Україна та країни-сусіди, за результатами дослідження Transparensy International, 2009 р. [3]

Країни	Місце	Бали
Польща	49	5,0
Латвія	56	4,5
Республіка Білорусь	139	2,4
Україна	146	2,2
Російська Федерація	146	2,2

6. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Великий вплив на міжнародну діяльність підприємства має також державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності у зарубіжних країнах, яке може здійснюватись у формі митно-тарифного, нетарифного та валютного регулювання. Такі методи регулювання зовнішньої торгівлі можуть або обмежувати здійснення експортно-імпортний операцій, або ж, навпаки, надавати їм сприятливого режиму. На практиці виділяють такі методи регулювання зовнішньої торгівлі:

1. Тарифні (митні) методи регулювання ґрунтуються на використанні системи митних тарифів, які можуть бути спрямовані як на здешевлення експорту, так і на подорожчання імпорту, що впливає на фінансові результати діяльності учасників зовнішньоекономічної діяльності.

2. Нетарифні методи регулювання, до яких належать група адміністративних, фінансових, кредитних, технічних та інших заходів, які обмежують імпорт та експорт товарів і послуг. Це може бути система ліцензування, квотування, створення невиправданих стандартів якості продукції, бюрократичні перешкоди в митних процедурах тощо.

2. Методи валютного регулювання – це діяльність держави, що спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення угод з валютними цінностями.

Отже, політична стабільність у країні, тип політичної системи, специфіка економічної та зовнішньоекономічної політики держави, а також особливості законодавчої бази країни мають значний вплив на здійснення діяльності підприємця на зарубіжних ринках. По-перше, політико-правове середовище іноземних країн визначає форми виходу підприємства на ринок та диктує умови, яких потрібно дотримуватись при здійсненні діяльності на цих ринках. По-друге, важливими чинниками, що впливають на маркетинг, є захист прав споживачів, авторське та патентське право, дотримання податкового, рекламного та трудового законодавства країни. І, по-третє, обізнаність із політичною ситуацією в країні та з її правовим полем є необхідною для визначення ступеня ризику виходу та діяльності підприємства на певних зарубіжних ринках.

5.5. Маркетингове соціально-культурне середовище

Соціально-культурне середовище маркетингу – це сукупність усіх соціальних та культурних факторів, що впливають на маркетингову діяльність підприємства, серед яких найважливішими є комунікаційні засоби, релігія, освіта, умови та стиль життя населення, народні традиції, звичаї та соціально-культурні цінності (рис. 4.1).

Чим глибше фірма прагне проникнути на цільовий ринок, тим ретельніше необхідно вивчати фактори їх соціально-культурного середовища. Якщо брати міжнародні дослідження, то у багатьох країнах провести їх досить складно, тому що в них традиційно сформувалися різні культури на одній території. Наприклад, у Канаді проживає англомовне та франкомовне населення, культура та цінності яких суттєво відрізняються. Аналогічна ситуація і в Бельгії, на півночі якої характерна фламандська культура, а на півдні країни – дуже відмінна від неї французька культура. В Ізраїлі мешкає велика кількість емігрантів так званої західної групи, які приїхали з Європи та США, і майже така сама кількість – з колишнього СРСР. Зрозуміло, що культура цих людей частково віддзеркалює культуру країн, звідки вони родом.

Рис. 4.1. Структура соціально-культурного середовища

До основних факторів соціально-культурного середовища маркетингу належать такі його складові:

1. Комунікаційні засоби. Одним із найважливіших культурних факторів є комунікаційні засоби. Вони впливають на спосіб сприйняття товарів та послуг на ринку та визначають ставлення споживачів до торгівельної марки фірми. Правильний вибір комунікаційних засобів визначає успішність рекламної компанії фірми та дієвість усієї комунікаційної політики. До засобів комунікації належать:

• мова, яка формує спосіб сприйняття світу і включає мовне спілкування населення, офіційну мову держави та наявність багатомовності в країні;

• мова невербального спілкування. На практиці проблеми часто виникають через те що, в різних країнах одні і ті ж жести мають різні значення. Наприклад, створення вказівним і великим пальцями букви “О” означає “окей” в США, гроші – в Японії, а в Тунісі трактується як погроза “я тебе уб’ю”. Не менш важливим є дистанція під час проведення переговорів. Наприклад, латиноамериканці звикли вести ділові переговори майже впритул до співбесідника, буквально ніс до носа. Своєю чергою, багато інших національностей схильні дотримуватись більших дистанцій при проведенні переговорів;

• естетика|преференції|, з огляду на колірну гаму і символи. Щоб|аби| досягти успіху на міжнародному ринку, колір|цвіт| продукції, кольори в рекламних звернення|цвіт| повинні відповідати колірним перевагам|преференціям| споживачів даної країни. Так, в Новий Зеландії популярним вважається|лічить| зелений колір|цвіт|, в Індії – пурпурний, а в Китаї білий колір вважається траурним;

2. Релігія. Віросповідання та релігія населення має домінуючий вплив на культуру країни. Вона визначає систему моральних принципів і цінностей людини, формує поведінку споживачів у суспільстві, а також їх ставлення до роботи, сім’ї, інших людей, проведення підприємницької діяльності тощо. Крім цього, релігія має вплив на споживання тих або інших видів продуктів. Наприклад, в піст християнам забороняється споживати м’ясні, молочні продукти та алкогольні напої, а для мусульман вживання свинини і алкоголю є взагалі недозволеним. Не можна також не згадати і того факту, що домінуюча релігія визначає національні і місцеві свята, які є державними вихідними днями.

2. Освіта та рівень розвитку людського потенціалу. Освітою також прийнято називати систему та рівні освіти в країні, рівень грамотності населення та рівні підвищення кваліфікації працівників. Рівень освіченості населення визначає вимогливість зарубіжних покупців-туристів до певних властивостей та складових товарів і послуг, до їх якості, до рівня обслуговування та сервісу тощо. Наявність в країні достатньої кількості кваліфікованих та освічених робітників – один із важливих складників ймовірного успіху фірми на ринку.

При дослідженні освіти в зарубіжних країнах також доцільно скористатись результатами міжнародного дослідження “Індекс людського розвитку”, яке щорічно проводить ООН.

Індекс розвитку людського потенціалу (Human Development Index) – індекс для порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя й інших показників країни. Індекс був розроблений у 1990 р. пакистанським економістом Махбубом ель Хаком і використовується з 1993 р. ООН в щорічному звіті до розвитку людського потенціалу.

Індекс розвитку людського потенціалу визначається як середньоарифметичне індексу очікуваної тривалості життя при народженні, освітнього індексу та індексу ВВП на душу населення за паритетами валют. Відповідно до ІЛР, країни світу поділяються на чотири групи:

• країни з дуже високим рівнем ІЛР (0,784 – 1);

• країни з високим рівнем ІЛР (0,677 – 0,784);

• країни з середнім рівнем ІЛР (0,488 – 0,676);

• країни з низьким рівнем ІЛР (0,488 - 0 ).

Згідно із результатами такого оцінювання, країни, які мають “високий” та “дуже високий” індекс людського розвитку займають менше третини від загальної чисельності населення в світі (30%). Натомість більше половини населення світу живе в країнах із “середнім рівнем людського розвитку” (51%). І 18% держав належать до країн із “низьким рівнем людського розвитку”.

Найвищий показник Індексу людського розвитку мають 47 країн, а саме: Норвегія (0,943), Австралія (0,929), Нідерланди (0.910), США (0,910), Нова Зеландія (0,908), Канада (0,910), Ірландія (0,908) та інші. Найвищий показник ІЛР у найбідніших країнах світу, які мають низький ВВП на душу населення, а саме в Малі (0,359), Гвінеї (0,344), Сьєрра-Леоне (0,336), Ліберії (0,329), Бурунді (0,316), Нігері (0,295) та Демократичній республіці Конго (0,286) 15.

Значення індексу людського розвитку України за 2011 р. становить 0,729 – у високій категорії людського розвитку, що ставить країну на 76 позицію зі 187 країн і територій. За період з 1990 до 2011 р. значення ІЛР України зросло з 0,707 до 0,729, тобто на 3%, або у середньому приблизно на 0,1% за рік. До списку країн Європи та Центральної Азії, які розташовані близько до України у рейтингу ІЛР і які мають порівнянну з Україною чисельність населення, входять Казахстан (68 місце) і Російська Федерація (66 місце) 15.

2. Соціально-культурні цінності. Сформовані цінності населення визначають його ставлення до часу, культурного надбання, роботи, добробуту, змін наукових досягнень, критеріїв самооцінки та вдосконалення тощо.

3. Умови і стиль життя населення, їх звичаї і традиції. Важливим елементом соціально-культурного середовища є, безумовно, умови і стиль життя населення, його звичаї і традиції, які суттєво відрізняються у різних країнах. Вони визначають: звички і смаки цільових споживачів, їх типовий раціон харчування, вимоги до якості продуктів/послуг, ставлення до обслуговування; стиль і розмір одягу; житлові та робочі умови; традиційні види проведення дозвілля; ставлення до охорони здоров'я і спорту тощо. Недооцінка цих соціально-культурних складових значно знижує шанси фірм на успіх. Підтвердженням цього є багато яскравих прикладів невдач, які потерпіли міжнародні компанії при виході на зарубіжні ринки. Наприклад, компанія “McDonald’s” відкрила свій перший заклад швидкого харчування в Європі в одному з передмість Амстердама, але об’єми продаж виявився дуже низьким, що було результатом не врахування того факту, що в Європі більшість городян живуть в центрі міст і менш рухливі, порівняно з с| американцями.

Окрім цього, поширеною проблемою в міжнародній маркетинговій діяльності підприємств є неврахування та нерозуміння деяких національних традицій і звичок. Наприклад, політика “Disney” в Парижі була спрямована на безалкогольне обслуговування відвідувачів парку, що викликало значне обурення і незадоволення в країні, де склянка вина до обіду є звичайною справою. Іншою проблемою, з якою зіштовхнулася компанія “Disney” була обідня перерва. Так, більшість відвідувачів бажали пообідати саме в 12:30, тоді як обідня перерва тривала з 11:00 до 14:00 год., що призвело до створення довжелезних черг і значного невдоволення серед клієнтів.

5