Сырная Гистология

t.me/rapeture

Клітинний цикл - період існування індивідуальної клітини від поділу до поділу, або від поділу до загибелі - включає інтерфазу і мітоз. Інтерфаза, у свою чергу, підрозділяється на G, (постмітотичну), S (синтетичну) та G? (премітотичну) фази

Частина клітин у різних тканинах залишаються низькодиференційованими упродовж цілого життя організму - вони є джерелом росту та регенерації органів

** Клітинний цикл. Періоди інтерфази. Мітоз: фази, морфологічні прояви, регулятори. Диференціювання клітин та вихід із клітиного циклу, характеристика G- ноль фази та умови повернення в цикл.

Клітинний цикл - період існування індивідуальної клітини від поділу до поділу, або від поділу до загибелі - включає інтерфазу і мітоз. Інтерфаза, у свою чергу, підрозділяється на G, (постмітотичну), S (синтетичну) та G? (премітотичну) фази

Фаза G, характеризується ростом клітини, який забезпечується шляхом інтенсивного синтезу різноманітних речовин і відновленням кількості органел у цитоплазмі. У цьому періоді в клітині збільшується кількість РНК і ферментів, необхідних для синтезу попередників ДНК. Підвищується активність ферментів енергоутворення. Пригнічення процесів синтезу білка або мРНК у фазі Gr блокує перехід клітини до фази S.

Уфазі S інтерфази здійснюється реплікація ДНК, відповідно, подвоюється число хроматид кожної з хромосом; відбувається подвоєння центріолей, синтез гістонових білків. Без проходження етапу синтезу ДНК клітина не може перейти до мітозу. S-фаза є критичною у клітинному циклі, її тривалість – 8-12 годин.

Уфазі G2 відбувається підготовка клітини до поділу. Признаками служать синтез РНК і білків, накопичення ферментів енергоутворення. Синтез тубулінів. Тривалість – 2-4 години.

Мітоз – непрямий поділ. Триває 2-3 години і має 4 фази: профаза, метафаза, анафаза і телофаза.

Для профази характерним є максимальна концентрація хроматину – з формуванням хромосом – та зникненням ядерець. У профазі хромосоми візуалізуються (стають видимі) у світловому мікроскопі, їхні периферичні ділянки компактизуються білком конденсином. Центріолі розходяться до полюсів клітини, починають формуватися мікротрубочки мітотичного веретена. У пізній профазі внаслідок фосфорилювання та деполімеризації ядерних ламін дезінтегрується ядерна оболонка

t.me/rapeture

Ключовою ознакою метафази є утворення метафазної пластинки (або материнської зірки), внаслідок розташування хромосом у площині екватора клітини. Саме у метафазі або на початку анафази найкраще вивчати морфологію мітотичних хромосом, оскільки тоді вони є найбільш конденсованими. Сформований мітотичний апарат, який забезпечує розходження хроматид до полюсів клітини, включає два компоненти: (мітотичний центр; (2) мітотичне веретено)

В анафазі сестринські хроматиди втрачають зв'язок міжсобою і розходяться до протилежних полюсів клітини. Це зумовлено тим, що починається деполімеризація (вкорочення) кінетохорних мікротрубочок. Паралельно активуються молекулярні мотори - білки динеїн та динактин - котрі забезпечують транспортування сестринських хроматид у напрямку, протилежному від ділянки деполімеризації кінетохорних мікротрубочок.

Під час телофази спостерігається реконструкція дочірніх ядер і завершення поділу цитоплазми, що в кінцевому результаті приводить до утворення дочірніх клітин і супроводжується руйнуванням мітотичного апарату. Хроматиди в цей період деконденсуються (трансформуються у гетерота еухроматин); внаслідок дефосфорилювання і полімеризації ядерних ламін відновлюється ядерна оболонка

***Поліплоїдія, ендомітоз та злиття клітин – механізми репродукції та виживання тканин і утворення надклітинних структур (симпласти та синцитії)

Ендомітоз є різновидом мітозу. При ендомітозі реплікація хромосом не супроводжується руйнуванням ядерної оболонки і утворенням веретена поділу. Внаслідок цього клітина стає поліплоїдною - з кратним збільшенням числа хромосомних наборів

Поліплоїдія - стан клітини після кількох ендомітозів. Поліплогизація, на відміну від мітозу, здійснюється без зникнення специфічної функціональної активності клітини характерна для високоспеціалізованих тканин та органів (печінка, серце тощо).

Крім клітин, до складу органів і тканин організму входять неклітинні структури. До них належать симпласти (м'язові волокна, зовнішня частина трофобласта зародка), синцитії (окремі стадії розвитку чоловічих статевих клітин).

Симпласт - неклітинна структура, яка є результатом злиття цитоплазми багатьох клітин і містить окремі ядра цих клітин. Симпластами є скелетні м’язові волокна, а також зовнішній шар плодової частини плаценти. Синцитій,

t.me/rapeture

або сукліття, - це група клітин, що поєднані між собою цитоплазматичними містками. Синцитій як тимчасова структура виникає під час розвитку чоловічих статевих клітин, коли поділ клітинного тіла не завершується

16. Цитологія.*Особливості фунціонування клітин у складі багатоклітиного організму, фази життєвого циклу клітин та морфофункціональна характеристика недиференційованих, низькодиференційованих та старіючих клітин.

Клітинний цикл - період існування індивідуальної клітини від поділу до поділу, або від поділу до загибелі - включає інтерфазу і мітоз. Інтерфаза, у свою чергу, підрозділяється на G, (постмітотичну), S (синтетичну) та G? (премітотичну) фази

Фаза G, характеризується ростом клітини, який забезпечується шляхом інтенсивного синтезу різноманітних речовин і відновленням кількості органел у цитоплазмі. У цьому періоді в клітині збільшується кількість РНК і ферментів, необхідних для синтезу попередників ДНК. Підвищується активність ферментів енергоутворення. Пригнічення процесів синтезу білка або мРНК у фазі Gr блокує перехід клітини до фази S.

Уфазі S інтерфази здійснюється реплікація ДНК, відповідно, подвоюється число хроматид кожної з хромосом; відбувається подвоєння центріолей, синтез гістонових білків. Без проходження етапу синтезу ДНК клітина не може перейти до мітозу. S-фаза є критичною у клітинному циклі, її тривалість – 8-12 годин.

Уфазі G2 відбувається підготовка клітини до поділу. Признаками служать синтез РНК і білків, накопичення ферментів енергоутворення. Синтез тубулінів. Тривалість – 2-4 години.

Недиференційована клітина, на відміну від високодиференційованої, не виконує спеціалізованих функцій, здатна до поділу, перебуває у клітинному циклі. Типовими ознаками недиференційованих клітин є високе ядерноцитоплазматичне співвідношення, з переважанням у цитоплазмі немембранних органел (вільних рибосом, елементів цитоскелета), що забезпечує можливість росту і поділу клітин. Частина клітин у різних тканинах залишаються низькодиференційованими упродовж цілого життя організму - вони є джерелом росту та регенерації органів.

** Старіння клітин, морфологічні прояви. Види гибелі клітин (некроз, апоптоз, автофагія – їхня характеристика, морфологічні прояви та значення для організму).

t.me/rapeture

Старіння клітини супроводжується зниженням її фун ціональної активності, експресії генів, а також дегр дацією білків. Клітина поступово втрачає здатність до реплікації ДНК, затримується у фазі G, клітинного циклу і повертається у фазу Go

Важливу роль у старій відіграють епігенетичні процеси, зокрема, деметилі вання ДНК, що призводить до перебудови хромосом за рахунок активації мобільних генетичних елемент Морфологічними ознаками старіння клітин є зменшення розмірів ядра та цитоплазми

Існують три основних механізми клітинної смерті: некроз, апоптоз та автофагія. Некроз розвивається за взаємовдії ушкоджуючих (і часто екстремальних) чинників. Апоптоз, на відміну від некрозу, є фізіологічним (генетично запрограмованим) шляхом загибелі клітин, що забезпечує усунення відмираючих клітин сусідніми клітинами, не спричиняючи запального процесу. Автофагія пов'язана із перетравлюванням клітиною власних органел чи ділянок цитоплазми за участю власних лізосом

***Автофагія, як механізм внутрішньоклітинної регенерації та каспазонезалежного апоптозу. Види автофагії (макро-, мікрота шаперонезалежна автофагія). Біологічний сенс та значення. Регулятори та молекулярні маркери апоптозу.

Автофагія (або каспазонезалежний апоптоз) - один із способів звільнення клітин від непотрібних їм молекул і органел, а також шлях ліквідації організмом непотрібних клітин. Автофагія не завжди призводить до загибелі клітин. Цей процес може реалізуватися шляхом макроавтофагії, мікроавтофагії та шаперонзалежної автофагії. При макроавтофагії ділянка цитоплазми з органелами оточується подвійними мембранами (похідними гладкої ендоплазматичної сітки) з утворенням автофагосом, які надалі зливаються з лізосомами, утворюючи автофаголізосому, де й відбувається лізис зістарілих органел та молекул. При мікроавтофагії макромолекули і фрагменти клітинних органел безпосередньо зливаються з лізосомами. Таким шляхом клітина може розщеплювати білки за умов дефіциту субстратів, наприклад, при голодуванні. Шаперонзалежна автофагія забезпечує спрямований транспорт у лізосому частково денатурованих білків. Цей різновид автофагії активується за умов стресу.

Основними факторами, що посилюють автофагію у клітині, є: дефіцит поживних речовин (субстратів), наявність у цитоплазмі ушкоджених органел, денатурованих білків та їхніх агрегатів

Автофагії належить важлива роль у забезпеченні нормальної життєдіяльності організму, а саме: (1) регуляція морфогенезу органів під час ембріонального розвитку; (2) забезпечення внутрішньоклітинної регенерації за фізіологічних умов та репарації при дії ушкоджувальних чинників; (3)

t.me/rapeture

запобігання старінню (зниження інтенсивності автофагії лежить в основі розвитку асоційованої з віком патології внаслідок накопичення у клітинах зістарілих органел та білків); (4) програмована загибель клітин (автофагія є одним зі шляхів програмованої загибелі клітин, яка відбувається незалежно від апоптогенів та каспаз, характерних для апоптозу); (5) підтримання функціонування клітини за умов дефіциту субстратів (зокрема, при голодуванні) шляхом ви користання власних білків та органел; (6) пригнічення росту пухлин за рахунок посилення катаболізму аномальних білків та деградації ушкоджених органел

Реалізація програми апоптозу здійснюється за участю специфічних ферментів - ендонуклеаз і каспаз, які зумовлюють фрагментацію ДНК і структур цитоплазми.

17. Ембріологія. *Ембріогенез людини. Періодизація ембріонального розвитку людини – початковий, ембріональний та плодовий періоди: терміни, основні події. Прогенез (гаметогенез) – особливості будови, розвитку та життєдіяності гамет.

Ембріогенез – процес розвитку організму від запліднення до моменту народження.

Пренатальний онтогенез, у свою чергу, поділяється на наступні часові відрізки:

-початковий (період бластогенезу) (1-2 тижні, включає: запліднення і утворення зиготи, дробленння і утворення бластули)

-ембріональний (включає: гаструляцію, утворення осьового коплексу, формування тулуба зародка (3-8 тижні)

-плодовий періоди (включає: первинний (24-56 доба) та дефінітивний (9-36 тиждень) гістогенез) (9-38 тижні).

Прогенез у чоловіків відбувається впродовж усього періоду статевої зрілості, починаючи від статевого І дозрівання. В жіночому організмі гаметогенез починається ще до народження з реалізацією його заключних І стадій протягом репродуктивного віку, охоплюючи період пересічно від 15 до 50 років життя жінки.

Чоловічі статеві клітини - сперматозоїди - утворюються у звивистих сім'яних трубочках яєчка. Зрілий сперматозоїд людини має довжину близько 65 мкм. У його складі розрізняють головку, шийку та хвіст. Хвіст сперматозоїда включає проміжну, основну та кінцеву (термінальну) частини.

Жіночі статеві клітини - яйцеклітини (ооцити, оотиди) - утворюються в яєчнику. Яйцеклітина, яка вивільняється з яєчника в результаті овуляції, перебуває в метафазі другого поділу мейозу (ооцит II), який завершується лише після пенетрації сперматозоїда (власне запліднення). Ооцит II має округлу форму, діаметр близько 130 мкм, оточений прозорою зоною, а також фолікулярними клітинами, які формують так звану променисту корону. Зріла прозора зона має товщину 5-10 мкм і складається з щільної сітки глікопротеїнів

t.me/rapeture

**Ультрамікроскопічна будова сперматозоїду. Чохлик, акросома, центріолі, мітохондріальна піхва, аксонема. Значення динеїну в рухливості аксонемного комплексу: види сперматозоїдів по каріотипу.

Зрілий сперматозоїд людини має довжину близько 65 мкм. У його складі розрізняють головку, шийку та хвіст. Хвіст сперматозоїда включає проміжну, основну та кінцеву (термінальну) частини. Мембрана переднього полюса головки має рецептори до яйцеклітини, які вкриті захисним білковим чохликом. З боку цитоплазми до мембрани переднього краю головки сперматозоїда прилягає акросома - видозмінений комплекс Гольджі, цистерни якого заповнені ферментами, необхідними для пенетрації оболонок яйцеклітини.

Ускладі шийки сперматозоїда містяться дві центріолі та спіралеподібно розміщені мітохондрії. Проксимальна центріоль, наближена до ядра, у разі запліднення відіграє роль тільки під час першого поділу зиготи (оскільки яйцеклітина не має власної центріолі). Дистальна центріоль зв'язана з мікротрубочками аксонемного комплексу. Аксонема хвоста сперматозоїда складається з мікротрубочок, згрупованих за формулою (9x2)+ 2 та з'єднаних з дев'ятьма триплетами мікротрубочок дистальної центріолі.

Генетична аномалія обумовлена відсутністю динеїну - білка, що входить до складу аксонемного комплексу та бере участь у забезпеченні рухливості сусідніх пар мікротрубочок - призводить до знерухомлення сперматозоїда. Ця патологія (одна із форм чоловічого безпліддя) має назву синдрому Картагенера.

Упроміжному відділі хвоста аксонема оточена мітохондріальною піхвою, котра забезпечує енергією рухомість сперматозоїда.

***Морфологічні основи чоловічого безпліддя – стерильність, малорухливість та інші.

Чоловіків з вмістом в 1 мл еякуляту менш як 20 мільйонів сперматозоїдів прийнято вважати стерильними

Зниження pH (закислення середовища) робить їх малорухомими та не здатними до хемотаксису

18. Ембріологія.* Періодизація ембріонального розвитку людини. Характеристика початкового періода. Гаметогенез. Особливості оогенезу та будови яйцеклітини.

Пренатальний онтогенез, у свою чергу, поділяється на наступні часові відрізки:

- початковий (період бластогенезу) (1-2 тижні, включає: запліднення і утворення зиготи, дробленння і утворення бластули) - ембріональний (включає: гаструляцію, утворення осьового коплексу, формування тулуба зародка (3-8 тижні)

t.me/rapeture

- плодовий періоди (включає: первинний (24-56 доба) та дефінітивний (9- 36 тиждень) гістогенез) (9-38 тижні).

Утворення зрілих статевих клітин (гаметогенез, прогенез у чоловіків відбувається впродовж усього періоду статевої зрілості, починаючи від статевого І дозрівання. В жіночому організмі гаметогенез починається ще до народження з реалізацією його заключних І стадій протягом репродуктивного віку, охоплюючи період пересічно від 15 до 50 років життя жінки

Сперматогенез складывается из четырех фаз (периодов): Фаза размножения

Входе фазы размножения диплоидные сперматогенные клетки (2n2c) многократно делятся митозом, в результате образуются сперматогонии (2n2c) - стволовые клетки. Часть сперматогоний вступает в последующее митотическое деление, образуя такие же сперматогонии (2n2c).

Фаза роста

Половые клетки в этой фазе называются сперматоцитами I порядка, они теряют способность к митотическому делению.

Вэтот период клетка растет, увеличивается количество органоидов и цитоплазмы. Происходит подготовка к мейозу, который начинается в следующей фазе - созревания.

На фазу роста приходится S-период: происходит удвоение ДНК, в результате чего набор хромосом сперматоцита I порядка становится (2n4c).

Фаза созревания

Происходит первое деление мейоза (мейоз I). В результате из сперматоцитов I порядка (2n4c) образуются сперматоциты II порядка (n2c). Между мейозом I и мейозом II практически отсутствует интерфаза, поэтому сперматоциты II порядка (n2c) сразу же вступают в мейоз II, в результате которого образуются сперматиды

(nc).

Итак, в фазу созревания происходят первое и второе деления мейоза, которые приводят к тому, что образовавшаяся клетка - сперматида - имеет гаплоидный набор хромосом (nc).

Формирования

Вэтой фазе у каждой сперматиды отрастает жгутик, после чего они получают полное право называться сперматозоидами. У основания жгутика концентрируются митохондрии - "энергетические станции клетки", которые всегда будут готовы предоставить АТФ для его активной работы.

Оогенез протекает по очень похожей со сперматогенезом схеме, однако вы увидите некоторые отличия. Например, фаза формирования, характерная для сперматогенеза, здесь отсутствует, поэтому овогенез складывается из трех фаз:

Фаза размножения В результате многократных делений клеток яичника образуются стволовые клетки - овогонии (2n2c).

t.me/rapeture

Фаза роста

Половые клетки в этой фазе называются ооцитами I порядка, они теряют способность к митотическому делению.

В овогенезе эта фаза отличается более длительной продолжительностью, по сравнению с такой же фазой в сперматогенезе. Клетки накапливают большой запас питательных веществ. В этот период происходит удвоение ДНК в S-периоде - набор хромосом и ДНК ооцитов I порядка становится 2n4c.

Фаза созревания

Ооциты I порядка (2n4c) вступают в первое деление мейоза, в результате которого образуются ооциты II порядка (n2c) и первое полярное (направительное) тельце, которое не несет большой функциональной значимости и подвергается дегенерации.

Второе деление мейоза начинается только после взаимодействия овоцита II порядка (n2c) со сперматозоидом. В результате этого образуется яйцеклетка (nc) и второе полярное тельце, которое также подвергается дегенерации.

Строго говоря, при овуляции из яичников выходит не "яйцеклетка", а ооцит II порядка, который ждет встречи со сперматозоидом для продолжения деления и развития будущего зародыша. Если такого взаимодействия не происходит, то яйцеклетка подвергается дегенерации.

**Мікроскопічна будова оболонок та цитоплазми ооцита: кількість та розподіл жовтка, кортикальні гранули, їх значення в ембріогенезі людини.

Ооцит II має округлу форму, діаметр близько 130 мкм, оточений прозорою зоною, а також фолікулярними клітинами, які формують так звану променисту корону (рис. 4.3). Зріла прозора зона має товщину 5-10 мкм і складається з щільної сітки глікопротеїнів (білки ZP1, ZP2, ZP3, ZP4)

Також до складу прозорої зони входять сульфатовані глікозаміноглікани, гіалуронова та сіалові кислоти. Цитоплазма яйцеклітини містить включення жовтка, який виконує живильну функцію. Яйцеклітина людини, порівняно з іншими видами тварин, відносно маложовткова (оліголецитальна); жовткові включення рівномірно розподілені у цитоплазмі клітини, що дозволяє характеризувати її як ізолецитальну.

Цитоплазма ооцита насичена рибосомами, елементами гранулярної ендоплазматичної сітки, молекулами 3НК, тубулінами, однак позбавлена центріолей. Периферійний шар цитоплазми містить кортикальні гранули, до складу яких входять протеоглікани та глікопротеїни, котрі після запліднення утворюють непроникну для інших сперматозоїдів оболонку запліднення, убезпечуючи зиготу від поліспермії (пенетрації більш як одного сперматозоїда).

*** Клінічне значення порушення гаметогенезу: кількістні та структурні хромосомні аберації.

t.me/rapeture

Аномальний перебіг гаметогенезу може супроводжуватися зміною кількості хромосом у статевій клітині, або ж трансформацією структури окремих хромосом. Варіантами патології у першому випадку можуть бути: YOмоносомні зародки (нежиттєздатні); ХО-моносомні зародки (синдром Тернера); зародки з трисоміями по статевих хромосомах (XXY - трисомія по Х-хромосомі, синдром Кляйнфельтера); зародки з трисоміями по автосомах; трита тетраплоїдні зародки (майже нежиттєздатні). Трисомія по 21 хромосомі служить підгрунтям для розвитку у дитини синдрому Дауна

Основними механізмами формування структурних хромосомних аберацій є наступні: делеція - втрата частини хромосоми з утворенням короткого плеча або кільцеподібної хромосоми у разі втрати обох кінців; транслокація - перенесення частини однієї хромосоми до іншої, не гомологічної; дуплікація - подвоєння частини хромосоми: а) всередині хромосоми, 6) приєднанням додаткової частини, в) розділенням фрагмента хромосоми; інверсія - сегмент однієї з хромосом перевернутий

19. Ембріологія. *Початковий період ембріогенезу людини – запліднення. Стадії запліднення – (дистантна та контактна взаємодія гамет, пенетрація сперматозоїда), локалізація процесу запліднення. Будова зиготи – розміри, оболонка, пронуклеуси.

Запліднення - процес злиття яйцеклітини і сперматозоїда, в результаті якого утворюється одноклітинний . організм - зигота. У процесі запліднення розрізняють три стадії.

Перша стадія - дистантна взаємодія гамет - відбувається завдяки хемотаксису та реотаксису сперматозоїдів.

Друга стадія - контактна взаємодія гамет- "ередбачає реалізацію сперматозоїдом акросомальної реакції з наступною пенетрацією оболонок яйцеклітин

Третя стадія - пенетрація сперматозоїда та активація яйцеклітини - проникнення головки і шийки гперматозоїда у цитоплазму яйцеклітини та реалізація останньою кортикальної реакції

Власне процес запліднення відбувається в ампульній частині маткової труби - найдовшій та найширшій її частині. Сперматозоїди можуть затримуватися у матковій трубі, зберігаючи фертильність (здатність до запліднення) постовуляторної яйцеклітини проягом кількох діб.

Відповіддю яйцеклітини на проникнення фрагментів сперматозоїда служить кортикальна реакція, внаслідок якої відбувається денатурація білків прозорої зони протеолітичними ферментами, що вивільняються з кортикальних гранул, і утворюється непроникна для інших сперматозоїдів оболонка запліднення. Таким чином новоутворений одноклітинний організм - зигота - убезпечується від поліспермії

t.me/rapeture

Після утворення зиготи відбувається її підготовка до першого поділу, яка триває близько 24 годин, протягом перших 12 годин відбувається перебудова ядер (пронуклеусів) гамет. При цьому пронуклеуси мігрують до центру яйцеклітини та зближуються. їхні ядерні оболонки зникають, а хромосомний матеріал зливається, утворюючи синкаріон. Цей процес, внаслідок якого утворюється диплоїдний одноклітинний зродок, має назву сингамії, і ним завершується процес запліднення.

**Механізми капацитації, хемотаксису, акросомальної та кортикальної реакцій, денудація.

Властивості сперматозоїда рухатися у рідині в напрямку джерела хемоатрактантів описуються термінами реотаксис та хемотаксис

Здатність сперматозоїдів відносно швидко та цілеспрямовано рухатися дозволяє їм за короткий термін (протягом 30-60 хвилин) досягти перешийка маткової труби. Тут відбувається 6-7-годинна затримка для здійснення капацитації - хімічноїмодифікації клітинної оболонки та мембран акросом сперматозоїдів, у результаті чого вивільняються акросомні ферменти, необхідні для розщеплення оболонок ооцита.

Викид ферментів з акросоми має назву акросомальної реакції. Після пенетрацї оолеми всередину ооцита потрапляють ядро та проксимальна центріоль сперматозоїда, інші ж його частини піддаються літичному розщепленню (денудації)

Відповіддю яйцеклітини на проникнення фрагментів сперматозоїда служить кортикальна реакція, внаслідок якої відбувається денатурація білків прозорої зони протеолітичними ферментами, що вивільняються з кортикальних гранул, і утворюється непроникна для інших сперматозоїдів оболонка запліднення. Таким чином новоутворений одноклітинний організм - зигота - убезпечується від поліспермії

***Клінічне значенння екстракорпорального (штучного) запліднення та терапевтичного клонування з метою отримання плюрипотентних стовбурових клітин для заміни втраченних або ушкоджених клітин.

Штучне запліднення (фертилізацію in vitro) проводять найчастіше наступним чином: після гормональної стимуляції фолікулогенезу гонадотропними гормонами спеціальною голкою проводять аспірацію всмоктування вмісту преовуляторних фолікулів. З аспірованої рідини виділяють ооцити, які поміщають у чашку Петрі, де вже знаходяться штучно капацитовані сперматозоїди. Через кілька діб після запліднення зародок підсаджують у матку. Для більшої певності одночасно імплантують 3-4 ембріони

Зметою отримання плюрипотентних стовбурових клітин для заміни втрачених або ушкоджених клітин використовують ембріони, отримані