Тема 3. Внутрішньоособистісні та міжособистісні конфлікти
3.1 Причини внутрішньоособистісних конфліктів
3.2 Мотиваційні та когнітивні конфлікти
3.3 Міжособистісні конфлікти
3.1 Внутрішньоособистісний конфлікт - це зіткнення приблизно рівних по силі і значущості, але протилежно направлених мотивів, потреб, інтересів у однієї і тієї ж людини, що відображають суперечливі зв'язки з соціальною середовищем. Внутрішньоособистісний конфлікт – це гостре переживання індивіда, що відображає його суперечливі відносини з зовнішнім середовищем і невизначеністю вибору.
Внутрішня конфліктність обумовлена її складною внутрішньою структурою особистості, яка представляє собою суперечливу єдність біологічного, психологічного, соціального і т.д.
З.Фрейд розглядав структуру особистості з точки зору її внутрішньої конфліктності. Він виділяв три компоненти в структурі особистості: „Воно”, „Я”, „Зверх-Я”:
-„Воно” – несвідомий рівень інстинктивних потреб, його основний принцип – отримання задоволення;
- „Я” – керується принципами реальності і раціональності;
- Зверх-Я” – вища інстанція в структурі психіки – виконує роль внутрішнього цензора, совісті.
Внутрішні конфлікти, як правило, виникають між несвідомим рівнем „Воно” і психологічним рівнем „Я”; між „Я” і „Зверх-Я”. Можливі варіанти, коли один конфлікт накладається на інший або являється наслідком і/або продовженням іншого конфлікту.
Е.Фромм вважав, що внутрішня дисгармонія людини обумовлена його двоїстою природою. З одного боку, людина – біологічна, природна істота, а з іншого – соціальна. Така природа людини породжує ряд внутрішньо особистісних конфліктів таких, як:
- тяга до свободи і необхідність жити в суспільстві;
- тяга до життя і підсвідома агресія, жага смерті і руйнування;
- тяга до влади і необхідність підкорятись;
- любов і ненависть.
На думку Фромма, в кожній людині в різних співвідношеннях співіснують всі ці стани внутрішньої роздвоєності, будь-який з них може стати причиною внутрішнього конфлікту.
Соціологи вивчають рольові конфлікти, конфлікти між різними статусами, конфлікт діяльності –„треба, але не можу”, конфлікт свідомості –між вірою і знанням. Рольові конфлікти можуть стати причиною особистісного конфлікту. Існує два види рольових конфліктів, що виникають на внутрішньо особистісному рівні. Перший конфлікт – протиріччя, що виникає між вимогами ролі і можливостями особистості. Другий конфлікт – міжрольовий конфлікт, при якому різні рольові позиції особистості виявляються несумісними.
Таким чином, конфлікт закладений в самій структурі особистості.
Зовнішні причини внутрішньоособистісного конфлікту можуть бути обумовлені становищем індивіда в первинній групі. В реальному житті внутрішні і зовнішні причини конфліктів тісно взаємопов’язані. Наприклад, чиновник декілька раз на день змушений робити вибір між законом, вказівками керівництва, проханням відвідувача, своєю совістю, здоровим глуздом. а ще можливий шантаж, погрози, пропозиції хабара і т.д. На чисто службові можуть накладатись сімейно-побутові, фінансові та інші проблеми.
Причинами внутрішньоособистісного конфлікту може бути психологічне притискання індивіда в групі або в міжособистісному спілкуванні. Це може виражатись в необґрунтованій критиці, соціальній ізоляції, негативних висловлюваннях тощо.
Згідно з В.С.Мерліном, психологічний конфлікт – це стан більш чи менш тривалої дезінтеграції особистості, який виражається в загостренні протиріч між різними сторонами, якостями, відношеннями і діями особистості. Психологічний конфлікт виникає при певних умовах. Перш за все – це ситуація, яка не може бути суб’єктивно розв’язаною.
Західні вчені найбільше уваги приділяють вивченню внутрішніх конфліктів мотиваційного характеру. Левін розглядав три основні варіанти таких конфліктів. Перший варіант – людина змушена вибирати між альтернативами, які є однаково привабливими, але виключають одна одну. Мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають однакову силу. Другий випадок конфлікту – вибір між двома в рівній мірі непривабливими можливостями. Третій тип конфлікту – одна і та ж ціль в рівній мірі і приваблива і неприваблива. Внутрішня боротьба в цьому випадку пов’язана із зважуванням всіх «за і проти».
3.2 Другий вид внутрішніх конфліктів – це когнітивні конфлікти, в основі яких лежить зіткнення несумісних уявлень. Згідно когнітивної психології людина намагається досягти несперечливості своєї внутрішньої системи уявлень, переконань, цінностей і т.п. і відчуває дискомфорт у випадку виникнення протиріч, неузгодженості. Ця проблематика описана в теорії когнітивного дисонансу Л.Фестінгера. У відповідності до неї люди будуть намагатись зменшити неприємний для них стан дискомфорту, що пов’язаний з тим, що індивід одночасно має два знання” (думки, поняття), що психологічно суперечливі. Зменшення когнітивного дисонансу можливе через зміну одного із уявлень таким чином, щоб вони відповідали один одному. Чим сильніший дисонанс, тим більше він буде намагатись його ослабити. Шипілов запропонував класифікацію особистісних конфліктів на основі мотивів, які переживаються людиною як „я хочу”, цінностей, що виступають як еталон необхідного -„я повинен”, самооцінки – „я можу”.
Таблиця 1 – Основні види внутрішньоособистісних конфліктів
|
Структура внутрішнього світу особистості, що знаходиться в конфлікті |
Вид внутрішньо особового конфлікту | ||
|
„хочу” |
„треба” |
„можу” | |
|
|
|
|
Мотиваційний конфлікт (між „хочу” і „хочу”) |
|
|
|
|
Моральний конфлікт (між „хочу” і „треба”) |
|
|
|
|
Конфлікт нереалізованого бажання (між „хочу” і „можу”) |
|
|
|
|
Рольовий конфлікт (між „треба” і „треба”) |
|
|
|
|
Адаптаційний конфлікт ( між „треба” і „можу”) |
|
|
|
|
Конфлікт неадекватної самооцінки (між „можу” і „можу”) |
Якщо в силу якихось причин ціль не може бути досягнутою, індивід на шляху задоволення потреби зустрічає непереборні перешкоди, труднощі, не бачить можливості задоволення даної потреби, то наслідком цього може стати соціальна напруженість. Такий стан називається фрустрацією ( від лат. Frustration – обман, розлад, руйнування планів). Фрустрація один із видів стресів. Фрустрація означає психологічний стан людини, що виражається в певних переживаннях невдачі і поведінці. М.А. Робер та Ф. Тітман виділяють чотири типи ситуації, що викликають фрустрацію:
фізичні перешкоди (негода, тюрма);
відсутність об’єкту для задоволення потреби (хочу кави, а магазин закритий);
біологічні обмеження (люди з фізичними вадами);
соціальні умови, які є джерелом основним джерелом фрустрації.
Крім цих бар’єрів, що виникають на шляху досягнення мети, виділяють і інші:
біологічні (старіння);
психологічні (страх);
соціально-культурні (норми, заборони, традиції, правила);
внутрішні (якості особистості, які перешкоджають досягненню мети).
В стані фрустрації людина може вести себе по-різному. Одні люди ведуть себе в цьому стані агресивно, інші – відступають. Агресія може бути неусвідомленою, неочікуваною для самої людини, але вона може бути і направленою, в цьому випадку дії людини будуть цілком усвідомленими.
Відступ теж може бути як усвідомленим, так і неусвідомленим. Коли відступ відбувається неусвідомлено, пристосування до фрустрації називають подавленням. Виділяють декілька форм подавлення:
непомітний відступ, яких не причиняє нікому суттєвої шкоди;
- сублімація – один із видів психологічного захисту. Наприклад, людина намагається самореалізуватись в тій сфері діяльності, яка їй доступна;
фантазія;
регресія – наприклад, доросла людина починає вести себе як дитина.
Саме існування конфлікту або вибраний даною людиною шлях його розв’язання можуть наразити на його небезпеку покарання або засудження з боку суспільства, хворобливого почуття провини або загрози втрати самоповаги. Все це викликає почуття тривоги. Тривога приводить до появи різних захисних механізмів, спрямованих на зменшення та позбавлення від тривоги. У теорії особистості захисні механізми розглядаються як невід'ємна властивість особистості. Джерела конфліктів, з яких виникає тривога, розглядаються по-різному: протидіючі сили Воно, Его і Супер-Его(3. Фрейд); комплекс неповноцінності, що протистоїть прагненню до досконалості (А.Адлер); несумісні невротичні потреби, одночасно спонукаючі людину прагнути до інших людей, виявляти агресивність по відношенню до них і бажання бути від них незалежним (К.Хорні); конфліктуючі вимоги складних міжособових зв'язків (Г.Саллівен); психосоціальні кризи, виникаючі в процесі формування ідентичності особистості (Е.Еріксон).
Незважаючи на відмінності в передбачуваних джерелах тривоги, автори теорій особистості згодні в одному: існує велике число захисних механізмів, до відомої міри що забезпечують людині позбавлення від тривоги.
Потрібно зазначити, що тривога і функціонування психологічного захисту пов'язані ще і з іншими ситуаціями, а не тільки з конфліктом. Розглянемо основні види психологічного захисту.
Витіснення. Механізм витіснення уперше був описаний 3. Фрейдом і являє собою найбільш прямий шлях уникнення тривоги. В результаті витіснення людина не пам'ятає важкі події минулого, що глибоко торкаються емоції, випробувавши принизливу особисту невдачу, може, завдяки витісненню, абсолютно забути об перенесену і це здійснюється автоматично, ненавмисно. Людина, що пережила емоційну кризу, може забути не тільки сам конфлікт, але і все, що могло б про нього нагадувати, включаючи власне ім'я.
Раціоналізація - це когнітивне перетворення конфлікту. Людині властиве прагнення зрозуміти свій життєвий досвід. Він шукає пояснення не тільки зовнішнім явищам, але і своїй власній поведінці, своїм почуттям. На когнітивні (пізнавальні) процеси, впливають емоційні і мотиваційні чинники. Вони „викривляють” пізнавальний процес. Людина пояснює собі свою поведінку і почуття в конфліктних ситуаціях таким чином, щоб зберегти самоповагу і уникнути тривоги. Функцією цього захисного механізму є приховування від свідомості людини справжніх мотивів її поведінки, думок, почуттів, завдяки чому забезпечується стан внутрішнього комфорту.
Раціоналізація може приймати різні форми. У разі особистої невдачі або порушення моральних принципів людина може знайти помилкові, але поважні причини для виправдання своєї поведінки. Підприємець не соромиться приховувати прибутки від оподаткування, порушувати умови договору, тому що бюрократи в уряді марно витратять зароблені важким трудом гроші, а також ще і тому, що «всі так роблять».
Раціоналізація звичайно включає в себе комплекс пояснень, а не одне-єдине; такий комплекс робить раціоналізацію менш вразливою: у людини виявляється декілька ліній оборони. Якщо одна лінія прорвана, то інші продовжують виконувати функцію захисту. У легкій формі раціоналізація грає благотворну роль, захищаючи людину від тривоги в ситуації конфлікту, і тим самим даючи можливість прийти до адаптивного розв'язання проблеми, що виникла. У своїх крайніх формах, однак, раціоналізація може привести до того, що людина заплутається в, мережах брехливих самовиправдань і не зможе раціонально оцінити проблему, що виникла перед ним.
Проекція. Людина не усвідомлює своєї провини або негативної риси і (агресивність, упертість, цинізм, жадність), але бачить їх в інших, тобто він їх „проектує” на інших.
Негативною стороною цих і інших захисних механізмів є спотворення (заперечення реальності).
Свідомий відступ називається стримуванням. Людина поступово звикає до думки, що в даний момент вона не зможе задовольнити свою потребу.
Ряд вчених (А.Я.Анцупов, Є.М.Бабосов, О.І.Шипілов та інші) виділяють наступні види внутрішнього конфлікту:
мотиваційні – зіткнення двох протилежних мотивів;
моральний – зіткнення між бажанням і обов’язком, моральними нормами і необхідністю і т.д.;
конфлікт нереалізованих бажань;
рольовий конфлікт – зіткнення між двома і більше нормами, які приходиться виконувати індивіду;
адаптаційний – конфлікт пов’язаний з порушення рівноваги між індивідом і навколишнім середовищем;
конфлікт неадекватної самооцінки – між можливостями особистості і її завищеною і заниженою самооцінкою.
Одним із видів внутрішньоособистісного конфлікту є неусвідомлений внутрішній конфлікт. В його основі – конфліктні ситуації, які були в минулому, про які вже забули, але інформація про них зберігається в підсвідомості. Приводом для поновлення неусвідомленого внутрішнього конфлікту можуть стати обставини, які подібні з минулою ситуацією, яка не була розв’язана.
Способи виходу із внутрішньоособистісних конфліктів можуть бути різними. Одним із способів є рефлексія – здатність людини поглянути на свою ситуацію з позиції стороннього спостерігача. Рефлексія допомагає виявити дійсні причини внутрішнього конфлікту. Адекватна оцінка ситуації також в багатьох випадках допомагає вирішити внутрішньо особистісний конфлікт. Вона передбачає самооцінку індивіда і оцінку складності існуючих проблем.
Щоб позбавитись негативних емоцій, які переповнюють людину, можна виявити ці емоції наодинці з собою, можна розповісти про свої проблеми, переживання друзям. Важка фізична робота, спортивні ігри також дозволяють людині позбутись негативних емоцій.
Якщо вихід із конфлікту не знайдений, то внутрішнє напруження може зростати і може навіть привести до психологічного зриву. В даному випадку потрібна допомога спеціаліста.
Внутрішньоособистісні конфлікти можуть мати і позитивні наслідки – позитивно розв’язані конфлікті переживання формують закаляють характер; наявність перешкод сприяє мобілізації сил для їх подолання; внутрішньо особистісний конфлікт сприяє адаптації і самореалізації особистості в складних умовах тощо.
Особистісний конфлікт представляє собою боротьбу, що відбувається у внутрішньому світі людини, емоційно переживається як значима психологічна проблема.
3.3 Міжособовий конфлікт - це боротьба, що виникла через дефіцит влади, статусу або засобів, необхідних для задоволення домагань, системи цінностей, і передбачає нейтралізацію, утиск або знищення суперників. Необхідно розрізнювати конфлікт як засіб досягнення певного результату і конфлікт як самоціль. Конфлікти першого типу (реалістичні) стимулюються наміром досягнути деякої мети, можуть бути замінені деяким іншим типом взаємодії, якщо конфлікт буде розцінений як неадекватний засіб отримання бажаного результату. Конфлікти, другого типу нереалістичні породжені не конкуруючими цілями сторін, а необхідністю зняття напруження принаймні у однієї з них. Тут також можливі альтернативні рішення, але торкаються вони лише вибору противника для зняття напруження, а не найбільш прийнятної для реалізації поставленої мети моделі взаємодії.
Міжособовий конфлікт називають ще діадним конфліктом. Це найбільш поширений тип конфлікту, де в ролі учасників постають дві особи, кожна з яких є суб'єктом - носієм певних цінностей, інтересів та думок. Саме діадний конфлікт відрізняється емоційною запальністю та напруженістю і перебігає, як правило, у відкритій формі. Найчастіше він виникає на ґрунті особистих симпатій-антипатій, але за умов організації стосунки між людьми завжди виявляються тісно переплетеними з діловими, кар'єрними та іншими інтересами. Інколи особиста антипатія неправомірно переноситься на розв'язання ділових питань і, навпаки, об'єктивне протиріччя виробничих питань набуває неправомірного особистісного забарвлення. В організаціях однією з найпоширеніших причин виникнення діадних конфліктів є порушення норм статусно-рольової поведінки. У психології ця ситуації отримала назву “конфлікт рольового очікування”.
Міжособовий конфлікт виявляється також як зіткнення особистостей. В організації він виникає при будь-якому розподілі: повноважень, ресурсів, робіт, обов'язків, завдань, активів, пільг, винагород; а також через несхожість характерів, знань, запитів, кваліфікації, можливостей, кругозору, кола інтересів, ставлення до праці та психологічної сумісності людей, що працюють разом. Люди з різними рисами характеру, поглядами та цінностями інколи просто не в змозі співіснувати. Як правило, погляди і цілі таких людей дуже відрізняються.
Слід відмітити, що перш ніж приступити до аналізу конфлікту, який виникає в сфері міжособистісних стосунків, потрібно з'ясувати особливості спілкування. Спілкування це спільна діяльність з реалізації інтересів, яка координується шляхом обміну думками і регулюється загальними нормами. Учасник спілкування - індивід зі своїми інтересами. Кожен учасник бачить ситуацію зі свого боку, стати на точку зору іншого не так просто. Процес сприйняття іншої людини має складну структуру:
ідентифікація - порівняння, співставлення людини і ототожнення себе з нею;
соціально-психологічна рефлексія – розуміння іншого шляхом роздумування про нього;
емпатія – розуміння іншого через співпереживання;
стеретипизація – сприйняття і оцінка іншого шляхом поширення на нього якісних характеристик якоїсь групи.
Стереотипи часто заважають адекватному сприйняттю людини іншими людьми. Стереотипи складаються як в процесі соціалізації індивіда, так і в умовах дефіциту інформації. Хибний образ іншої людини може негативно вплинути на процес спілкування і сприяти виникненню конфлікту.
Заважає нормальному спілкуванню також негативна установка. Установка – це готовність суб’єкта діяти певним чином. Вона формується під впливом слухів, думок про дану людину. В конфліктних ситуаціях негативна ситуація поглиблює розкол і ускладнює врегулювання і розв’язання конфлікту.
Американський психотерапевт Е.Бьорн вважав, що причина міжособистісного конфліктів в різних станах суб’єктів взаємодії –„дитина”, „батько”, „дорослий”, а його „провокація” – трансакції, що пересікаються.
Особа у спілкуванні характеризується насамперед тим, чого вона хоче, своїми бажаннями, інтересами, цілями. Кожний учасник спілкування має певні уявлення про свої можливості, здібності, а також про те, що він має робити.
В процесі спілкування з іншими людьми формується Я-образ, Я- статус, Я-концепція. Я-образ - уявлення про те, як нас бачать, сприймають, оцінюють, чого сподіваються від нас ті, з ким ми спілкуємось.
Найважливішим в Я-концепції є самооцінка. Вона формується в результаті інтеграції Я-образів, їх синтезу, а також аналізу самого себе шляхом спостереження.
Я-статус - це комплекс самооцінок. Я-статус пов’язаний з оцінкою наших можливостей іншими, політико-правовою стратифікацією.
Наступним важливим питанням є питання аспектів спілкування. Спілкування розглядається у трьох аспектах: суб'єктивність (сфера інтересів), реальність (значення ситуації, розуміння того, що є предметом спілкування, що становить передумову спілкування), нормативність (обмеження діяльності нормами).
Спілкування є нормальним, якщо:
- узгоджені інтереси учасників;
- узгоджені погляди на ситуацію, що склалась;
- узгоджені правила реалізації інтересів.
Конфлікт - таке спілкування, в якому виявляється неузгодженість дій людей, що дбають про свої інтереси.
Друге питання присвячене розгляду конфліктних порушень спілкування. Існують комунікативні, прагматичні, легітимні порушення спілкування. Комунікативні порушення пов’язані з ускладненням взаєморозуміння. Прикладом комунікативних порушень є ізоляція.
Прагматичні порушення пов'язані з усвідомленням несумісності інтересів. Прагматичні порушення можуть виражатись побоюваннями, що інший став байдужий до ваших інтересів або навіть намагається заважати їх реалізації, дбаючи про свої власні інтереси.
Легітимні порушення пов'язані із загостренням почуття справедливості - ви вважаєте, що у ваших стосунках з’явились елементи не справедливості. Ви оцінюєте тоді іншого, навіть свого колишнього друга, як людину безчесну, підступну і т.д.
До конфлікту також приводять порушення пов’язані із викривленням: Я-концепції, Я-образу, Я-статусу. Спочатку слід розглянути, що призводить до викривлення Я-образу. Передвісником конфлікту є порушення в очікуваннях певної дії, навіть окремої репліки (наприклад, з вами привітались не так, як звичайно). При входженні в конфлікт очікування викривляються, з’являються сумніви, виникають побоювання і настрої тривоги, страху. Руйнується сформована під час минулого спілкування впевненість в певній ролі, котру грає з вами інший. Щоб зберегти можливість спілкування, ви змушені переорієнтувати власну роль, тобто викривити її, підшукати роль, яка здається вам адекватною стосункам, що змінилися. Рольові викривлення суттєво впливають на Я-образ, на ваші переконання у тому, що чекає від вас інший.
Викривлення Я-образу тягне за собою викривлення Я-концепції, деформуючи самооцінку. Викривлення ці розпочинається з певних сумнівів у правильності своєї поведінки відносно іншого. Розпочинається конфлікт із захисту своїх інтересів, а закінчується захистом свого Я, своєї Я-концепції. 3 Я-концепцією пов’язані такі сильні почуття, настрої, стани, як гордість, самолюбство, самоприниження, сором, вина, совість. Якщо хтось вчинив якусь агресивну дів стосовно Я-концепції, то це вже принципових конфлікт. Психологічна перемога над противником одержана тоді, коли знищена його Я-концепція. Напад на Я-статус має на меті підірвати впевненість противника у своїй значимості, справедливості. У кульмінації конфлікту загострюється намагання соціально знищити противника.
Нормальне спілкування може порушуватись, а потім відновлюватися, не переходячи в конфлікт, причому самі учасники можуть і не помічати можливості входження в конфлікт. З іншого боку, невиправлені порушення можуть непомітно для учасників спілкування ввести їх у конфлікт.
Ідеальне розв’язання конфлікту полягає у виправленні всіх порушень і відновленні нормального спілкування. Чим точнішим попередній аналіз порушень, тим успішніше буде лікування "хвороби" спілкування.
Шлях до згоди пролягає через переговори, котрі нейтралізують чи виправляють порушення нормального спілкування.
Аналіз конфлікту слід розпочати із аналізу конфліктної проблеми.
У найзагальнішому розумінні конфліктна проблема - це проблема узгодження інтересів. Проблема узгодження інтересів не обов’язково має бути конфліктною: щохвилини ми узгоджуємо свої інтереси без найменшого прояву конфліктності.
Конфліктна проблема з’являється тоді, коли хтось усвідомлює перешкоду на шляху до своєї мети і цією перешкодою є інтерес іншої людини. При цьому усвідомлюється також важливість реалізації свого інтересу у спілкуванні саме з цією людиною. Проблема пов’язана не тільки з інтересами, а і з побоюваннями.
Щоб виникнув конфлікт, треба свідомо перешкоджати, протистояти інтересах опонента. Якщо людина випадково стала комусь на заваді, то вона звичайно виправдовується і таким чином потенційний конфлікт нейтралізується.
Проблема розпочинається з відчуття небажаного чогось, потім іде усвідомлення проблеми, як того, що викликає дисонанс. Визначення проблеми - це вже уточнення того, чого хотілось би, щоб не було дисонансу. Вирішення проблеми - це визначення того, як досягти бажаного чи уникнути небажаного. Усунення проблеми - це прийняття рішення діяти певним чином і реалізувати намічене. Щоб уточнити проблему треба відповісти на три групи запитань:
1) Як він ставиться до моїх інтересів? Як я ставлюсь до його інтересів? Які інтереси впливають на наше спілкування, викривлюючи його?
2) Чи зрозуміли мені його інтереси і чи розуміє він мене? З чим ми не згодні?
3) Що несправедливого бачить він в моїх діях? Чому я обурююсь його поведінкою?
Треба відмітити, що інтерес посідає центральне місце в аналізі конфлікту, в його розв'язанні, а також в його попередженні. Відповідно до трьох аспектів спілкування виділяють три види інтересів:
інтереси особи, з якими вона залучається до спілкування;
інтереси, які виникають в процесі спілкування, налагодження взаєморозуміння (комунікативні інтереси);
інтереси, які виникають у спілкуванні і зумовлені вимогами справедливості і лояльності;
інтереси соціуму, котрі беруться до уваги під час спілкування, опікування про ставлення сторонніх.
Інтерес є складним станом нашої свідомості. Треба брати до уваги те, що інтерес визначається як свідомістю, так і підсвідомими імпульсами, потягами. Основа формування інтересу - потреба. Друга складова інтересу - особистісні цінності, що сформувались в процесі соціалізації людини. Інтерес усвідомлюється завдяки постановки цілі, конкретизується у процесі її досягнення.
В міжособистісних конфліктах виділяють об’єктивно і суб’єктивно обумовлені причини. Об’єктивні фактори створюють потенційну можливість для виникнення конфлікту. Об’єктивні причини виникають крім бажання і волі потенційних суб’єктів конфлікту.
Суб’єктивні причини складаються із-за особливостей конфліктуючих особистостей. В міжособовій взаємодії важливу роль відіграє особиста самооцінка, саморефлексія, агресивність (пасивність), індивідуальний поріг толерантності, тип поведінки, соціокультурні відмінності. Досить часто встановленню взаєморозуміння між людьми заважають індивідуально-психологічні особливості сторін. До них відносяться темпераменти, характери, емоційні стани. Вони створюють бар’єри спілкування. Наявність такого бар’єру збільшує психологічну дистанцію між індивідуумами; знижує рівень взаємної довіри, деформує характер взаємодії в спілкуванні. Бар’єри поділяються на:
1) бар’єр темпераменту. Люди мають різні темпераменти. Це часто створю проблеми в спілкуванні;
2) бар’єр характеру. Характер представляє собою суму сталих, суттєвих особливостей людини – особливостей мислення, емоційних проявів, мотивів поведінки.
3) бар’єр манери спілкування. Манера спілкування формується на базі темпераменту, характеру. Основними манерами спілкування є:
- домінантна – людину, для якої характерна така манера, не турбує доцільність звернення до іншої людини. Вона не вважає за необхідне відповідати на питання. Хоче сама впливати на інших, подавляє активність партнера по спілкуванню, перебиває його, підвищує голос;
- не домінантна – протилежність попередній;
- мобільна – людина з такою манерою спілкування легко переключає увагу, має здатність до швидкої рефлексивної оцінки, активно виражає ставлення до почутого, перебиває, говорить швидко;
- ригідна – суб’єкт спілкування включається в комунікативну діяльність не зразу. Йому треба вивчити партнера. Слухає іншого дуже уважно. Не любить щоб його перебивали
- екстравертна - суб’єкт спілкування цікавиться людьми, уважний, говорить відверто;
- інтравертна – людина, для якої характерна така манера спілкування не бажає обговорювати особисті справи, ображається, в інтенсивне спілкування втягується поступово.
4) бар’єр негативних емоцій. Бар’єри гніву, презирства, страху, поганого настрою і т.п. позначаються на спілкуванні. Потрібно вміти управляти емоціями, які породжують конфлікти. Крім названий бар’єрів спілкування є ще соціально-рольові бар’єри, інформаційно-пізнавальні, ідеологічні і т.д.
Існує поняття „міжособистісна сумісність” і „міжособистісна несумісність”. Сумісність – взаємне прийняття партнерів по спілкуванню і діяльності, а несумісність – взаємне неприйняття (антипатія). Причиною неприйняття (антипатії) може бути неспівпадання соціальних установок, ціннісних орієнтацій, темпераментів, психофізичних реакцій, мотивів, характерів, неспівпадання індивідуальних біологічних ритмів (одна людина проявляє активність в першій половині дня - „жайворонок”, а інша – в другій половині дня -„сова”).
Несумісність може стати причиною емоційного конфлікту. Цей конфлікт вважається таким, який найскладніше вирішувати. Це пов’язано з тим, що реальних причин конфлікту нібито і немає.
Що стосується емоційного фактора, який завжди присутній у конфлікті, то існує ряд правил, виконуючи які можна в певній мірі нейтралізувати негативну дію цього фактору; потрібно усвідомлювати свої і чужі емоції, дати можливість іншій стороні „випустити пар”; не реагувати на емоційні прояви; виявити свої емоції і визнати їх законність за іншими.
Г.І.Козирєв виділяє наступні види міжособистісних конфліктів:
1) конфлікти, причини яких несумісні потреби, бажання, інтереси, цілі, цінності і т.д.;
2) конфлікти „несумісних” засобів досягнення спільних потреб, інтересів, цілей;
3) конфлікт із-за обмежених матеріальних ресурсів;
4) конфлікт домінування, що проявляється в намаганні одного суб’єкту нав’язати іншому свою волю і небажання іншого підкорятись, або намагання його також домінувати;
5) конфлікт статусних позицій виникає або коли індивіди претендують на один і той же соціальний статус, або коли вони неадекватно оцінюють свою статуси;
6) рольові конфлікти – два і більше індивідів намагаються виконувати одну й ту ж роль в групі; неадекватна оцінка виконання ролі іншим індивідом; виконання двох і більше важко поєднуваних ролей.
7) конфлікт володіння найбільш характерний для індивідів, що знаходяться в близьких стосунках один з одним, коли один, або обидва відносяться до іншої людини як до своєї власності;
8) конфлікт суперництва або конкуренції;
9) нереалістичний конфлікт із-за неадекватного психологічного стану одного або обох суб’єктів конфлікту;
10) конфлікт психологічної несумісності.
Нерідко причинами міжособистісного конфлікту є непорозуміння.
Резюме:
1. Внутрішньоособистісний конфлікт визначається як зіткнення приблизно рівних по силі і значущості, але протилежно направлених мотивів, потреб, інтересів у однієї і тієї ж людини, що відображають суперечливі зв'язки з соціальною середовищем.
2. Зовнішні причини внутрішньоособистісного конфлікту можуть бути обумовлені становищем індивіда в первинній групі.
3. Причинами внутрішньоособистісного конфлікту може бути психологічне притискання індивіда в групі або в міжособистісному спілкуванні. Це може виражатись в необґрунтованій критиці, соціальній ізоляції, негативних висловлюваннях тощо.
4. В міжособистісних конфліктах виділяють об’єктивно і суб’єктивно обумовлені причини.