Сырная Гистология

t.me/rapeture

метаепіфізарних пластинках росту кісток. У пренатальному періоді онтогенезу з гіалінового хряща побудована переважна більшість елементів скелета; з віком відбувається їх поступове заміщення кістковою тканиною.

У нативному стані гіаліновий хрящ має світло-блакитний колір, напівпрозорий. Мікроскопічно у його складі розрізняють периферичну зону - перихондрій -та власне хрящ. Перихондрій включає поверхневий волокнистий шар, утворений переважно колагеновими волокнами та фібробластами, і глибокий клітинний шар, у якому містяться хондробласти та хондрогенні клітини. Поверхневий шар перихондрію має багато судин, які забезпечують трофіку хряща. За рахунок глибокого клітинного шару відбувається фізіологічна регенерація та аппозиційний ріст хряща. Перихондрій відсутній у суглобових та епіфізарних хрящах.

Власне гіаліновий хрящ складається з ізогенних груп хондроцитів з прилеглим до них міжклітинним матриксом (хондронів), а також молодих хондроцитів, які лежать ізольовано в оточенні міжклітинного матриксу. Матрикс, розміщений навколо молодих хондроцитів, зафарбовується оксифільно; той, що лежить навколо більш диференційованих клітин ізогенних груп, а також інтертериторіальний матрикс, набуває властивостей базофілії. Волокнисті структури гіалінового хряща побудовані з колагену II типу. Це єдиний вид хрящової тканини, який підлягає звапнуванню (кальцифікації).

Морфологічною особливістю гіалінового хряща суглобів є відсутність перихондрію. Хондроцити в глибині суглобового хряща мають округлу форму і розташовані рядами, що орієнтовані перпендикулярно до суглобової поверхні. Поверхневі хондроцити сплощені та не формують ізогенних груп. Колагенові волокна в глибині хряща орієнтовані перпендикулярно до суглобової поверхні, ближче до поверхні вони набувають паралельної орієнтації (див. рис. 9.16). Між суглобовими поверхнями знаходиться синовіальна рідина, що виділяється у суглобову порожнину клітинами синовіального шару суглобової капсули. Синовіальний шар є особливим різновидом сполучноїтканини, яка пристосована до постійного розтягування, зміщення й тиску під час рухів у суглобах.

***Особливості росту хрящів. Метаепіфізарна пластинка росту кісток. Тканинний склад зони та особливості функціонування.

Між епіфізарним і діафізарним центрами скостеніння формується метаепіфізарна пластинка росту. У ній розрізняють шість зон з різними морфофункціональними характеристиками:

t.me/rapeture

(1)найвіддаленіша від діафізарного центру скостеніння зона спокою, або зона незміненого хряща;

(2)ближче до діафіза локалізується зона проліферації, за рахунок розмноження клітин якої здійснюється ріст кістки у довжину; хондроцити у складі цієї зони розміщені паралельними стовпчиками - так званими клітинними колонками;

(3)ще ближче до діафізарного центру скостеніння розміщена зона гіпертрофії хондроцитів; для неї характерне поступове посилення процесів дистрофії та апоптозу хондроцитів;

(4)із зоною гіпертрофії межує зона кальцинації хряща; у цій зоні, крім звапнування, відбуваються процеси резорбції хряща та утворення хрящових трабекул;

(5)зона ерозії збагачена хондрокластами, в результаті резорбційної активності яких формуються ерозійні лакуни;

(6)зона скостеніння характеризується проростанням кровоносних судин та утворенням на місці резорбованого хряща первинних і вторинних кісткових трабекул.

25. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Скелетні тканини.*Хрящові тканини – загальний план будови та морфо-функціональні особливості хрящових клітин і міжклітинної речовини: гідрофільність основної речовини, дифузний тип живлення, ізогенні групи клітин. Принципи класифікації.

До характерних особливостей хрящової тканини належить високий - до 80 % маси - вміст води, яка, зв'язуючись із гігантськими молекулами протеогліканових комплексів, забезпечує пружно-еластичні властивості хряща. Близько 15% хрящової тканини складають органічні речовини, 5 % - неорганічні солі. Хрящ - єдиний різновид сполучноїтканини, у якому відсутні судини: поживні речовини надходять всередину цієї тканини шляхом дифузії з судин периферії хряща - перихондрію. Клітинними елементами є хондробласти та хондроцити. Між клітинами міститься велика кількість міжклітинної речовини - матриксу, збагаченого протеогліканами, колагеновими й еластичними волокнами

Розрізняють два способи росту хряща -інтерстиційний (внутрішній) та аппозиційний (шляхом накладання). Інтерстиційний ріст хряща реалізується в результаті проліферації (розмноження) молодих хондроцитів і утворення ними ізогенних груп клітин. Аппозиційний ріст відбувається за рахунок проліферації хондробластів перихондрію - периферичної ділянки хрящової тканини; він

t.me/rapeture

полягає у перетворенні хондробластів на хондроцити і секреції ними компонентів міжклітинної речовини.

Міжклітинний матрикс хряща включає волокнисті структури та основну міжклітинну речовину. Розрізняють територіальний матрикс, який оточує кожну лакуну, та інтертериторіальний (міжтериторіальний) матрикс. Територіальний матрикс має товщину близько 50 мкм; він збагачений хондроїтинсульфатами, які зумовлюють його базофілію, однак бідний на колаген. Ізогенну групу хондроцитів з прилеглим до неї територіальним матриксом вважають морфофункціональною одиницею хрящової тканини і визначають терміном хондрон, або клітинна територія. Інтертериторіальний матрикс заповнює проміжки між хондронами; від територіального матриксу відрізняється вищим вмістом колагену і нижчим вмістом протеогліканів. Збагачений волокнистими структурами тонкий (1-3 мкм) шар матриксу, що безпосередньо прилягає до лакуни, отримав назву навколоклітинної перицелюлярної капсули. Вважають, що остання убезпечує хондроцити від механічних пошкоджень.

Залежно від хімічного складу міжклітинного матриксу і особливостей будови розрізняють три види хряща - гіаліновий, еластичний та волокнистий. У гіаліновому хрящі волокна побудовані з колагену II типу; еластичний хрящ містить колагенові (II тип колагену) та еластичні волокна; волокнисті структури матриксу волокнистого хряща утворені колагеном І типу. Орієнтація волокон визначається впливом силових ліній, які виникають у процесі функціонування органа. Основна міжклітинна речовина хрящової тканини містить білки, ліпіди, глікозаміноглікани та протеоглікани

**Еластична хрящова тканина: локалізація, особливості будови міжклітинної речовини та її властивості, функції. Особливості еластичних хрящів – наявність охрястя та здатності звапнування.

Еластичний хрящ (лат. cartilagoelastica) міститься у вушній раковині, слуховій трубі, зовнішньому слуховому ході, ріжкоподібних і клиноподібних хрящах гортані. Його характерною особливістю є жовтуватий колір, здатність розтягуватися. Еластичний хрящ не підлягає звапнуванню. Серед волокнистих структур переважають еластичні волокна, які формують капсули навколо хондроцитів, а також вплітаються у перихондрій. Колагенових волокон небагато, вони побудовані з колагену II типу.

***Етапи гістогенезу хрящової тканини. Регенерація та вікові зміни хрящових тканин.

t.me/rapeture

Джерелом утворення хрящової тканини в онтогенезі слугує мезенхіма - ембріональна сполучна тканина. У процесі хондрогістогенезу частина клітин мезенхіми ембріона, а саме - клітини-попередниці хондрогенезу, втрачають свої відростки, округлюються та утворюють хрящовий зачаток - так званий центр хондрогенезу (хондроїд хрящову бластему). Хондрогенні клітини у його складі диференціюються в хондробласти. Відтак, на наступній стадії утворення первинної хрящовоїтканини, внаслідок перетворення хондробластів у хондроцити, посилюється синтез колагену; при цьому формуються колагенові волокна, які надають міжклітинній речовині ознак оксифілії. Дозрівання хондроцитів супроводжується посиленням синтезу протеогліканів, котрі, навпаки, обумовлюють базофілію міжклітинної речовини хряща.

Розрізняють два способи росту хряща -інтерстиційний (внутрішній) та аппозиційний (шляхом накладання). Інтерстиційний ріст хряща реалізується в результаті проліферації (розмноження) молодих хондроцитів і утворення ними ізогенних груп клітин. Аппозиційний ріст відбувається за рахунок проліферації хондробластів перихондрію - периферичної ділянки хрящової тканини; він полягає у перетворенні хондробластів на хондроцити і секреції ними компонентів міжклітинної речовини.

Фізіологічна регенерація хрящової тканини відбувається завдяки діяльності хондроцитів та хондробластів - секреції ними компонентів міжклітинного матриксу. З віком у хрящовій тканині редукується вміст клітинних елементів і зростає кількість міжклітинного матриксу. При цьому у міру постаріння хондроцитів у міжклітинному матриксі хряща знижується кількість протеогліканів, хондромукоїд заміщується альбумоїдом, збільшується вміст колагенових волокон. Останні мають здатність зв'язувати солі кальцію і піддаватися звапнуванню. Усі означені зміни призводять до зменшення ступеня гідратації, втрати пружності і збільшення ламкості хрящової тканини. Спостерігаються також вростання у звапнований хрящ кровоносних судин і трансформація хрящової тканини на кісткову

26. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Скелетні тканини.

*Хрящові тканини: загальна характеристика клітин та міжклітинної речовини - гідрофільність основної речовини, ізогенні групи клітин , дифузний тип живлення.

До характерних особливостей хрящової тканини належить високий - до 80 % маси - вміст води, яка, зв'язуючись із гігантськими молекулами протеогліканових комплексів, забезпечує пружно-еластичні властивості

t.me/rapeture

хряща. Близько 15% хрящової тканини складають органічні речовини, 5 % - неорганічні солі. Хрящ - єдиний різновид сполучноїтканини, у якому відсутні судини: поживні речовини надходять всередину цієї тканини шляхом дифузії з судин периферії хряща - перихондрію. Клітинними елементами є хондробласти та хондроцити. Між клітинами міститься велика кількість міжклітинної речовини - матриксу, збагаченого протеогліканами, колагеновими й еластичними волокнами

Розрізняють два способи росту хряща -інтерстиційний (внутрішній) та аппозиційний (шляхом накладання). Інтерстиційний ріст хряща реалізується в результаті проліферації (розмноження) молодих хондроцитів і утворення ними ізогенних груп клітин. Аппозиційний ріст відбувається за рахунок проліферації хондробластів перихондрію - периферичної ділянки хрящової тканини; він полягає у перетворенні хондробластів на хондроцити і секреції ними компонентів міжклітинної речовини.

Міжклітинний матрикс хряща включає волокнисті структури та основну міжклітинну речовину. Розрізняють територіальний матрикс, який оточує кожну лакуну, та інтертериторіальний (міжтериторіальний) матрикс. Територіальний матрикс має товщину близько 50 мкм; він збагачений хондроїтинсульфатами, які зумовлюють його базофілію, однак бідний на колаген. Ізогенну групу хондроцитів з прилеглим до неї територіальним матриксом вважають морфофункціональною одиницею хрящової тканини і визначають терміном хондрон, або клітинна територія. Інтертериторіальний матрикс заповнює проміжки між хондронами; від територіального матриксу відрізняється вищим вмістом колагену і нижчим вмістом протеогліканів. Збагачений волокнистими структурами тонкий (1-3 мкм) шар матриксу, що безпосередньо прилягає до лакуни, отримав назву навколоклітинної перицелюлярної капсули. Вважають, що остання убезпечує хондроцити від механічних пошкоджень.

Залежно від хімічного складу міжклітинного матриксу і особливостей будови розрізняють три види хряща - гіаліновий, еластичний та волокнистий. У гіаліновому хрящі волокна побудовані з колагену II типу; еластичний хрящ містить колагенові (II тип колагену) та еластичні волокна; волокнисті структури матриксу волокнистого хряща утворені колагеном І типу. Орієнтація волокон визначається впливом силових ліній, які виникають у процесі функціонування органа. Основна міжклітинна речовина хрящової тканини містить білки, ліпіди, глікозаміноглікани та протеоглікани

t.me/rapeture

**Волокниста хрящова тканина: особливості будови, локалізація, функції. Будова міжхребцевого диска: тканинний склад, функції. Механізм утворення грижі диска.

Із волокнистого хряща (лат. cartilago fibrosa) побудовані фіброзні кільця міжхребцевих дисків, симфізи лобкових кісток, диски у складі нижньощелепних і меніски у складі колінних суглобів; він також локалізується у місцях переходу сухожилля у гіалінову хрящову тканину. Хондроцити у волокнистому хрящі розміщені у вигляді специфічних рядів - клітинних стовпчиків, розмежованих товстими паралельними пучками колаге нових волокон (колаген І типу). Своєю будовою волокнистий хрящ нагадує сухожилля, однак, на відміну від фіброцитів останнього, хондроцити залягають у лакунах і формують невеличкі клітинні колонки. Від гіалінового та еластичного хряща волокнистий хрящ різниться відсутністю перихондрію.

Із волокнистої хрящової тканини побудоване фіброзне кільце міжхребцевого диска; в центральній частині кожний диск містить драглисте ядро, що складається з клітинних елементів - похідних нотохорди ембріона, і збагаченого гіалуроновою кислотою гелеподібного матриксу. Пучки колагенових волокон фіброзного кільця натягнуті вертикально між суміжними хребцями; вони створюють опору і мікрооточеннядля драглистого ядра. Структура фіброзного кільця обумовлює резистентність до розтягу, тоді як драглисте ядро має стійкість до стискання.

Термін “грижа диска" означає розрив фіброзного кільця міжхребцевого диска, через який просочилася речовина його драглистого ядра. Найчастіше означена патологія уражує задню ділянку дисків нижньогрудної або поперекової частини хребта, де вона може супроводжуватися зміщенням, або "зісковзуванням" диска з його природного положення. Зміщений диск викликає інтенсивний біль у нижній частині спини та кінцівках, оскільки перетискає нижні спинномозкові нерви.

***Дегенеративні зміни хрящових тканин при старінні. Здатність до звапнування та регенерації.

Фізіологічна регенерація хрящової тканини відбувається завдяки діяльності хондроцитів та хондробластів - секреції ними компонентів міжклітинного матриксу. З віком у хрящовій тканині редукується вміст клітинних елементів і зростає кількість міжклітинного матриксу. При цьому у міру постаріння хондроцитів у міжклітинному матриксі хряща знижується кількість протеогліканів, хондромукоїд заміщується альбумоїдом, збільшується вміст колагенових волокон. Останні мають здатність зв'язувати

t.me/rapeture

солі кальцію і піддаватися звапнуванню. Усі означені зміни призводять до зменшення ступеня гідратації, втрати пружності і збільшення ламкості хрящової тканини. Спостерігаються також вростання у звапнований хрящ кровоносних судин і трансформація хрящової тканини на кісткову.

27. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Скелетні тканини.

*Кісткові тканини: морфо-функціональні особливості - клітини, міжклітинна речовина. Різновиди кісткових тканин, способи організації кісткової речовини.

Основна роль кісткової тканини (лат. textus osseus) - опорно-механічна: завдяки значній міцності кістки забезпечують захист життєво важливих органів від механічних ушкоджень, опору, а також переміщення тіла у просторі. Губчаста кісткова тканина створює каркас і мікрооточення для клітин крові у складі червоного кісткового мозку. Кісткова тканина служить також депо кальцію і фосфору в організмі. Кісткова тканина серед інших тканин організму вирізняється надзвичайно високим (до 65 %) вмістом фосфорнокислого кальцію. Солі кальцію у формі кристалів гідроксоапатиту [Са10(РО4)б(ОН)2] зв'язані з колагеновими волокнами (колаген І типу). Ефект звапнування - адгезії солей кальцію до органічного матриксу кістки - забезпечують специфічні білки кісткової тканини остеонектин, остеокальцин та кістковий сіалопротеїн. Незвапнований органічний кістковий матрикс має назву остеоїду; він складає 35 % від сухої маси кістки. Синтез як колагену, так і неколагенових білків здійснюють клітини остеобласти. Іншими клітинними елементами, які забезпечують життєздатність і постійну перебудову кісткової тканини, є остеоцити та остеокласти.

Остеобласти - клітини неправильної кубоїдної або полігональної форми розміром близько 15-20 мкм, які у вигляді пласта залягають у місцях утворення кісткової тканини. Цитоплазма остеобластів внаслідок високого вмісту РНК мас ознаки базофілії, містить добре розвинену гранулярну ендоплазматичну сітку та елементи комплексу Гольджі. Це відносно малодиференційовані одноядерні клітини, які с продуцентами органічних компонентів міжклітинного кісткового матриксу, а саме - колагену І типу, протеогліканів та низки неколагенових білків (остеонектину, остеокальцину, остеопонтину, кісткового сіалопротеїну, фактора стимуляції макрофагів)

Остеоцити розвиваються з остеобластів. В 1мм3 кістковоїтканини налічується від 20000 до 30000 остеоцитів. Це високодиференційовані одноядерні клітини витягнутої веретеноподібної форми розміром близько 15 х 45 мкм, які залягають у лакунах у складі звапнованого кісткового матриксу.

t.me/rapeture

Остеокласти - великі багатоядерні клітини неправильної округлої або витягнутої форми, які є похідними клітин-попередниць моноцитів-макрофагів кісткового мозку. Основна функція остеокластів - резорбція (розсмоктування) кісткової тканини. Остеокласти лежать у заглибинах на поверхні кісткового матриксу, що мають назву лакун Гаушипа.

Органічний компонент кісткового матриксу складає приблизно 35% від сухої маси кістки, з яких 80-90% представлені колагеном І типу. Колагенові волокна формують пучки діаметром 50-70 нм з характерною 67нмперіодичністю.

Залежно від організації лучків колагенових волокон та їх орієнтації у просторі розрізняють три типи кісткової тканини: (1) грубоволокнисту, яка побудована з товстих різнонаправлених пучків колагенових волокон; (2) пластинчасту компактну і (3) пластинчасту губчасту

**Грубоволокниста кісткова тканина: локалізація, різновиди клітин, особливості будови міжклітинної речовини та форма організації грубоволокнистої кісткової тканини, її структурно-функціональна одиниця.

Грубоволокниста кісткова тканина характерна для ембріона і плода, тому вона отримала назву первинної. Утворюється вона безпосередньо із мезенхіми шляхом перетинчастого остеогенезу. Грубоволокниста кісткова тканина локалізується переважно у скелеті зародка, а в дорослому організмі - лише в ділянці швів черепа та у місцях прикріплення сухожиль до кісток, в альвеолах верхньої і нижньої щелепи.

Волокна розташовані неупорядковано. В основній речовині знаходяться лакуни – порожнини, в яких лежать остеоцити. Низька мінералізація матриксу.

***Прямий остеогістогенез: ембріональні джерела клітин. Етапи формування грубоволокнистної та пластинчастої кісткової тканини.

Такий спосіб остеогенезу характерний для розвитку грубоволокнистої кісткової тканини при утворенні плоских кісток, наприклад покривних кісток черепа, які захищають головний мозок ембріона. Крім того під час післятравматичної регенерації кістки шляхом прямого остеогенезу між обламками зламаної кістки утворюється кісткова мозоль.

Прямий остеогенез відбувається в перший місяць внутрішньоутробного розвитку і характеризується утворенням спочатку первинної остеоїдної кісткової тканини, в якій пізніше відкладаються солі кальцію, фосфору і ін.

t.me/rapeture

При характеристиці процесів розвитку кісткової тканини безпосередньо

змезенхіми визначають наступні етапи:

1)формування у складі мезенхіми остеогенного острівця;

Уцей час відбувається локальне розмноження мезенхімних клітин із вростанням у скелетогенний острівець кровоносних судин

2)остеоїдний етап;

Характеризується диференціацією клітин острівців, виділенням остеогенними клітинами у міжклітинний простір колагену (формуванням осеїнових волокон) і високомолекулярних біополімерів (глікопротеїнів, протеогліканів, ліпідів) осеомукоїду. Деякі клітини диференціюються в остеоцити і виявляються в товщі волокнистої маси. Інші розміщуються по поверхні і диференціюються в остеобласти. Поступово ці клітини «замуровуються» в міжклітинній речовині, стають нездатними до розмноження і перетворюються в остеоцити

3)кальцифікація міжклітинної речовини (утворення грубоволокнистої кістки);

Полягає у звапнуванні міжклітинної речовини (відкладанні солей кальцію). Для реалізації цього процесу необхідна наявність у міжклітинній речовині продукованої остеобластами лужної фосфатази та білка остеонектину. Лужна фосфатаза розщеплює гліцерофосфати крові на вуглеводні сполуки та фосфорну кислоту. Остання вступає в реакцію з солями кальцію, який осідає в основній речовині та волокнах у вигляді кристалів гідроксиапатитів. Остеонектин, зв'язуючи колаген з гідроксиапатитом, визначає місце росту кристалів фосфату кальцію та їхнє прикріплення до органічного матриксу кістки. Кісткові балки (перекладини) утворюють широку сітку. Простір між балками заповнений сполучною тканиною та кровоносними судинами. Така кістка називається первинною губчастою кісткою

4) заміна грубоволокнистої кісткової тканини пластинчастою

Розвиток пластинчастої кісткової тканини починається з вростання кровоносних судин в товщу грубоволокнистої кісткової тканини. Кісткові пластинки утворюються навколо судин шляхом диференціації мезенхіми, яка до них прилягає. Таким шляхом утворюються остеони. З боку окістя формуються загальні пластинки, які охоплюють кістку зовні.

28. Загальна гістологія. Тканини внутрішнього середовища. Скелетні тканини.

t.me/rapeture

*Кісткові тканини: загальна характеристика клітин та міжклітинної речовини, класифікація кісткових тканин за будовою міжклітинної речовини, способи організації кісткової речовини в кістках.

Остеобласти - клітини неправильної кубоїдної або полігональної форми розміром близько 15-20 мкм, які у вигляді пласта залягають у місцях утворення кісткової тканини. Цитоплазма остеобластів внаслідок високого вмісту РНК мас ознаки базофілії, містить добре розвинену гранулярну ендоплазматичну сітку та елементи комплексу Гольджі. Це відносно малодиференційовані одноядерні клітини, які с продуцентами органічних компонентів міжклітинного кісткового матриксу, а саме - колагену І типу, протеогліканів та низки неколагенових білків (остеонектину, остеокальцину, остеопонтину, кісткового сіалопротеїну, фактора стимуляції макрофагів)

Остеоцити розвиваються з остеобластів. В 1мм3 кістковоїтканини налічується від 20000 до 30000 остеоцитів. Це високодиференційовані одноядерні клітини витягнутої веретеноподібної форми розміром близько 15 х 45 мкм, які залягають у лакунах у складі звапнованого кісткового матриксу.

Остеокласти - великі багатоядерні клітини неправильної округлої або витягнутої форми, які є похідними клітин-попередниць моноцитів-макрофагів кісткового мозку. Основна функція остеокластів - резорбція (розсмоктування) кісткової тканини. Остеокласти лежать у заглибинах на поверхні кісткового матриксу, що мають назву лакун Гаушипа.

Органічний компонент кісткового матриксу складає приблизно 35% від сухої маси кістки, з яких 80-90% представлені колагеном І типу. Колагенові волокна формують пучки діаметром 50-70 нм з характерною 67нмперіодичністю. Залежно від організації лучків колагенових волокон та їх орієнтації у просторі розрізняють три типи кісткової тканини: (1) грубоволокнисту, яка побудована з товстих різнонаправлених пучків колагенових волокон; (2) пластинчасту компактну і (3) пластинчасту губчасту

Залежно від організації лучків колагенових волокон та їх орієнтації у просторі розрізняють три типи кісткової тканини: (1) грубоволокнисту, яка побудована з товстих різнонаправлених пучків колагенових волокон; (2) пластинчасту компактну і (3) пластинчасту губчасту

**Пластинчата кісткова тканина: різновиди кісткових пластинок в діафізах трубчатих кісток, будова остеона. Трубчаста кістка: гістоархітектоніка у різних зонах трубчастої кістки. Компактний та губчастий компонент кісток.