Тема 4. Міжгрупові конфлікти

1. Сутність міжгрупового конфлікту

2. Типи та функції міжгрупових конфліктів

3. Управління міжгруповими конфліктами

4.1 В міжгруповому конфлікті сторонами протиборства виступають групи. В основі такого протиборства лежить зіткнення протилежних інтересів, цінностей, цілей.

Будь-яка організація складається з певних формальних і неформальних груп, між якими можуть виникати конфлікти. Найчастіше конфлікт виникає через розбіжності в цілях чи інтересах функціональних структурних груп, які просто не в змозі мирно співіснувати, оскільки всередині будь-якої групи постійно відбувається динамічний розвиток, змінюються цілі, завдання, що поступово входять у суперечки з аналогічними показниками інших груп.

Міжгруповий конфлікт - це протиборство в колективі або в різних соціальних групах, що відстоюють протилежні інтереси, мають несумісні цілі і своїми практичними діями групи заважають одна одній їх досягти.

При вивченні міжгрупових конфліктів використовують різні підходи. При мотиваційному підході поведінка груп і її відношення до інших груп розглядається як відображення її внутрішніх проблем. Направлена на зовнішнє оточення ворожість (аутгрупова) є наслідком внутрішнього напруження і проблем в самій групі, її власних протиріч і конфліктів. Група має потребу в зовнішніх конфліктів, тому, що такі конфлікти дозволяють їй вирішити власні проблеми.

З.Фрейд стверджував, що аутгрупова ворожість абсолютно необхідна в будь-якій між груповій взаємодії, і носить універсальний характер, оскільки сприяє згуртованості і стабільності групи. Механізм формування цієї ворожості до „чужих” пов’язаний з інстинктом агресії, емоційною ідентифікацією зі своїм лідером. Ця інтерпретація Фрейда механізму виникнення ворожості до «чужих» і прив’язаності до „своїх” не отримала значної підтримки.

Міжгрупові конфлікти пояснюються також на основі концепції фрустраційної детермінації агресії. Беркович в книзі „Агресія: соціально-психологічний аналіз” розглядає різноманітні соціально-психологічні впливи на агресивну поведінку. Він ввів поняття „відносна деривація” – оцінка положення власної групи як гіршого порівняно з іншими групами. Своїй групі приписуються менші можливості, обмеженість в правах, несправедливий соціальних статус. Групи можуть відчувати велике незадоволення. Якщо їх очікування були більш високими або якщо вони оточені групами, що знаходяться в кращому положенні ніж вони.

При зростанні рівня добробуту, матеріального, соціального статусу, змінюється і планка, у відповідності до якої людина, група оцінює свої досягнення. Майєрс доводить, що відносна деривація виникає в результаті „порівняння направленого вверх” і стає для групи джерелом фрустрації, можливо агресії. При цьому об’єктом агресії може стати не тільки той, хто безпосередньо викликав фрустрацію, але будь-яка людина або група людей, що асоціюються з ним по ознаці групової належності або по іншим причинам виявились в ролі „козла відпущення”. Відносна деривація завжди потенційно присутня в соціальних порівняннях, а тому існує і небезпека аут групової ворожості. Групова деривація складніша за індивідуальну ( індивід може змінити індивідуальну ситуацію), бо вимагає зміни соціальної позиції групи.

Ситуативний підхід до міжгрупових конфліктів набув велике визнання. Він передбачає пошук зовнішніх факторів. Які впливають на психологічні явища. М.Шериф під час експерименту виявив, що ситуація суттєво впливає на між групову взаємодію. На першій стадії експерименту створювались групи зі сформованою структурою, груповими нормами. Через тиждень між групами починалась конкуренція, виникала ворожість і конфлікт. На другому етапі ситуація конкуренції перетворювалась в ситуацію кооперації. Спільні цілі, зовнішня загроза приводили до зменшення неприязні між групами. Це доводило те , що ситуація впливає на між групові стосунки.

Д.Кемпбелл є автором „реалістичної” теорії конфлікту. Основні положення теорії:

• реальний конфлікт інтересів різних груп обумовлює міжгруповий конфлікт. Якщо виграш може бути великим, то тоді конфлікт буде дуже інтенсивним;

• реальний конфлікт інтересів обумовлює сприйняття загрози окремими членами групи;

• реальна загроза обумовлює ворожість окремих членів групи до джерела загрози;

• реальна загроза обумовлює внутрішньогрупову солідарність;

• реальна загроза сприяє усвідомленню індивідом власної групової приналежності;

• реальна загроза обумовлює непорушність групових кордонів;

• реальна загроза обумовлює зменшення відхилення від групових норм;

• реальна загроза обумовлює міру покарання за порушення вірності власній групі;

• реальна загроза обумовлює підвищення внутрішньо групової солідарності.

Нині найчастіше різні підходи до вивчення міжгрупових конфліктів об’єднуються. Враховуються соціокультурні фактори. Відомий російський вчений Агєєв вважає, що конфлікти між групами виникають коли:

• взаємодія між групами відбувається по принципу „гри з нульовою сумою”;

• одна з груп терпить стабільну невдачу;

• успіх чи невдача індивіду залежить від успіху чи невдачі групи.

Характеристика типового суб’єктивного змісту конфліктної ситуації міжгрупового конфлікту зводиться до трьох явищ:

1. „Деіндивідуалізація” взаємного сприйняття. Члени конфліктуючих груп сприймають один одного по схемі „Ми-Вони”.

2. Неадекватне соціальне, групове порівняння. В групових уявленнях своя група оцінюється вище, а переваги іншої групи занижуються.

3. Групова атрибуція. В цьому випадку позитивна поведінка своєї групи і негативна поведінка чужої групи пояснюється внутрішніми причинами. А негативна поведінка своєї групи і позитивна поведінка чужої групи пояснюється зовнішніми обставинами.

4.2 Виділяють наступні типи міжгрупових конфліктів в організації:

- керівництво організації – персонал ( можливі причини – порушення правових норм, незадовільні умови праці, низька заробітна плата і т.д.);

- адміністрація-профспілки (порушення трудового законодавства з боку адміністрації, незадовільні умови праці, низька заробітна плата і т.д.);

- конфлікт між підрозділами всередині організації (взаємна залежність по виконуваним задачам, розподіл ресурсів, структурна перебудова і т.д.);

- конфлікт між мікрогрупами всередині колективу (протилежність інтересів, цінностей, цілей, амбіції лідерів).

Міжгрупові конфлікти можуть виконувати наступні функції: згуртування групи, що відстоює справедливі інтереси; розкол групи, що відстоює незаконні інтереси, утвердження статусу особистості в групі, і т.д.

4.3 Управління міжгруповими конфліктами включає прогнозування конфлікту (робота з лідерами груп, аналіз громадської думки, виявлення ранніх проявів міжгрупових конфліктів в латентній фазі), попередження конфлікту (застосувати міри по нейтралізації факторів, що породжують конфліктну ситуацію, активна робота з лідерами з метою обміну інформацією про потенційних суперників, використання педагогічних і адміністративних заходів по попередженню мотивів назріваючого конфлікту), регулювання конфлікту (легітимізація конфлікту, встановлення норм і правил взаємодії по вирішенню конфлікту, інституціоналізація конфлікту, створення робочих груп по регулюванню конфлікту), розв’язання конфлікту ( організація переговорного процесу по розв’язанню конфлікту, заключення договору про узгодження інтересів і позицій конфліктуючих сторін).

Резюме:

1. Міжгруповий конфлікт - це протиборство в колективі або в різних соціальних групах, що відстоюють протилежні інтереси, мають несумісні цілі і своїми практичними діями групи заважають одна одній їх досягти.

2. Існують різні типи міжгрупових конфліктів в організації: керівництво організації – персонал; адміністрація-профспілки; конфлікт між підрозділами всередині організації тощо.

3. Міжгруповими конфліктами можна управляти.