Тема №6. Дипломатичне і консульське право.

1. Загальна харктеристика дипломатичного і консульського права.

2. Органи зовнішніх зносин.

3. Дипломатичні і консульські представництва.

4. Дипломатичні і консульські привілеї та імунітети.

1.

Дипломатичне право – це галузь м/п, яку становить сукупність норм, що регламентують статус і функції державних органів зовнішніх зносин.

Дипломатія – це здійснення зовнішньої політикі через спеціально створені органи держави з використанням спеціальних прийомів та методів.

Основним міжнародним актом, що регулює питання дипломатичного права є Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.

Консульське право – це сукупність міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють діяльність консульських установ та членів їх персоналу. Консульські відносини не є політичними за своїм характером.

Джерелами консульського права є: Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р. та двосторонні консульські конвенції. Джерелами дипломатичного і консульського права є також акти внутрішнього законодавства.

2.

Органи зовнішніх зносин поділяються на:

Внутрішньодержавні:

• органи зовнішніх зносин загальної компетенції: парламент, уряд, голова держави;

• органи спеціальної компетенції: міністерство закордонних справ, міністерство зовнішньої торгівлі, інші спеціальні відомства;

Зарубіжні:

• постійні: дипломатичні представництва, консульські установи, постійні представництва при міжнародних організаціях;

• тимчасові: спеціальні місії, місії ad-hoc, делегації на міжнародних конференціях і на сесіях міжнародних організацій.

3.

Встановлення дипломатичних відносин, як правило, тягне за собою обмін дипломатичними представництвами. Цей обмін супроводжується підписанням договірних документів (протоколів) про обмін дипломатичними представництвами в яких визначається: рівень диппредставництва, їх склад, забов’язання сприяти їх діяльності.

Як правило, диппредставництва бувають: посольства, місії. Посольства відрізняються від місії тим, що їх очолює повноважений посол, а місії очолює посланник або повірений у справах.

Особливістю встановлення дипломатичних відносин є те, що всі питання вирішуються на засадах взаємності.

Внутрішня структура диппредставництва визначається внутрішнім законодавством країни, яку воно представляє.

Основними функціями диппредставництва є:

1. Представницька функція – виступати від імені держави в країні перебування.

2. Захист інтересів своєї держави і своїх громадян.

3. Проведення переговорів з урядом країни перебування.

4. Розвиток дружніх відносин з країною перебування.

5. Консульська функція.

6. Функція інформування свого уряду про країну перебування.

Обов’язки диппредставництва по відношенню до країни перебування:

1. Використовувати свої приміщення і персонал виключно в офіційних цілях.

2. Вести всі офіційні відносини з державою перебування через відомство закордонних справ або через інші відомства, якщо будуть досягнуті такі домовленості.

Консульські відносини встановлюються на засадах взаємної згоди. Як правило, встановлення дипломатичних відносин тягне за собою встановлення консульських відносин але встановлення консульських відносин може бути при відсутності дипломатичних відносин. Розірвання дипломатичних відносин не означає автоматичного розірвання консульських відносин.

Консульські установи поділяються на: консульські відділи диппредставництв та самостійні консульські установи. В свою чергу самостійні консульські установи поділяються на:

• генеральні консульства;

• віце-консульства;

• консульства;

• консульські агенства.

Питання пов’язані з видами консульських установ визначаються за угодою держав.

Кожна з консульських установ діє в межах певної території, яка називається консульським округом. Кількість та межі консульських округів визначаються відповідними консульськими угодами. Як правило, окремі консульські округи створюються у торгових місцях, місцях проживання великої кількості громадян цієї країни або осіб пов’язаних з нею національністю.

Функції консульських установ:

1. Захист у державі перебування інтересів своєї держави, її громадян та організацій.

2. Розвиток дружніх зв’язків в області економіки, торгівлі, культури, техніки, права, тощо.

Спеціальні функції консульських установ:

1. Інформування своєї країни про економічне, торгівельне, культурне, політичне життя країни перебування в межах консульського округу.

2. Інформування громадян своєї країни про закони та звичаї країни перебування.

3. Облік громадян своєї країни в країні перебування.

4. Консультаційні функції по відношенню до громадян та організацій своєї країни, екіпажів морських суден літаків, тощо.

5. Видача віз, видача і подовження паспортів.

6. Запис актів громадського стану.

7. Консульська легалізація документів, засвідченні підписів посадових осіб країни перебування.

8. Витребування юридичних процесуальних документів.

9. Представництво чи забезпечення представництва своїх громадян при розгляді спорів у судах чи інших державних установ країни перебування.

10. Вчинення слідчих дій в порядку виконання судових доручень.

Консульські установи мають право стягувати на території країни перебування консульські збори за вчинення консульських дій.

Призначення дипломатичних представників передбачає проходження декількох стадій:

1. Запит агремана, тобто згоди країни перебування на призначення конкретної особи на посаду голови диппредставництва. Відмова у видачі агремана, як правило, не пояснюється.

2. Призначення голови диппредставництва, як правило, здійснюється головою держави і супроводжується видачею ввірчих грамот.

3. Прибуття в країну перебування.

4. Вручення ввірчих грамот голові держави перебування.

Голова дипмісії акредитується в Міністерстві закордонних зв’язків держави перебування.

Призначення консульських представників – виключна прерогатива МЗС. Для виконання консулом своїх функцій, йому необхідно отримати 2 документи:

1. Консульський патент. Видається органом, що направляє цю людину за кордон. На відміну від ввірчої грамоти консульський патент адресується голові уряду країни перебування.

2. Після пред’явлення консульського патенту уряд країни перебування або МЗС повинен видати консульську екзекватуру, тобто дозвіл країни перебування на виконання консульських функцій в межах консульського округу.

Відкликання диппредставників:

1. За ініціативою країни, яка направляє у випадку закінчення сторку повноважень, розірвання дипломатичних або консульських відносин, з особистих причин: хвороби, уходу на пенсію, за власним бажанням.

2. За ініціативою країни перебування. Як правило, супроводжується оголошенням персоною нон-грата.

Крім оголошення персоною нон-грата існує також інши зміни статусу диппредставника:

Дисмісія – оголошення дипломата приватною особою.

Інсурекція – відмова дипломата виконувати свої функції.

Окреме питання представляє собою персонал диппредставництва, який можна поділити на:

1. Дипломатичний персонал (особи, які мають дипломатичний статус).

2. Адміністративно-технічний (особи, які виконують певні функції, напр. бухгалтер, секретар).

3. Обслуговуючий (водії, двірники).

Особо, які мають дипстатус відрізняються наявністтю дипломатичних класів і дипломатичних рангів. Класи присвоюються главам диппредставництв. Розрізняють 3 класи: посол, посланник, повірений у справах. Дипломатичний ранг визначається країною до якої направляється дипломат, присвоюються всьому дипперсоналу, включаючи аппарат МЗС. В Україні існують слідуючі ранги:

1. Надзвиайний і повноважений посол.

2. Надзвичайний і повноважений посланник (І і ІІ класу).

3. Радник (І і ІІ класу).

4. Перший секретар (І і ІІ класу).

5. Другий секретар (І і ІІ класу).

6. Третій секретар.

7. Аташе.

Ранги посла і посланників присвоюються президентом, всі інші – міністром закордонних справ.

Консульські класи визначаються класом консульських представництв, а ранги, як правило, визначаються внутрішнім законодавством, і є тими ж як і дипломатичні.

Є категорія почесних консулів – це особи, які не отримують зарплати, можуть не бути громадянином країни, яку представляє.

Дипломатичний корпус в широкому розумінні – це сукупність всього дипперсоналу представництва і членів їх сімей. У вузькому значенні – це сукупність голів іноземних диппредставництв, акредитованих в певній державі.

Серед дипкорпусу у вузькому значенні існує старейшина, дуайен – це особа, яка серед голів диппредставництв є вищою за своїм рангом і часом перебування в країні.

4.

Представники дипломатичних і консульських установ користуються певними імунітетами, тобто вилученнями з юрисдикції країни перебування та привілеями, тобто певними пільгами, які не надаються іншим іноземцям.

Привілеї і імунітети надіються дипперсоналу і членам їх сімей не для особистого користування, а для створення сприятливих умов для виконання цими особами своїх функцій.

Види привілеїв і імунітетів:

Щодо дипломатичного представництва:

• недоторканість приміщення диппредставництва, імунітет майна, засобів пересування, кореспонденції і архивів;

• право на безперешкодні зносини представництва із своїм центром та іншими представництвами своєї держави;

• митні привілеї;

• протокольні привілеї.

Щодо дипперсоналу та членів їх сімей:

• недоторканість особи, житла;

• повний імунітет від кримінальної юрисдикції;

• частковий імунітет від цивільної та адміністративної юрисдикції;

• фіскальний імунітет;

• митний імунітет;

• звільнення від особистих повинностей існуючих в країні перебування.

Існують певні виключення з особистих імунітетів:

1. Дипломатові можна пред’явити судовий позов щодо нерухомого майна, яким дипломат або член його сім’ї володіє особисто.

2. Позов по спадкоємній справі, в якій дипломат або член його сім’ї виступають особисто в якості спадкоємців.

3. Позов стосовно фахової чи комерційної діяльності, якою дипломат або член його сім’ї займається виходячи з власних інтересів.

Адміністративно-технічний і обслуговуючий персонал, як правило привілеями і імунітетами не наділяється.

Консульські привілеї та імунітети в основному ті ж самі але трохи меньші за обсягом. Наприклад, консульський представник не користується повною недоторканістю, вони можуть допрошуватися і виступати свідками в суді.