2 Тематика проектування та обсяг курсового проекту

Тематика проектування вибирається такою, що включає розроблення деталей, складальних одиниць, що вивчаються у дисципліні "Механіка машин". Це: передачі, вали, підшипники, з'єднання, муфти тощо. Завдання є комплексним і дозволяє вивчити кінематичний зв'язок між окремими елементами, засвоїти компонування деталей і складальних одиниць. Ці завдання вимагають від студентів достатньо детального розроблення основних частин механічного привода, а деякі - вибрати з відповідного стандарту (електродвигун, арматура та ін.). Завдання видають індивідуально кожному студенту на спеціальному бланку на початку семестру, в якому заплановано курсовий проект.

Проект включає в себе пояснювальну записку та графічну частину, що має 3...4 аркушів креслень, де розробляється загальний вигляд механічного привода, окремих його частин і робочі креслення деталей.

3 Загальні вимоги до виконання курсового проекту

Обсяг курсового проекту залежить від спеціалізації студентів. Здебіль­шого проект має 2...3 аркушів креслень формату А1 і пояснювальну записку, яка включає розв'язання питань за змістом проекту (п. 3.1.1). Один аркуш формату А1 відводиться для розробки складального креслення редуктора, решта - для розробки муфт, складальних одиниць і робочих креслень основних деталей.

Під час виконання проекту студент має проявити максимум самостій­ності та творчої ініціативи у виборі раціональних варіантів конструкції, ма­теріалів, форм деталей, розрахунків, графічного оформлення креслень тощо.

Взірці, які можна знайти в атласах деталей машин, не мусять використо­вуватися для "сліпого" копіювання. Вони лише мають допомагати студенту опанувати процес проектування та розробити свою більш раціональну кон­струкцію, що повніше задовольняє вимогам завдання.

Тільки за результатами самостійної та творчої роботи студент може на­бути стійкі знання для відмінного захисту свого проекту та успішної майбут­ньої професійної діяльності. Самостійна робота студента з виконання про­екту контролюється та направляється викладачем-консультантом. Студент має приходити систематично на консультації з виконаними розрахунками та кресленнями. Консультант перевіряє ці матеріали, допомагає студентові розібратися в незрозумілих питаннях, дає поради та вказівки з покращання конструкції та оформлення креслень, затверджує та оцінює працю студентів.

3.1 Оформлення пояснювальної записки

Пояснювальну записку оформляють за виконаними чорновими розра­хунками на аркушах формату А4 машинописним або рукописним способами та зшивають в зошит з твердою обкладинкою з написом відповідно до взірця (див додаток А). Першу сторінку записки оформляють на спеціальному бланку, взі­рець якої видає кафедра (див. додаток Б).

На всіх аркушах пояснювальної записки вздовж короткої сторони фор­мату виконують основний напис (рис. В2, В3, дод.В).

Зміст пояснювальної записки поділяють на розділи та підрозділи. Розділи та підрозділи позначають арабськими цифрами з крапками в межах всього документу. Номери підрозділів формують з номерів розділів і підрозділів, які відділяються між собою крапкою (п. 3.1.1).

Послідовність розрахунків визначається конкретною величиною, яка обчислюється. Розрахунки супроводжують необхідними розрахунковими схемами та ескізами розроблених елементів конструкції. Схеми та ескізи викреслюють в довільному масштабі із забезпеченням чіткої уяви про виріб.

Викладення та оформлення змісту записки має бути стислим і чітким. Скорочень слів у тексті та написах не допускають, за винятком скорочень, що встановлені відповідним стандартом. Значення параметрів, що входять у формули, подають безпосередньо під формулами, починаючи зі слова "де" без двокрапки після нього. Кількість рисунків повинна бути достатньою для пояснення викладеного тексту. Рисунки розміщують або за текстом записки або в кінці з відповідною їх нумерацією.

До текстової документації відноситься також специфікація. Вона розроб­ляється на кожну складальну одиницю на окремих аркушах формату А4. Специфікація прикладається до пояснювальної записки. Перший та наступний аркуші специфікації відрізняються один від одного тільки формою основного напису (див. додаток В) .