2.5. Агрокліматичні ресурси

Продуктивність сільського господарства залежить не тільки від кіль­кості і якості земель, а також і від кліматичних умов. Найкращі умови для рослинництва є в районах з достатньою кількістю тепла і коефіцієнтом зволоження*, близьким до одиниці. У районах, де сума активних темпера­тур нижча 1200°С, землеробство практично неможливе або дуже нерен­табельне. Добрі умови для землеробства складаються на півдні помірного і в субтропічному поясах (за виключенням центральних районів Євразії), де сума активних температур становить від 2000°С до 4000°С, що дає змогу вирощувати більшість зернових культур, фрукти і овочі помірного поясу.

Сума активних температур 3000-4000°С у тропічному та екваторіаль­ному кліматі дає змогу отримувати по 2-3 урожаї за рік. Але у більшості районів з тропічним кліматом зволоження бідне і для вирощування рослин потрібне зрошування, тому землеробство тут розвивається лише в доли­нах великих транзитних річок. В екваторіальному кліматі землеробство ускладнене надмірним зволоженням, яке призводить до дуже інтенсив­ного хімічного вивітрювання і збіднення ґрунтів.

Фактично у тропічних районах зі сприятливими агрокліматичними умовами існуючі земельні ресурси ніби збільшуються у кілька разів. Адже на одних і тих же площах за рік можна збирати по кілька врожаїв, а окремі види рослин вегетують і достигають практично цілорічно. Це знач­но спрощує продовольче забезпечення населення, дає змогу створювати менші запаси сільськогосподарської продукції, сприяє постійному попов­ненню оборотних коштів у сільському господарстві.

2.6. Водні ресурси.

Вода, завдяки своїм унікальним фізико-хімічним властивостям, є од­ним з найнеобхідніших ресурсів. Але як для біологічних потреб, так і для більшості технологічних процесів потрібна переважно прісна вода, якої дуже мало через її велику розчинну здатність. Із 1,4 млрд км³ вод земної кулі 96,5% припадає на води Світового океану, ще близько 1 % — на солоні підземні води. Як бачимо, 70% прісних вод сконцентровано у льодо­виках Антарктиди, Гренландії та інших приполярних і гірських областей. Тому для сільськогосподарського, комунального та промислового водопо­стачання використовуються переважно річкові і ґрунтові води, ресурси яких становлять близько 60 тис. км³ у рік, або приблизно 10 000 м³ на людину. При максимальних сучасних потребах 2000 м³ води на людину в рік цих ресурсів повинно бути цілком достатньо, але води розподіляються дуже нерівномірно, а велика частка річкових вод дуже забруднена.

Унікальні водні ресурси окремих країн дають їм змогу вже зараз кон­центрувати на своїй території водомісткі виробництва, а ряду країн Півні­чної Європи і Канади навіть експортувати чисту питну воду (табл. ЗО).

Найкраще забезпечена водними ресурсами Південна Америка, відно­сно непогано — Північна Америка і Європа (табл. 31, 32). В Азії і Африці при високій середній водозабезпеченості є дуже багато аридних терито­рій, на яких проживає понад 800 млн осіб. Наявні тут водні ресурси вже тепер не забезпечують мінімальних потреб населення у прісній воді. Тіль­ки Австралія, яка є найсухішим материком, за рахунок значного стоку річок на східному узбережжі і невеликої кількості жителів має найвищі показники водозабезпечення на душу населення.

Для споживання дуже важливе значення має не тільки кількість, але й якість води. У багатьох країнах, що розвиваються, через відсутність коштів для попередньої очистки, населення споживає недоброякісну воду з річок чи озер, що є причиною багатьох захворювань.

Тому людство б'ється над розв'язанням водної проблеми. Вже зараз ведеться опріснення морських вод у країнах Перської затоки, що, правда, доступно лише для дуже багатих держав із надлишком енергетичних реурсів. Розробляються навіть проекти транспортування айсбергів від берегів Антарктиди і Гренландії. Але головним напрямком вирішення цієї про­блеми є максимальна економія води у промисловості, сільському і комуна­льному господарстві, зменшення забруднення поверхневих вод. Завдяки нагромадженню води у ставках та водосховищах, міжбасейновому переки­данню вод, а також переходові на маловодні технології й замкнуті системи водопостачання багато розвинених країн (особливо у Європі) зменшили забір свіжої води і поліпшили якість поверхневих вод.

Широко використовується також енергія падаючої річкової води. Гідро­енергетичний потенціал особливо високий у тих районах, де є повноводні річки і пересічений рельєф. Окремі гірські країни ( Норвегія, Швейцарія та ін.) майже повністю задовольняють свої потреби в електроенергії за рахунок ГЕС. Сукупний гідроенергетичний потенціал усіх річок світу (10 трлн квт/ год) лише трохи менший від сучасного показника виробництва електроене­ргії у світі. Величезні гідроенергоресурси припадають на такі країни: Китай, США, Росію, Конго, Канаду і Бразилію.