Тема №4. Території та інші простори в міжнародному праві.

1. Загальні положення.

2. Поняття, юридична природа та складові частини державних територій.

3. Державні кордони.

4. Правові підстави і способи зміни державних територій.

1.

Під територією в м/п розуміють різномінітні простори земної кулі з її сухопутною та водною поверхнею, надрами та повідтяним простором, а також космічний простір та нібесні тіла, що в ньому знаходяться.

Відповідно до правового режиму розрізняють:

1. Державні території.

2. Території з міжнародно правовим режимом.

3. Території із змішаним режимом.

Державна територія – це територія, яка знаходиться під державним суверенітетом певної держави.

Території з міжнародно правовим режимом – це території, які знаходяться за межами державних територій, не належать до певної держави і знаходяться у загальному користуванні всіх країн, її правовий режим визначається нормами м/п. Це:

• відкрите море;

• повітряний простір над ним;

• морське дно за межами континентального шельфу.

Конвенція ООН з морського права 1982 р. Визначається імперативний принцип відкритого моря. Зокрема принцип свободи відкритого моря означає:

• свободу судноплавства, тобто виключну юрисдикцію держави-прапора над своїми судами;

• свободу польотів летальних апаратів над відкритим морем;

• свободу прокладення підводних кабелів і трубопроводів;

• свободу зведення штучних островів та споруд;

• свободу рибальства;

• свободу проведення наукових досліджень.

Космічний простір – це територія, що знаходиться вище поверхні землі починаючи з відстані 100 – 110 км. Правовий режим космічного простору визначається Договором “Про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору включаючи Місяць та інші нібесні тіла” 1967 р.

Території із змішаним правовим режимом – це континентальний шельф та економічна зона. Конвенція ООН з морського права 1982 р. дає визначення та межі цих територій.

Континентальний шельф – це продовження морського берега під водою та морське дно на відстані до 200 морських міль від точки найбільшого відливу.

Економічна зона – це територія за межами територіальних вод на відстані до 200 морських міль від межі територіальних вод.

Крім того існують території із спеціальним правовим режимом:

• демілітаризовані і нейтралізовані території;

• міжнародні ріки;

• міжнародні канали і протоки;

• Арктика і Антарктика.

Нейтралізовані території – це території, які не можуть бути театром воєнних дій.

Міжнародні ріки – це такі ріки, що протекають по території більш ніж однієї країни. Серед них виділяють прикордонні ріки, тобто ті, що протекають по лінії кордону.

Наприклад, правовий статус Дунаю визначається Дунайською Конвенцією 1948 р. Її учасниками є Болгарія, Румунія, Угорщина, Чехословаччина, СРСР, Україна, Югославія. Потім до них приєдналась Австрія. Проголошується вільне судноплавство всіх країн (цивільних суден). Управління навігацією на Дунаю здійснює Міжнародна Дунайська Комісія.

Міжнародні канали і протоки.

Черноморські протоки – це Босфор, Дарданели і Мраморне море. Це єдиний вільний шлях, який з’єднує Середземне і Чорне моря. Знаходиться в межах Турції. Їх правовий режим визначається Конвенцією “Про режим Чорноморських проток” 1936 р. Зокрема встановлюється:

• свобода цивільного і торгівельного судноплавства;

• щодо військових кораблів, існують обмеження по кількості кораблів, тонажу, озброєння, тощо; для проходження військових кораблів треба повідомити турецький уряд.

В Арктиці діє система секторів. В межах цих секторів діє режим державної території, щодо використання економічного простору.

Правовий режим Антарктики визначається Вашингтонським договором 1959 р., який оголошує цю територію демілітаризованою та нейтралізованою територією в межах якої всі країни можуть проводити наукові дослідження та займатися рибальством.

2.

Державна територія – це певна частина земної кулі, яка окреслена кордонами держави і знаходиться під ії суверенітетом.

Компонентами державної території є:

• сухопутна територія до якої входить масиви суши материка, острови та анклави;

• водна територія або акваторія (внутрішні та територіальні води);

• підземна територія, яка складається з надр, що знаходяться під сухопутною та водною територією;

• повітряна територія – вертикальний ствол якої знаходиться над сухопутною та водною поверхнею на відстані до 100 – 110 км.

Умовно режим державної території поширюється на морські, повітряні та космічні кораблі під час знаходження їх в просторі з міжнародним режимом, а також розташовані у відкритому морі штучні острови, платформи, трубопроводи, тощо.

3.

Державний кордон – це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території держави.

Сухопутні кордони визначаються на основі міжнародних договорів, при цьому розрізняють кордони:

• орографічні, які встановлюються з урахуванням географії місцевості;

• геометричні.

Встановлення сухопутних кордонів передбачає дві стадії:

1. Делімітація (визначення напрямку кордону на карті).

2. Демаркація (визначення кордону на місцевості).

Морські кордони країни проходять по межі територіальних вод, яка знаходиться на відстані 3 – 12 морських міль від точки найбільшого відливу.

Режим державного кордону – це порядок його перетинання фізичними особами, транспортними засобами і грузами.

Для забезпечення нормального функціонування державного кордону, як правило, встановлюються спеціальні прикордонні комісії або інститут прикордонних комісарів.

Правовий режим державного кордону України визначається ЗУ “Про державний кордон України” від 07.11.91 р.

4.

Сучасне м/п виходить із презумпції територіальної цілісності і непорушності існуючих кордонів. На сьогодняшній день це необхідна умова існування кожної держави, гарант міжнародного правопорядку, забезпечення міжнародного миру та безпеки.

Серед історичних способів зміни державних територій відомі:

1. Дебеляція – насильницьке заволодіння територією шляхом застосування військової сили та наступної анексії цієї території.

2. Окупація – історично це заволодіння нічійними територіями або ефективна окупація, яка передбачала не тільки символічне заволодіння територією шляхом встановлення прапору але й фактичне здійснення контролю над нею.

Зараз ці способи не вважаються правовими.

В сучасному м/п правовими способами вважаються:

1. Цесія – зміна територіальної належності за волею і бажанням сторін. Оформлюється, як правило, міжнародним договором. Можлива цесія з грошовим відшкодуванням.

2. Зміна статусу територій в наслідок реалізації права націй на самовизначення.

3. Об’єднання держав у федерацію чи конфедерацію або їх розпад. Сучасні федерації не передбачають за суб’єктами федерації права сецесії, тобто автономного виходу із складу федерації.

4. Ад’юнкція – зміна території на підставі рішення міжнародного судового органу у випадку розгляду територіальних спорів.

5. Зміна державної території, як форма міжнародно правової відповідальності, що застосовується по відношенню до країни агресора.

Таким чином, існує достатня кількість підстав і детальна правова регламентація зміни державної території в сучасному світі. Недотримання цих норм однозначно спричиняє конфлікти.