59. Поняття і види міжнародних спорів.

Спори між державами є, на жаль, невід’ємною частиною міжнародних відносин і часто призводять до збройних конфліктів.

Ідея мирного врегулювання спорів зародилася у міжнародному праві впродовж його класичного періоду, тобто за часів, коли взагалі ще не існувало заборони застосування сили.

Згідно зі ст. 2(3) Статуту ООН «всі члени ООН мають вирішувати свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку та справедливість». Втім конкретні зобов’язання, що випливають із цього положення, викликають суперечності, і навіть визначення терміну “міжнародний спір” залишається неузгодженим. Одна із головних цілей ООН окреслено як “проводити мирними засобами, у згоді з принципами справедливості і міжнародного права, уладнання або вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, що можуть призвести до порушення миру (стаття 1(1)).

Статут ООН вказує на те, що міжнародні спори можуть бути наступних видів:

ті, які загрожують підтримці міжнародного миру і безпеки

ті, які не несуть такої погрози

суперечки юридичного характеру

місцеві суперечки.

Будь-яка міжнародна суперечка, відповідно до Статуту ООН, повинна бути врегульований на основі міжнародного права і принципів справедливості (п.1 ст.1). Це означає:

вирішувати суперечки відповідно до норм міжнародного права

з огляду на права й інтереси один одного

шукати розумні компроміси

досягати угоди стабільного характеру

при наявності пробілів у праві врегульовувати свої розбіжності на основі принципів справедливості.

60. Дипломатичні та судові засоби вирішення міжнародних спорів.

Способи врегулювання конфліктів можнаподілити на три категорії:

дипломатичні проце­дури;

правові (судові) рішення;

процедури врегулювання спорів між державами-членами міжнародних організацій.

Із дипломатичних засобів найпростішим та найпоширенішим є пе­реговори. Цей спосіб не передбачає участі третьої сторони і цим відрізняється від інших способів. Тільки після того як держави вдались до дипломатичних переговорів, вони можуть зве­ртатися в ООН.

Процедури ведення дипломатичних переговорів не визначено, держави самі вирішують, як себе поводити. Дипломатичні пе­реговори можуть вестися шляхом консульта­цій, обміну нотами, листами та ін.

Стадіями дипломатичних переговорів можуть бути:

пере­говорна ініціатива,

досягнення домовленості сторін про переговори,

визначення рівня ран­гів,

узгодження процедури ведення перегово­рів,

обговорення предмета спору,

вироблення і прийняття правозастосовчого акта, який вмі­щує пропозиції щодо вирішення спору або саме вирішення спору.

Дипломатичні переговори можна класифікувати:

за предметом спору — на переговори з політичних, еко­номічних, соціальних питань тощо;

за кількістю учасників - на дво- і багатосторонні пере­говори;

за рівнем службових осіб, які беруть участь у перегово­рах –

на дипломатичні переговори:

а) І рівня - глав держав і урядів,

б) IIрівня — міністрів закордонних справ,

в) IIIрівня — послів,

г) IVрівня — спеціально уповноважених службових осіб.

За певних обставин може існувати обов'язок вступати в переговори, що виникає з двосторонніх чи багатосторонніх угод. Окрім цього, обов'язок вступити в переговори може виникну­ти за рішенням суду. Там, де існує обов'язок вести перегово­ри, передбачається і обов'язок досягти згоди, наскільки це можливо.

Процедури добрих послуг та посередництва передбачають залучення третьої сторони, чи то особи чи групи осіб, держави чи групи держав, чи міжна­родної організації. Цей процес полягає у переконанні сторін конфлікту в необхідності досягти згоди

При здійсненні добрих послуг третя сторона сприяє лише встановленню контактів між сторонами, що сперечаються, сприяє початку чи поновленню переговорів між ними. Третя сторона участі в переговорах не приймає і не робить впливу на їхній хід, в той час як

посеред­ництво передбачає активну участь третьої сторони в перегово­рах.

Міжнародна слідча процедура. В її рамках створюються слідчі комісії як засіб вирішення міжнародних спорів. Вони створюються на підставі спеціальної угоди сторін, де вказуються факти, що підлягають розслідуванню, а також порядок утворення і діяльності комісії.

Міжнародна погоджувальна процедура (примирення)

Фактично міжнародні погоджувальні комісії (примирення) виникли з договорів щодо постійних слідчих комісій. Процес примирення передбачає розслідуван­ня третьою стороною основ конфлікту та вироблення пропози­цій щодо врегулювання. Цей спосіб включає елементи як роз­слідування, так і посередництва.

Якщо зазначені вище узгоджувальні засоби є переважно політичними, то судові засоби мають юридичний характер.

Процедура міжнародного арбіт­ражу виходить за межі процесу дипломатичного врегулювання. У сучасній формі ця процедура бере початок з Джейського договору 1874 р. між Британією та Америкою, згідно з яким були утворені змішані ко­місії для вирішення юридичних питань між сторонами

Крім того, був утворений По­стійний арбітражний суд. В дійсності, це не суд, оскільки він не має сталого складу суддів. Він складається зі списку осіб, названих сторонами, максимум по 4 особи від кожної сторо­ни. Коли сторони бажають звернутись до арбітражу, вони ма­ють право вибрати членів суду з цього списку, що значно по­легшує процес створення арбітражних судів.

Постійний арбі­тражний суд також складається з:

Міжнародного бюро, яке виконує функції реєстру суду і зберігає справи

Постійної адміністративної ради, що здійснює адміністративний конт­роль над Бюро.

Міжнародний Суд Справедливості ООН, утворений 1945 р., за період 1947-1995 рр. розглянув 94 справи, з них дав 21 кон­сультативний висновок. В останні роки Суд активізував свою діяльність.

Компетенція Суду:

поширюється лише на спори між дер­жавами,

спори між державами можуть розглядатися лише за згодою всіх сторін.

його рішення є обов'язковим тільки для сторін і тільки з даного питання, тобто воно не створює судового прецеденту, який був би обов'язковим і для інших держав в аналогічних ситуаціях, але Суд спирається на свої попередні рішення у наступних аналогічних спра­вах.