2.Період між першою і другою світовою війною

Iсвітова війна затримала розвиток міжнародних організацій. Разом з тим у ці роки відзначається поява ряду проектів створення міжнародних організацій з метою запобігання війни. Один з таких проектів ліг в основу створення Ліги Націй (1919 р.), першої політичної міжурядової організації. Спочатку Статут Ліги Націй був підписаний 44 державами.

Адміністративні союзи не погодились на входження до Ліги Націй і фактично розпадаються. Але згідно ч.ХІІ Версальського договору виникає Міжнародна організація праці, яка тісно співпрацює з Лігою Націй.

3.Період після 1945р.

II світова війна, що почалась 1 вересня 1939 р. агресією Німеччини проти Польщі, наочно показала, що Ліга Націй не справилася зі своєю головною метою — недопущенням нової світової війни. У зв'язку з цим, у роки II світової війни виникла ідея створення нової міжнародної політичної організації, яка б змогла надійно забезпечити мир і безпеку народів Землі після її закінчення.

Такою організацією стала ООН, створена у 1945р. Найбільші із тих організацій, які раніше існували об’єднуються в “систему ООН”. 15 спеціалізованих організацій – незалежних, але пов’язаних з ООН відповідними угодами, охоплюють практично всі технічні і культурні аспекти життя суспільства.Міжнародні організації (правильніше було б “міждержавні”) є похідними суб’єктами міжнародного права. Держави створюють МО, щоб доручити ім завдання чи функції, які вони не можуть здійснити самостійно. Отже, за своєю будовою МО перебувають на службі вищих інтересів або ширших, ніж інтереси держав, що є їх членами, регіональних чи загальних інтересів. Але не слід ідеалізувати МО та бачити в них розв’язання всіх проблем міжнародного співтовариства. МО в дійсності є місцем протистояння та антагонізму між державами-членами. Та вони через інституційні механізми (стабільність відносин, дипломатія особливого типу, голосування з рівною кількістю голосів) часто справляють суттєвий вплив на міждержавні відносини.

«Міжнародна (міждержавна) організація - це об'єднання держав, створене на основі міжнародного договору для виконання визначених цілей, що має систему постійно діючих органів, що володіє міжнародною правосуб'єктністю і засноване відповідно до міжнародного права».

Сьогодні налічується близько 350 МО. Класифікацію ММО можна проводити за різними критеріями:

за предметом діяльності (політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, культури, охорони здоров'я);

за колом учасників (універсальні, регіональні, субрегіональні, міжрегіональні);

за сферою діяльності (із загальною компетенцією, зі спеціальною компетенцією).

43. Юридична природа міжнародних організацій.

Головна відмінність міжнародної організації – це відсутність суверенітету. Міжнародні організації не можуть бути стороною в справі, яку розглядає Міжнародний Суд ООН. Дипломатичні відносини між міжнародними організаціями і іншими суб'єктами міжнародного права мають свої особливості. Міжнародна відповідальність ММО відрізняється своєю специфікою в порівнянні з відповідальністю держав. При здійсненні своєї діяльності ММО не може виходити за рамки повноважень, визначених її установчими актами. Так, у ст.104 Статуту ООН установлено: “ООН користується на території кожного зі своїх Членів такою правоздатністю, яка може виявитися необхідною для виконання її функцій і досягнення її цілей”.

ММО як юридична особа має сукупність прав, що фіксуються в її установчому акті або спеціальній конвенцїї. Реалізація цих прав відбувається на основі національного законодавства держави, на територїї якої ММО виконує свої функції (наприклад, вступає в цивільно-правові угоди).

ММО створюється виходячи з принципу суверенної рівності держав – членів організації.

Члени ММО зобов”язані неухильно виконувати резолюції її органів. Це відбувається відповідно у межах компетенції цих органів і з урахуванням установленої юридичної чинності таких резолюцій.

ММО можуть укладати міжнародні договори. У зв'язку з ростом числа таких договорів у 1986 р. була укладена Віденська конвенція про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями чи між міжнародними організаціями.

ММО і їхні посадові особи мають привілеї і імунітети переважно функціонального характеру.

ММО мають право розпоряджатися фінансовими коштами організації.

З погляду юридичної природи ММО можна говорити про її внутрішнє і зовнішнє право.

“Внутрішнє право ММО”- це певна сукупність правових норм, регулюють її функціонування, відносини між її органами, посадовими особами та іншими співробітниками організацїї.

Коло норм внутрішнього права ММО досить широке. Важливим компонентом цього права є правила процедури органів ММО, які можуть фіксуватися у статутах (МАГАТЕ), постановах (ВМО) і регламентах (МСЕ). Правила процедури ММО регламентують порядок роботи її головних і допоміжних органів, способи прийняття рішень, порядок голосування.

Деякі юристи допускають застосування щодо МО класичний поділ внутрішнього права на конституційне, адміністративне, фінансове, бюджетне право. Але слід бути обережним не ототожнюючи внутрішній порядок МО із внутрішнім правопорядком держав.

Термін “зовнішнє право”ММО умовно позначає арсенал правових засобів, за допомогою яких організація забезпечує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, свої зв”язки з державами або іншими організаціями. Йдеться про різні договори ММО, в яких організація виступає стороною.