатах діяльності організації. Головним критерієм оцінки ефективності управління за цією концепцією є досягнення балансу інтересів усіх зацікавлених у результатах діяльності організації груп.
Окрім зазначених концепцій, що відбивають сутність двох категорій (“ефективність організації” та “ефективність управління організацією”), існують системи поглядів, що стосуються виключно ефективності управління.
Функціональна концепція ефективності управління- це концепція, згідно якої управління розглядається з точки зору організації праці та функціонування управлінського персоналу, а ефективність управління характеризує співставлення результатів та витрат самої системи управління.
Першочерговим завданням у визначенні продуктивності управлінської праці у будь-яких одиницях є встановлення за кожною функцією управління загального обсягу роботи, який залежить від великої кількості різних факторів (розмір і структура виробництва, асортимент продукції, чисельність працюючих тощо) і міняється зі зміною кожного з них. Сьогодні ця задача в методичному відношенні ще не вирішена.
Композиційна концепція ефективності управління- це концепція, згідно якої ефективність управління визначається ступенем впливу управлінської праці на результати діяльності організації в цілому.
Композиційна концепція ґрунтується на визначенні ступеню впливу управлінської праці на результати діяльності організації в цілому.
Серед показників, що характеризують результат (ефект) діяльності організації, найбільш широко використовуються наступні:
продуктивність праці;
розмір зниження собівартості продукту;
обсяги приросту прибутку;
обсяги реалізації продукту тощо.
В межах композиційної концепції до визначення ефективності управління досить широко використовуються показники економічності апарату управління:
питома вага управлінців в загальній чисельності працюючих;
питома вага персоналу управління в загальному фонді оплаті праці;
питома вага витрат на управління в собівартості продукції тощо.
Позитивно ставлячись до інновацій, вони, проте, вважають, що нововведення — це суто індивідуальний процес, який не піддається в значній мірі управлінню та плануванню і пов'язаний із значним ризиком, більшим, ніж захист позиції, яку займає організація на ринку. Бар'єром на рівні організації може бути: « інертність організаційних структур; трудність переорієнтування мислення персоналу, менеджерів унаслідок соціальних норм, які склалися; взаємозалежність підсистем управління, яка веде до несинх-ронізованості змін; минулий негативний досвід, пов'язаний з інноваційними проектами. Подолання інерції поведінки називається реадаптацією. Нововведення, які пов'язані з новою технологією, вимагають реадаптації. У таких випадках, для того щоб інновація була сприйнята, передбачувана вигода від змін або витрати інерційної поведінки мають бути достатньо великими. Як показує практика, фірми, що діють по-новаторському, в дусі реадаптації, розвиваються швидше, займають лідируючі позиції в галузі та на ринку. У протилежному разі їхня здібність до виживання в динамічному нинішньому середовищі опиняється під загрозою. Саме цей факт детально проаналізували американські спеціалісти з менеджменту Р. Фостер [144] та Р. Уотермен [136] і дійшли висновку, що ті керівники, які, виходять з того, що післязавтра не буде схожим на сьогодні, зосереджуються на забезпеченні умов для впровадження необхідних нововведень у необхідний час і тим самим досягають переваг і перемог своїх організацій у динамічній конкуренції. Однією з таких умов є залучення в інноваційну діяльність персоналу організації, адекватно враховуючи можливості кожного робітника. У табл. 7.1 наведені дані ймовірного ставлення робітників до нововведень. З метою подолання опору нововведенням вища ланка управління розробляє чітку інноваційну політику, яка передбачає такі дії: формування самостійних дослідних підрозділів,, творчих, проектних груп, що розробляють і впроваджують інновації; розроблення програм для навчання персоналу; створення системи матеріальних і моральних стимулів винахідництва, новаторської творчості працюючих.
Дослідження ефективності потенціалу підприємства можна здійснити шляхом вивчення шести елементів:
спроможності підприємства забезпечити умови реалізації спільних інтересів учасників;
ступеню реалізації інтересів кожного учасника підприємства;
ступеню реалізації інтересів споживачів, постачальників, держави, інвесторів;
можливості підвищення ефективності за рахунок зміни механізму узгодження інтересів учасників підприємства;
можливості підвищення ефективності комерційної діяльності за рахунок зміни механізму узгодження інтересів підприємства і його споживачів, постачальників, інвесторів, а також держави;
загального рівня ефективності підприємства і можливостей її підвищення.
Використання комплексної моделі для розробки і реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності підприємства передбачає розподіл її елементів на три рівні аналізу, кожен з яких має певний ступінь значимості і дозволяє вирішити певне коло задач.
На першому рівні дослідження ефективності аналізують умови, які визначають можливості реалізації цілей, спільних для всіх суб'єктів, зацікавлених в результатах діяльності підприємства із використанням традиційного підходу до визначення і розрахунку показників ефективності організаційно-економічного механізму управління підприємством.
Другий рівень дослідження ефективності підприємства складають показники й умови, що визначають його здатність забезпечувати реалізацію інтересів кожної групи учасників підприємства, а також споживачів, постачальників, інвесторів, держави тощо.
Основні етапи при визначенні ступеню реалізації інтересів всіх груп, зацікавлених в роботі підприємства, можуть бути такими:
1. Визначити суб'єкт оцінки, тобто для кого проводиться оцінка ефективності.
2. З'ясувати його інтереси, потреби, на основі яких можна сформулювати критерії ефективності (тобто цілі, на досягнення яких повинна бути спрямована діяльність підприємства з точки зору суб'єкта оцінки).
3. Розробити показники, що відображають ціль в кількісному вираженні.
4. Визначити цільові значення показників на основі аналізу діяльності підприємства за минулі роки, а також зовнішнього середовища.
5. Порівняти цільові значення показників з фактично досягнутими.
Третій рівень оцінки ефективності підприємства передбачає вивчення умов, які дозволяють забезпечити можливість реалізації інтересів учасників підприємства в довгостроковій перспективі. На цьому етапі необхідно виявити обмеження і можливості підвищення ефективності на основі обстеження внутрішніх можливостей підприємства і зовнішніх умов, в яких воно діє.