Художник м.К.Пимоненко у своїй майстерні. Фото. 1900-ті.

Николай Пимоненко родился в пригороде Киева — Приорке^[3], в семье мещанина, резчика по дереву, хозяина иконописной мастерской Корнилия Даниловича Пимоненко. Обучался иконописи в иконописной школе при Киево-Печерской лавре, где в 1876 году был замечен Николаем Ивановичем Мурашко, основателем и директором Киевской рисовальной школы.

Мурашко, оценив несомненный талант мальчика, уговорил содержавшего Киевскую рисовальную школу мецената Н. И. Терещенко, принять Пимоненко в школу бесплатно^[4]. Обучался в классе у Иосифа-Казимира Будкевича и Харитона Платонова. В 1880 году, на второй год учёбы, Пимоненко признан лучшим учеником и зачислен в штат школы репетитором. В 1882 году выпускается из школы с присвоением звания учителя рисования.

Осенью 1882 года сдаёт экзамены и поступает в Императорскую Академию художеств вольнослушателем. Учился в мастерской Владимира Донатовича Орловского, на дочери которого впоследствии женился Пимоненко^[5]. Награжден двумя малыми и одной большой серебряной медалью Академии «За успех в рисовании»^[6].

В 1884 году из-за плохого здоровья и по настоянию врачей покидает Академию и, вернувшись в Киев, поступает на должность старшего преподавателя Киевской рисовальной школы, где преподаёт вплоть до 1901 года, когда школа прекратила существование^[4].

Принял участие в организации Киевского художественного училища, находившегося в ведении Императорской Академии художеств. Статский советник, с 1900 года и до конца жизни преподавал графику в Киевском политехническом институте императора Александра II^[4][1].

В 1891 году за выставленные на академической выставке картины «Свадьба в Киевской губернии» и «Утро Христова Воскресения» Н. К. Пимоненко получает звание почетного вольного общника Императорской Академии художеств^[6].

1 января 1897 года за образы Святого Николая и Святой Александры в Киевском соборе Святого Владимира награжден императором орденом Святой Анны III степени^[7].

Участвовал в международных выставках в Берлине, Париже, Лондоне и Мюнхене. В 1909 году за картину «Гопак» Пимоненко награждается золотой медалью Салона де Пари Общества французских художников. Картина, имевшая большой успех была приобретена Лувром. Член Товарищества передвижных художественных выстовок (с 1899 года), Товарищества южнорусских художников, Общества мюнхенских художников и Парижского интернационального союза искусства и литературы^[3].

В 1904 году Н. К. Пимоненко Советом Императорской Академии художеств присвоено почетное звание Академика живописи «за известность на художественном поприще»^[7].

После тяжёлой болезни 26 марта 1912 года Пимоненко скончался. Похоронен на Лукьяновском кладбище в Киеве^[8].

В 1913 году в Императорской Академии художеств состоялась посмертная выставка художника, на которой экспонировалось 184 картины, 419 этюдов и 112 рисунков карандашом^[7].

Автопортрет. До 1912 року.

Пимоненко – один з найпопулярніших митців України, який продовжував реалістичні традиції українського жанрового малярства, був видатним художником, в творчості якого присутні багато жанрів. Його роботи так само є “правдивими і милими” (І.Рєпін), як і він сам. Пимоненко народився в родині іконописця, з дитинства допомагав батькові, але іконописцем не став. Спочатку він навчався у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, (1878-1882), потім в Петербурзькій Академії мистецтв (1882-1884). Успішно вчився у Володимира Орловського (між ними був тісний зв’язок, як творчий, так і родинний, Пимоненко був одружений на донці В.Орловського), який ввів його в коло видатних художників-реалістів, познайомивши з Іллею Рєпіним, Іваном Шишкіним, Архипом Куїнджі. Під їх впливом сформувались творчі й ідейні погляди Пимоненка. Через тяжку хворобу легенів змушений був повернутись до Києва. Викладав у школі Київській рисувальній школі Миколи Мурашка. З 1893 р. – учасник пересувних виставок. Його твори експонувались у Мюнхені, Парижі, де його було обрано членом інтернаціональної Спілки мистецтва і літератури (до речі, диплом про його обрання підписали кілька видатних митців і серед них – Огюст Роден). На запрошення Михайла Врубеля, який розписував Кирилівську церкву у Києві, зробив розпис “Успіня Богородиці”, що існує й досі. З 1904 р. – академік живопису. Творчість Пимоненка називають енциклопедією життя українського села. Правдиве його зображення – основна тема творів митця. Його вабили народні обряди. Ідучи за Шевченком, він забарвлював свій реалізм романтикою української етнографії.

Ще в академічні роки писав твори, в яких знайшли вираження основні естетичні позиції передвижництва. Сприйняття жіночої краси в дусі народних традицій – “Жниця”; намагання реалістично вирішити пленерні завдання в творі “Святкове ворожіння” (є кілька варіантів цієї картини, вважається, що її народженню сприяли враження дитинства; одна знаходиться в Російському музеї у Петербурзі); поєднання пейзажу і жанру в картині “Весілля у Київській губернії”, тут пейзаж є емоційним камертоном до всього дійства, яке розгортається перед глядачем; він написаний тонко і щемливо, що створює відповідний настрій. Поетичні образи природи – головна лінія в творчості Пимоненка.

Жниця. 1889. Святочне ворожіння. 1888.

Весілля в Київській губернії. 1891.

Жертва фанатизму. 1898.

В цьому є національна своєрідність, тут немає яскравої соціальної проблематики, проте відчувається прагнення розкрити поетичну душу народу. Тему міста вирішує в картині “Страсний четвер”, власне у 90-ті роки тема міста займає провідне місце. До них відноситься картина “Жертва фанатизму”(два варіанти), кілька картин, присвячених київським квітникаркам.

Зустріч.

Тут художник успішно намагається вирішувати проблеми освітлення. Художник виконує багато різних сценок з життя селян: побачень, зустрічей, тобто активно розробляє побутовий жанр: “Не жартуй!”, “Біля криниці. Суперниці”, “Біля перевозу”, “На містках (Праля)” – прозорість води, освітлення, яскравість фарб.

Проводи рекрутів.

Біля криниці. Суперниці.

Додому.

Колір і світло – ось основні завдання, які вирішував художник, що також було головним у художників-імпресіоністів. Ці пошуки зближували його з провідними європейськими митцями. Невипадково його картини, експоновані у Франції, Німеччині, мали неодмінний успіх. А твір “Гопак” зберігається в Луврі.

Картина Миколи Пимоненка “Гопак” стала знаменитою, побувавши 1909 року на виставці в Парижі у Салоні Товариства французьких художників. Через рік “Гопак” удостоївся міжнародної премії “Ment on honorable” й честі бути придбаним самим Лувром. До нього “своїми” в Луврі стали Марія Башкірцева (наша землячка з полтавських Гавронців – найперша, 1895: “Жан і Жак”, “Мітинг”), Микола Реріх, Леон Пастернак.

Жнива на Україні.

Свати. 1882.

Засватана. 1896.

Сінокіс (Збирання сіна). 1907.

Брід. 1901.

Українська ніч. 1905.