3. Особливості екологічного законодавства в Україні

Екологізація підприємницької діяльності – це процес забезпечення прийнятної для суспільства та відповідної до нормативно-правових вимог якості навколишнього середовища та ощадливого використання природних ресурсів, що здійснюється створенням та реалізацією економічного механізму збалансування інтересів господарських суб’єктів й суспільства у царині еколого-економічних відносин та розв’язання еколого-економічних протиріч.

Перешкодами становлення екологічно орієнтованого бізнесу є недосконале екологічне законодавство, відсутність належної системи екологічної стандартизації та сертифікації, низький рівень культури екологічного споживання, повільний розвиток інститутів екологічно орієнтованого виробництва [10, с. 350]. Важливим є не лише законодавча регламентація екологічної відповідальності, але й неухильне дотримання підприємствами та громадами екологічних нормативів.

Згідно законодавства, підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційно-правових формах на вибір безпосередньо підприємця (ст. 45). При цьому, у ст. 49 Господарського кодексу чітко зазначено, що підприємці зобов’язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об’єднань, інших суб’єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність [37]. Водночас, чинна вітчизняна законодавча платформа чітко не визначає суб’єктів екологічно орієнтованого підприємництва, не окреслює умов створення та вимог щодо їх організаційно-правового статусу. У вітчизняному та міжнародному законодавстві відсутнє чітке обґрунтування критеріальних ознак, складу й виду продукції, виконаних робіт, чи наданих послуг, за якими їх слід відносити до категорії наданих суб’єктами екологічного підприємництва чи суб’єктами екологічно орієнтованого підприємництва. Не існує сформованої класифікації, у т. ч. статистичної, яка б об’єктивно за визначеними позиціями, дозволяла розмежовувати їх за видами та особливостями провадження екологічно орієнтованої діяльності

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин світове співтовариство стає все активнішим у запровадженні цілеспрямованої політики, яка передбачає вирішення комплексу соціальних, економічних та екологічних питань на основі розвитку інституту корпоративної соціальної відповідальності. Для вирішення окремих аспектів соціальної, екологічної відповідальності і сталого розвитку були прийняті такі міжнародні документи: Резолюція Конференції ООН з проблем оточуючого людину середовища (Стокгольм, 1972 р.), Декларація ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Декларація Міжнародного форуму та Програма дій щодо вирішення глобальних екологічних і соціальних проблем (Копенгаген, 1995 р.), Директива ООН з питань захисту споживачів, Європейські рамкові умови соціальної відповідальності підприємства (Лісабон, 2000 р.), Європейська соціальна хартія тощо [98, с. 265]. Слід зазначити, що серед українських підприємств не набули широкого розповсюдження загальноприйняті світові екологічні ініціативи у сфері екологічної відповідальності, а саме такі, як участь у Глобальному договорі ООН, сертифікація за екологічними стандартами серії ISO14000, впровадження «Зеленого офісу» та інших відомих практик у сфері екологічної відповідальності.

Натепер питання екологізації економіки України стає особливо актуальним – процеси забруднення довкілля мають місце практично в усіх регіонах нашої держави, а змінене людиною навколишнє природне середовище впливає на суспільство в зворотному напрямку і не завжди позитивно. Необхідно зазначити, що 15 % території країни можна вважати «умовно екологічно чистими», 15 % – помірно забрудненими, а 70 % – забрудненими територіями. При цьому, Україна володіє передумовами, що дають їй змогу пропонувати сценарії протидії глобальним загрозам і завдяки цьому відігравати провідну роль у світовому співтоваристві, втілюючи покладену на неї еколого-економічну місію.

Основним правовим документом України – Конституцією декларується соціальна спрямованість економіки (ст. 13, ч. 4), а обов’язком держави є забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України (ст. 16) [84]. В Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначається, що умовою сталого економічного та соціального розвитку України є охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини [137]. Завданням законодавства про охорону довкілля є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною [137].

В Законі України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» визначаються існуючі екологічні проблеми та стан довкілля в Україні; мета, засади, принципи та інструменти державної екологічної політики, а також визначаються стратегічні цілі та завдання державної екологічної політики; етапи реалізації державної екологічної політики; окреслено систему моніторингу та оцінку виконання та вказано на очікувані результати щодо досягнення сталого розвитку.

Основними стратегічними цілями визначено:

1. Формування в суспільстві екологічних цінностей і засад сталого споживання та виробництва;

2. Забезпечення сталого розвитку природно-ресурсного потенціалу України

3. Забезпечення інтеграції екологічної політики у процес прийняття рішень щодо соціально-економічного розвитку України

4. Зниження екологічних ризиків з метою мінімізації їх впливу на екосистеми, соціально-економічний розвиток та здоров’я населення

5. Удосконалення та розвиток державної системи природоохоронного управління

У даному законі зокрема передбачено, що в межах реалізації цілей сталого розвитку (ЦСР) до 2030 року передбачено об’єднання зусиль держави, підприємств та населення у вирішенні таких питань: подолання військової агресії з боку Росії та реінтеграція окупованих територій; зменшення забруднення навколишнього природного середовища; зниження рівня захворювань, збільшення рівня середньої тривалості життя людини; зменшення енерго- та ресурсоємності продукції; утворення розвинутої системи відновлюваних джерел енергетики; збільшення ефективності національних програм енерго- та ресурсозбереження; створення позитивного екологічного іміджу України для ефективного просування країни в міжнародному просторі та інтеграції в світове суспільство; виробництво екологічної продукції (органічної продукції) для забезпечення продовольчої безпеки, здоров’я населення та сталого економічного розвитку.

В спеціальних законодавчих актах, як наприклад Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» [12], держава бере на себе зобов’язання здійснювати екологічну політику спрямовану на забезпечення раціонального використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

Успішність реалізації законодавчо задекларованих намірів держави значною мірою залежить від збільшення питомої ваги екологічного підприємництва як сфери економіки. Тому зусилля держави повинні бути спрямовані на стимулювання розвитку екологічного підприємництва, сприяння формуванню інфраструктури екологічного підприємництва, заохочення виробництва екологічної продукції, ефективну взаємодію всіх учасників відносин у цій сфері.

Важливе значення також має заохочення інвестицій у сферу екологічного підприємництва або у сфери, які використовують екологічну продукцію, державні закупівлі, надання пільг у кредитуванні й оподаткуванні суб’єктів екологічного підприємництва та суб’єктів господарювання, які використовують їхню продукцію, державно-приватне партнерство у сфері екологічного підприємництва.

Еколого-гуманістична діяльність центральних органів повинна підтримуватись на місцях. Політика децентралізації створила значні можливості для підтримки органами місцевого самоврядування (правової, організаційної, економічної) екологічного підприємництва. Непересічна роль у розвитку екологічного підприємництва належить громадськості. І тут важливо переходити від одноразових кроків (наприклад, очищення від сміття парків) до системних методів (наприклад, підтримка виробника екологічної продукції чи громадський екологічний контроль).

Сьогодні уже також існують об’єктивні чинники, що мотивують бізнес до екологічного підприємництва, наприклад, отримання екологічних сертифікатів на свої товари та послуги за схемою сертифікації згідно з ISO 14024, що створює реальні перспективи виходу на міжнародні ринки.

Необхідно вчитися використовувати значні ресурси міжнародних фондів, пріоритетними напрямами підтримки яких є програми підвищення енергоефективності та модернізації енергетичної галузі, підвищення рівня енергоефективності, будівництво енергоакумулюючих потужностей та модернізацію мереж, включаючи трубопроводи централізованого опалення і лінії електропередачі.

Тільки комплекс наведених вище кроків у напрямку формування екологічної економіки створить реальне підґрунтя для забезпечення екологічних прав людини та балансу «інтересів» людської спільноти і природи