3. Поняття про умовний знак. Класифікакація умовних знаків. Фарбування площ.

Загальні вказівки

Давнішня практика, при якій весь топографічний план, крім прямих ліній і дрібних виконуваних рейсфедером або кронциркулем, накреслювався „від руки" креслярським пером, поступово здає свої позиції. Арсенал креслярських інструментів розширюється, з'являються кривоніжки (одинарні і подвійні), які уможливлюють швидше і краще накреслювати горизонталі і лінійні контури. Найбільш трудомісткий і відповідальний процес - накреслення надписів - замінюється наклеюванням назв, виготовлених друкарським способом або фотоспособом на фотонабірній установці. Багато умовних знаків, як площових, так і окремих, теж наклеюється, а не накреслюється Все це полегшує, прискорює і підвищує якість креслярських робіт

Але при виконанні невеликих за об'ємом топографічних, а отже, креслярських робіт, робота креслярським пером є основою топографічного креслення. Креслярським пером, тобто кресленням „від руки", виконується 90 % роботи. Вміння креслити „від руки" визначає рівень кваліфікації кресляра.

Організація робочого місця

Для занять топографічним кресленням кожний студент повинен мати комплект необхідних креслярських інструментів, приладь і матеріалів.

В топографічному кресленні, як і у всякому виробництві, важливу роль відіграє організація робочого місця

В кабінеті креслення кожний студент повинен мати окремий стіл з ящиком для зберігання інструментів і горизонтальною, бажано такою, то може підніматися й опускатися, кришкою розміром не менше 50*100 см. Горизонтальна поверхня стола має переваги перед нахиленою оскільки на горизонтальному столі кожний предмет займає своє місце, не скочується і не сповзає. На стіл краще покласти креслярську дошку.

Якісні креслярські вошки виготовляють з липи, з обох торцевих боків її обмежують брусками з Зуба (ясена, клена). Переносні дошки бувають різних розмірів. Поверхня креслярської дошки має бути плоскою. Перевіряється це вивіреною лінійкою, яку прикладають ребром Зо дошки в різних напрямах. Якщо просвіти між лінійкою і дошкою відсутні, то поверхня дошки плоска Папір на креслярській дошці утримується тягарцями чи кріпиться лейкопластиром.

План, зазвичай, розташовується північною рамкою вверх. Світло на закреслюваний план має падати зверху і зліва. Поверхню плану найвигідніше розташовувати на висоті ліктя людини, яка сидить рекомендується таке розміщення інструментів і приладдя: готовальня або набір креслярських інструментів, ніж (скребок) і волога ганчірка ліворуч від плану; туш та інструмент, який безпосередньо знаходиться в роботі (перо, рейсфедер, кривоніжка), або розведена фарба і пензлик, а також стаканчик, наполовину наповнений водою, - праворуч від плану; олівець, лінійка, трикутник, масштабна лінійка і вимірювальний циркуль - на плані; сумка на плані, над його верхньою рамкою, а якщо точки наносять за координатами, гумку доцільно покласти в той квадрат, в якому буде нанесена точка; це допомагає швидко знайти кут, від якого треба відкласти взяту циркулем відстань Безсумнівно, розміщення інструментів і приладдя може бути зовсім іншим, але важливо одне: кожна річ має знаходитись на своєму місці, щоб її легко можна було взяти, не витрачаючи часу на пошуки.

Продумана організація робочого місця і підтримання його в бездо­ганній чистоті, правильне положення студента за столом і тиша, яка дає можливість повністю зосередити увагу на виконанні завдання, значною мірою забезпечують якість і продуктивність креслярських робіт.

В кабінеті креслення має підтримуватися температура в межах 20-22 °С. Відхилення температури від оптимальної негативно впливає на самопочуття і працездатність кресляра.

Освітлення робочого місця має бути раціональним. Джерело світла і робочі поверхні мають не давати прямих і відбитих відблисків.

В польових умовах в неробочий час план, якщо його не поміщають в спеціальне сховище, зберігають у чохлі.

Методика накреслення прямих та кривих ліній

Робота олівцем. Олівцем можна накреслювати лінії під лінійку, а також креслити „від руки". Під лінійку, зазвичай, проводять лінії між наколотими точками. Для цього лінійку старанно прикладають до цих точок і спочатку, легко торкаючись паперу, перетинають спочатку ліву точку, потім праву, щоб впевнитись, що лінія пройде через центри точок. Переважно лінії проводять зліва направо, тримаючи олівець на відстані 5-6 см від загостреного кінця. Ставлять олівець в центр лівої тонни з невеликим нахилом вправо (60 - 70°) і, зберігаючи незмінним цей нахил, з легким рівномірним натиском ведуть до центра правої точки. Вісь олівця має проектуватися на напрям закреслюваної лінії. Не можна повертати при цьому олівець в пальцях, оскільки в такому випадку може змінюватися як товщина, так і відстань лінії від ребра лінійки (рис. 23).

Рис 23. Положення олівця в процесі креслення

Проведена олівцем лінія на плані має бути тонкою, рівною, чітко видимою, не вдавленою в напір. Вона мас легко витиратися гумкою. Уміння креслити „від руки" полягає в умінні накреслювати пером і олівцем лінії, оскільки всі об'єкти креслення: умовні знаки, літери складаються з ліній чи їх комбінацій. При накреслюванні „від руки" олівець слід тримати на відстані 3 - 4 см від загостреного кінця. Накреслювання будь-яких ліній: довгих і коротких, тонких і товстих, прямих і кривих - починається з накреслювання тонкої лінії шляхом поступового нарощування тонких коротких штришків. Накреслювання лінії ведуть зверху вниз „на себе". Опустивши олівець в намічену точку, з легким натиском накреслюють тонкий короткий (біля 0,5 мм) штришок і поступово плавно. відриваючи олівець від паперу, знову опускають його і, захвативши нижню частину попереднього штришка, накреслюють таким же прийомом наступний штришок. Повторюючи ці прийоми, одержують рівненьку тонку лінію. Товсту лінію одержують шляхом поступового потовщування тонкої лінії в правий бік. За один прийом можна потовщити лінію до 0,3 мм. Для одержання товстіших ліній краще накреслити дві тонкі паралельні лінії і затушувати проміжок олівцем. Накреслюючи криву лінію, поступово повертають креслення так, щоб рух олівця весь час був зверху вниз, "на себе".

Робота рейсфедером (рис.24). Заправляють рейсфедер за допомогою смужки цупкого паперу або пластика. Такі смужки слід нарізувати заздалегідь і в процесі роботи частіше міняти. Користуватися для заправки пером не рекомендується - можна зіпсувати стулки або забруднити їх залишками туші. Наповнюють рейсфедер тушшю за декілька прийомів краплями на половину відстані від кінця стулок до гвинта. При цьому кінці стулок зводять на відстань 0,2 — 0,3 мм, рейсфедер тримають правою рукою в положенні, близькому до горизонтального. Задану товщину лінії підбирають дослідним шляхом, пробуючи на окремому аркуші креслярського паперу. Прямі лінії накреслюють рейсфедером по скошеному краю лінійки повільно, щоб лінія встигала наливатися тушшю, з легким натиском і завжди зліва направо, кінці стулок мають рівномірно торкатися паперу. Тримають рейсфедер трьома пальцями гвинтом „від себе", середній палець - на висоті гвинта. Натиск на рейсфедер має бути слабким, лінію проводити з рівномірною невеликою швидкістю (50 см за 10ч15 с), товсті лінії -повільніше, ніж тонкі. Якщо рейсфедер рухати швидше, то туш на папір поступатиме нерівномірно і в недостатній кількості. При цьому лінія буде слабко налитою і навіть переривистою. Починати вести лінію слід як тільки рейсфедер торкнеться паперу, а в кінці лінії різко відняти рейсфедер від паперу. Рейсфедер, нерухомо залишений на лінії, потовщує її.

Правильно Неправильно

Рис. 24. Робота рейсфедером

Дуже товсті лінії накреслюють декількома прийомами. Якщо досить широкий розхил рейсфедера, спочатку накреслюють верхню частину лінії (верхня стулка рейсфедера суміщається з верхньою межею лінії). Потім накреслюють нижню частину лінії (нижня стулка пера рейсфедера суміщається з нижньою межею лінії). Якщо між цими лініями с просвіт, його заповнюють аналогічним способом після того, як туш на лінії підсохне. Товсту лінію можна залити тушшю з допомогою пензлика. В такому разі попередньо накреслюють рейсфедером її межі.

Для накреслювання рейсфедером лінійного пунктиру необхідно зробити відповідну розграфку олівцем. В процесі роботи необхідно слідкувати, щоб стулки пера рейсфедера не зближувалися при натиску на лінійку, що буває, коли стулки довгі й тонкі.

Працюючи подвійним рейсфедером необхідно дотримуватися таких правил:

- перед накреслюванням паралельних твій однакової товщини установити трохи ширшу заданої товщину ліній і проміжок між ними;

- набрати туш у рейсфедер; - відрегулювати за два-три прийоми товщину ліній (кожний раз регулювати обидва пера) та ширину проміжку;

- для накреслення ліній різної товщини слід, дотримуючись тих же правил, спочатку відрегулювати товщину товстої лінії, потім тонкої і, нарешті, величину проміжку.

Легко і рівномірно натискаючи на обидва пера, тримаючи середній палець на місці з'єднання пер рейсфедера, креслять лінії. При цьому слідкують, щоб пряма лінія, яка проходить через кінці пер рейсфедера, була перпендикулярна до ребра лінійки.

Для накреслювання кривих ліній служить кривоніжка. Основне призначення одинарно? кривоніжки - накреслювання горизонталей тушшю або фарбою по рисунку на плані, виконаному олівцем. Тут в кривоніжку набирають так, як і в рейсфедер. Фарбу в кривоніжку набирають пензликом. Набравши туш (фарбу), підбирають потрібну товщину лінії, потім злегка відпускають верхню гайку і приступають до роботи. Проміжок між ручкою і відпущеним пером має бути мінімальним. У випадку великого проміжку кривоніжку незручно ставити на план і знімати з нього. Через це початок об ведення виходить не на лінії, а в кінці її утворюється задирка

Тримати кривоніжку слід за нижній кінець ручки перпендикулярно площині креслення, не торкаючись пальцями пера, яке обертається. При цьому потрібно слідкувати за тим, щоб кривоніжка і пальці, які й" тримають, становили одне ціле. Перо має рухатись за ручкою. Кривоніжку опускають на лінію, виконану олівцем, біля рамки плану або в розриві горизонталі біля надпису і в момент, коли перо торкається паперу, починають вести по лінії, дотримуючись всіх її вигинів. Закінчуючи накреслення горизонталі, кривоніжку, як і рейсфедер, слід відірвати від паперу, не припиняючи її поступального руху. У випадку замикання горизонталі, як і її продовження, слід залишати невеликий проміжок, щоб уникнути утворення вузла в місці стику. Ліквідують проміжок креслярським пером. Якщо рух кривоніжки утруднений і замість плавної кривої виходить ламана лінія, це означає, що кривоніжка не перпендикулярна кресленню і необхідно зразу ж відновити її правильне положення.

Накреслювання ліній кривоніжкою виконується в найзручнішому для даного моменту напрямі. При цьому слід, щоб в полі зору було перо кривоніжки і лінія, проведена олівцем, по якій воно має рухатися. Рухати кривоніжку потрібно досить повільно, щоб лінії виходили насиченими, налитими.

Подвійна кривоніжка застосовується для накреслювання умовних знаків, зображуваних двома паралельними лініями однакової або різної товщини. В процесі роботи подвійною кривоніжкою дотримуються тих же правил, що й у випадку подвійного рейсфедера та одинарної кривоніжки.

Робота креслярським пером (рис.25). Креслярське перо широко викорис­товується в топографічному кресленні. Лише ним можна накреслювати найскладніші за формою і малі за розмірами умовні знаки, підписи, складні ділянки рельєфу, виправити дефекти ліній, накреслених іншими інструментами. В усіх випадках успіх роботи залежить від якості пера і вміння бездоганно ним володіти, тобто накреслювати „від руки" штрихи, з яких складаються всі перераховані елементи плану. Стулки креслярського пера мають бути гострими і пружними, між ними має бути відсутній просвіт Вони мають бути однакової довжини й ширини.

Нове креслярське перо рекомендують разів два провести через по­лум'я сірника, щоб видалити жирний наліт, інакше туш погано при­ставатиме до пера Тупі набирають лише на спинку пера в невеликій кількості до вирізу. Внутрішній бік пера має залишатися сухим.

Ні в якому разі не мочати перо в туш і зовсім недопустимо стукати кінцем пера об дно флакона з тушшю. Прийоми накреслювання пером в основному ті ж, що й при накреслюванні олівцем „від руки", та перо порівняно з олівцем є витонченішим інструментом і вимагає ніжнішого поводження. Перо слід тримати так, щоб обидві половинки його робочого кінця брали однакову і одночасну участь в роботі. Воно має легко, без натиску, торкатися паперу. Креслення пером виконується зверху вниз „на себе" одноманітним, рівномірним рухом пальців.

Рис. 25. Робота креслярським пером

Накреслюють тонкий (0,1 мм) штрих не одним прийомом, як в ка­ліграфії, а поступовим нарощуванням, яке виконується так: легким рухом пера зверху вниз („на себе") проводять штрих довжиною близько 0,5 мм; відривають перо від паперу і від середини першого штриха, перекриваючи його, проводять другий такий же штрих і т. д., поки не буде накреслена вся задана лінія. Всі рухи мають бути повільними і плавними. Перо при цьому легко торкається паперу.

Фарбування площ

Для виконання фонового пофарбування необхідні знання техніки розфарбовування, а також правильна підготовка фарби і паперу.

Спочатку розводять фарбу. Оскільки акварельна фарба, розведена у воді, зазвичай, лає осадок, тому їй дають відстоятися Після цього частину її без осадку зливають в чисте блюдце чи іншу нешироку по­судину. Якщо фарба продовжує давати осадок, то таке переливання повторити кілька разів. Зазвичай, фарба відстоюється близько години.

Для фонового розфарбовування підбирають цупкий білий папір, бажано без відтінку і без додаткових включень Стирати на папері, який підлягає фарбуванню, категорично заборонено, оскільки при фарбуванні утворюватимуться плями, які не можливо виправити. Закріплений на фанері або картоні папір змочують за допомогою пензлика чи ватного тампона чистою водою, щоб видалити жирний наліт з паперу і пригладити ворсистість На „змитій" площі фарба лягає рівно, без плям. Змочування виконують так: пензлик умочують у воду і проводять ним по паперу уздовж верхньої межі контуру. Потім, рухаючи пензлик короткими мазками зверху вниз переміщуючи його одночасно зліва направо, змочують водою першу смугу контуру шириною 6-Ю мм. Пензлик в міру необхідності насичують водою. При цьому план (креслення), щільно прикріплений до дошки, тримають трохи похило. Тому вода на нижній межі смуги тримається валиком. Вода має лежати рівним шаром по всій довжині валика і не стікати.

Величину валика регулюють кількістю води і нахилом плану. Потім такими ж мазками зверху вниз і зліва направо пензликом поступово переміщують валик Зо нижньої межі контуру і віджатим пензликом збирають і видаляють з плану зайву воду.

На плані в межах контуру, який підлягає забарвленню, не може за­лишитися жодної не змоченої ділянки.

До фонового забарвлення приступають лише після того, як „змитий" папір висохне. Фарбують обов'язково при нахиленому положенні паперу. Фарбують підготовленою фарбою тими ж прийомами і в тій же послідовності, що й змивання. Для одержання темнішого тону роблять повторне фарбування. Виконують його лише по просохлій після попереднього фарбування площі.

Роботи акварельними фарбами слід виконувати при денному світлі. Можна також користуватися лампами білого світла (БО або денного світла (ДС). При освітленні лампами розжарювання колір і тон фарби здаються іншими. Розводячи фарби водою, слід враховувати, що після висихання тон фарби на плані стає темнішим. Тому доцільно фарбувати слабко розведеною фарбою, а темний фон отримувати шляхом повторного фарбування. Якщо на плані є водойми різних розмірів, то великі водойми зафарбовують світлішим тоном, малі - темнішим. При цьому вони матимуть вигляд однотонних. Забарвлення водойми слід виконувати по всій акваторії з початку і до кінця. Якщо ж фарбувати частинами, то в місцях стику утворюється невиправна смуга. Після висихання забарвленої площі пером або кривоніжкою накреслюють контур (берег) водойми.

Якщо на площі, яку належить зафарбувати, накреслений підпис і тут на розмив не перевірена, то роблять так: план кладуть горизонта­льно. Пензлик сильно насичують водою. Обережно струшуючи воду на план, весь підпис або окремо кожну букву покривають водою. При цьому не можна торкатися пензликом паперу. Через Зч5 хвилини з допомогою промокального паперу видалити більшу частину води, залишивши трохи вологи на підпису. Після остаточного висихання підпису можна приступати до змивання й фонового фарбування плану водойми. Невеликі за площею і вузькі контури водойм можна фарбувати (після змивання) темним тоном за один прийом.

Шкалове фарбування або фарбування ступенями застосовується для надійнішого зображення висот і глибин. Височину, зображену горизонталями, фарбують так: спочатку фарбують площу, обмежену найбільшою за висотою горизонталлю, потім - площу, обмежену наступною за висотою фризонталлю, включаючи пофарбовану вершину; кожним наступним прийомом фарбується плота, обмежена наступною горизонталлю, яка має меншу висотну позначку, включаючи все раніше пофарбоване. При цьому одержимо, що більшій висоті відповідатиме густіший тон фарби, зазвичай, коричневої для рельєфу. Карти з розфарбованим так рельєфом називають гібсометричними.Таким же способом фарбують зображення глибин за ізобатами голубою фарбою, починаючи з найбільшої глибини. Карти морів і океанів зі ступінчастим розфарбуванням називають батиметричними.

Фарбування шарами сприяє різкому виділенню контура великої водойми на картосхемах. На акваторії, починаючи від берега, дотри­муючись всіх його вигинів, намічають три смуги: друга смуга в півтора рази ширша першої, третя - в півтора рази ширша першої і другої, разом узятих. За перший прийом фарбують першу смугу, за другий першу і другу, за третій - всі три. Шарів (смуг) може бути і більше трьох, але ширина зафарбованої частини має узгоджуватися з величиною водойми ї гармоніювати зі змістом картосхеми.

Світлотінню називають розподіл світла і тіні на освітленій нерів­ній поверхні. Світлотінь виражає об'ємну форму предмета і залежить від умов освітлення. При вертикальному освітлені рельєфу найсильніше освітлюються вершини, а схили будуть затінені; чим крутіший схил, тим густіша тінь. При боковому освітленні світло падає на схили, повернуті до джерела світла, протилежні схили залишаються в тіні. Світлотінь зображують відмиванням.

Відмивання рельєфу по горизонталях відтіняє складки місцевості і рельєф стає ніби випуклим. Відмивання рельєфу на плані виконують за умови освітлення із його північно-західного кута. Відтінюються всі південні і східні схили, а також південно-східні і південно-західні. Відмивання виконується пензликом з двома кінцями. Один кінець насичений фарбою, а другий трішки змочений чистою водою. На місце, яке відтінюють, наносять мазок слабко розведеної фарби, потім напіввіджатим пензликом розмивають краї тіні. Відмивання специфічне і потребує художнього смаку. Застосовується воно при виготовленні географічних карт.

Топографічними умовними знаками називають умовні графічні по­значення і цифрові характеристики, які застосовуються для зображення, а також для кількісної і якісної характеристики об'єктів місцевості на топографічних планах і картах.

Умовні знаки, зазвичай, за формою нагадують зовнішній вигляд зображуваного предмета (вигляд збоку або зверху) або відображають його характерні особливості. Причому умовні знаки установлюються для кожної групи однорідних предметів (опорні пункти, населені пункти, річки, озера, рельєф, рослинність, залізниці, автогужові дороги тощо). Зображення споріднених об'єктів однаковими умовними знаками сприяє їх кращому запам'ятовуванню. З іншого боку, умовні знаки різнорідних предметів різко відрізняються один від одного.

Наприклад, рельєф земної поверхні на топографічних картах зо­бражується горизонталями (ізогіпсами), ліс в масштабі 1:5000 зобра­жується кружками діаметром 1,5 мм, молода поросль - кружками меншого діаметра, 0,8 мм, рідкий ліс - кружками з підсідками тощо.

Умовні знаки розроблені так, щоб їх можна було легко будувати і накреслювати від руки або за допомогою креслярських інструментів. Більшість умовних знаків є сполученням точок, ліній, штрихів і най­простіших геометричних фігур.

Щоб легше було читати карти та плани і розрізняти зображені об'єкти місцевості, для умовних знаків ввели такі кольори: синій - для зображення гідрографії, коричневий - рельєфу, чорний - населених пунктів, доріг тощо. Велика різноманітність об'єктів місцевості за формою, площею зумовила до класифікації умовних знаків.

Класифікація умовних знаків Масштабні (плащові) умовні знаки

Масштабні умовні знаки застосовуються для зображення найбільших об'єктів таких, як ліси, луки, рілля, ріки, озера тощо, які виражаються в масштабі карти.

Масштабні умовні знаки складаються з контуру, який зображується точковим пунктиром, і заповню вальних умовних знаків, які розміщують усередині контуру в певному чи довільному порядку, або усередині вся площа офарбовується в той чи інший колір. Наприклад, площа під фруктовими і цитрусовими садами забарвлюється в зелений колір і заповнюється штриховими умовними знаками у вигляді кружків, розташованих вертикальними і горизонтальними рядами. Контурами можуть служити дороги, річки, канави і береги водойм.

Позамасштабні умовні знаки

Поза масштабні умовні знаки застосовуються для зображення предметів місцевості, які через малі розміри не можна зобразити в ма­сштабі карти .До таких об'єктів можна віднести кілометрові стовпи, семафори, пункти державної геодезичної мережі, дороговкази, млини, окремо розташовані дерева тощо

Для позамасштабних умовних знаків розміри зображення встанов­люються за висотою і шириною. Якщо в таблицях біля умовного знака указана одна цифра, то це означає, що умовний знак має за висотою і шириною однакові розміри.

Побудова умовного знака здійснюється так, щоб положення центра об'єкта на місцевості відповідало б головній точці умовного знака.

Позамасштабні умовні знаки мають різну форму, їхніми головними точками слід вважати такі:

- для знаків правильної геометричної форми (коло, квадрат, трикутник, прямокутник тощо) - центр знака);

- для знаків, які мають форму фігури з широкою основою (знаки пам'ятника, заводської труби, вітряка тощо) - середина основи знака;

для знаків, які мають форму фігури з прямим кутом при основі (знаки окремого дерева, бензоколонки, вітряного двигуна тощо) - вершина прямого кута;

- для знаків у вигляді сполучення декількох фігур (знаки заводів і фаб­рик із трубами, нафтової і газової вишок, радіощогли тощо) геометричний центр нижньої фігури знака;

Пояснювальні умовні знаки

Пояснювальні умовні знаки застосовуються в поєднанні з масштаб­ними і позамасштабними. До них відносяться значки, стрілки, кружки, штрихи, підписи й цифрові позначення, які дають додаткову характе­ристику об'єкта чи предмета Характерними пояснювальними умовними знаками є: знаки породи лісу і кущів, стрілки, що показують напрям течії річки та глибину болота, а також скорочені підписи і числові характеристики, власні назви географічних об'єктів (населених пунктів, річок, озер тощо) та інші.

Часто пояснювальний підпис на плані чи карті має скорочений ви­гляд. Зазвичай, його розташовують праворуч від умовного знака або на вільному місці там, де його добре видно. Підпис розміщують на такій відстані від умовного знака, щоб не виник сумнів, до якого умовного знака він відноситься. Пояснювальний підпис як і числові характеристики розміщують паралельно північній і південній рамкам карти. Виключенням є підписи будівель на топографічних планах масштабу 1:2000 і більшого, їх розміщують посередині контуру будівель, паралельно довгій стороні будівлі . Це ж стосується підписів і масштабних умовних знаків, наприклад

Лінійні умовні знаки

Лінійними умовними знаками користуються для зображення об'єктів, які мають лінійну протяжність. До таких об'єктів відносяться: дороги, трубопроводи, лінії зв'язку або електропередач, огорожі. Щ об'єкти за довжиною можуть бути зображені в масштабі даного планах, а за шириною не можуть Умовний знак будується відносно осі лінійного об'єкта .

На планах масштабу 1:2000, 1:5000 і т.д. дороги зображуються в масштабі плану не лише за довжиною, але й за шириною. З двох боків від лінії автостради пунктирною лінією зеленого кольору показується канава

Слід зауважити, що достеменно вказати, які об'єкти необхідно по­значати масштабними умовними знаками, а які позамасштабними або лінійними не можна, оскільки одні й ті ж об'єкти на кресленнях малих масштабів доводиться позначати позамасштабними або лінійними умовними знаками, а на кресленнях великих масштабів - масштабними умовними знаками.

Таблиці умовних знаків і правила користування ними

Умовні знаки для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:1000, 1:500 розроблені в Українському державному науково-виробничому інституті зйомок міст та геоінформатики ім. А. В. Шаха, затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 03 серпня 2001 р. №295 і чинні з 01.01.2002р.

Розроблені умовні знаки обов'язкові для всіх установ, організацій, підприємств незалежно від їх відомчої належності.

Таблиці умовних знаків для топографічних планів поділяють на таблиці з оригінальними знаками (у необхідних випадках - з комбіно­ваними однорідними знаками) і таблиці з прикладами поєднання різнорідних знаків.

Для таблиць першої групи встановлено загальну систему порядкових номерів умовних знаків. У таблицях другої групи приклади поєднання знаків подано без номерів, але розміщено їх у кінці відповідних розділів.

Таблиці умовних знак/в, зазвичай, будують за певною схемою:

— перша графа - порядковий номер умовного знака;

— друга графа - назва та характеристика об'єкта;

— третя графа — зображення умовного знака.

Третя графа поділена на дві колонки. В першій колонці показано зображення умовного знака для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, а в другій - зображення умовного знака для топографічних планів масштабів 1:1000, 1:500.

Умовні знаки у таблицях супроводжуються цифрами, за якими визначають розміри знаків в міліметрах. Якщо подано дві цифри, то перша характеризує висоту знака, а друга - його ширину. Коли біля рисунка подано одну цифру, це означає, що висота та ширина знака

однакові, а коли цифра взагалі відсутня, то розміри знака відповідають розміру рисунка в таблиці.

Всі розміри умовних знаків подано для топографічних планів із се­реднім завантаженням. Вказані розміри можна зменшити на третину при великому навантаженні плану (наприклад, для міст) або при заповненні малих контурів. На планах із незначним контурним завантаженням з метою виділення важливих об'єктів умовні знаки останніх можуть бути відповідно на третину збільшені.

Для частини планів масштабів 1:500 та 1:1000, призначених не тільки для безпосереднього використання, але і для подальшого ре­продукування зі зменшенням, регламентовані в таблицях розміри умовних знаків дозволяється збільшувати в цілому в 1,5 або 2 рази.

В таблицях умовних знаків всі знаки згруповані у розділи відповідно до типів однорідних об'єктів місцевості: геодезичні пункти; будівлі, будинки та їх частини; об'єкти культового, культурного та соціального призначення; об'єкти промислові, комунальні та сільськогосподарського виробництва; залізниці та залізничні споруди; автомобільні та фунтові дороги, стежки; гідрографія; об'єкти гідротехнічні, водного транспорту і водопостачання; мости, шляхопроводи та переправи; рельєф; рослинність; ґрунти та мікро форми земної поверхні; болота та солончаки; огорожі; кордони та межі; зразки шрифтів підписів.

Таблиці містять також пояснення умовних знаків - їх застосування, накреслення тощо.

Накреслювання, оформлення і розмноження топографічних планів і карт.

Оригінали топографічних планів накреслюють триколірними: коричневим кольором - природний рельєф, синім - води і перетин ліній координатної сітки усередині плану. Площі водойм зафарбовують у блакитний колір. Все інше креслять чорним кольором. Якщо передбачається план розмножувати фотоспособом, то синій колір замінюють зеленим, оскільки фотографія не сприймає синього кольору.

Перед накреслюванням необхідно привести в порядок рисунок плану, виконаний олівцем, підправити затерті місця, видалити зайві лінії. Лінії, проведені олівцем, мають бути тонкими і не урізаними в папір. Потім план закривають аркушем паперу, краї" загинають на зворотний бік і підклеюють Після цього посередині аркуша роблять вертикальний розріз від північної до південної рамки. Від вертикального розрізу над верхнім лівим кутом плану роблять два паралельних горизонтальних розрізи до західної рамки на відстані 10-15см один від одного. Надрізаний кусок відгинають і приступають до накреслення. Накресливши розкрите вікно,

розкривають і накреслюють наступне, а накреслене раніше закривають першим куском. Щоб не затирати рисунка плану, виконаного олівцем, і не залишати на ньому жирного нальоту, слід пів руку підкласти чистий аркуш паперу, який запобігає дотиканню руки Зо плану. Щоб накреслене раніше не перешкоджало накреслюванню наступного, необхідно дотримуватись такого порядку накреслювання:

- лінії внутрішньої рамки плану;

- об'єкти, які мають підписи: опорні пункти, висотні точки, населені пункти тощо;

підписи назв, висот та інші, крім розташованих на водоймах;

- лінійні контури: дороги, лінії зв'язку, просіки тощо; при цьому мають бути попередньо накреслені придорожні знаки: семафори, кілометрові стовпи, дороговкази тощо;

штучні форми рельєфу: насипи, виїмки, кар'єри, ями;

- межі сільськогосподарських угідь і рослинного покриву, зображувані точковим пунктиром;

- фарбування водойм;

- підписи та умовні знаки на зафарбованих площах (при використанні туші, яка не розмивається, можна накреслювати на площі водойми і до її фарбування);

- контури водойм;

- підписи горизонталей;

- рельєф природні зміни рельєфу,

- внутрішня обробка населених пунктів;

- пояснювальні умовні знаки усередині контурів;

- болота;

- накреслення зовнішньої рамки планшета;

- внутрі рамочне і поза рамочне оформлення;

- чищення плану;

Внутрірамочне оформлення складається з поділу сторін рамки на мінути та десятки секунд, із заливання непарних мінут (від 0 до 1, від 2 до 3 і т.д.) і оформлення підписів поза внутрішньою рамкою. До цих підписів входять: географічні і прямокутні координати, напрями доріг, номенклатура сусідніх трапецій тощо.

Позарамочне оформлення складається з підписів над північною і під південною рамками плану. Починаючи поза рамочне оформлення, спочатку слід продовжити олівцем західну і східну лінії внутрішньої рамки за північну і південну. Ці лінії будуть межею підписів, які над північно-західним і під південно-західним кутами мають починатися від продовження лінії західної рамки; підписи східної половини плану мають закінчуватися біля продовження лінії східної рамки. Тому в деяких випадках виникає необхідність спочатку розрахувати довжину підпису і встановити його початок і кінець. Для цього слів заданий підпис накреслити начорно олівцем буквами потрібного шрифту і розміру. Одержану Довжину перенести на план. Довжину рядка тексту визначають за кількістю в ньому букв, вважаючи, що проміжок між словами Дорівнює одній букві, стосовно Зо накреслених начорно двох-трьох слів по 10~15букв.

Номенклатура плану розміщується над серединою північної рамки, числовий і лінійний масштаби – під серединою південної рамки, між лінійним масштабом і текстами симетрично розташовують: ліворуч схему схилення магнітної стрілки і зближення меридіанів, праворуч масштаб закладень. Необхідні додаткові відомості розміщують за східною рамкою в межах продовження південної і північної ліній внутрішньої рамки плану.

Чищення плану починається одночасно з його накреслюванням. Перш ніж накреслити будь-який контур чи групу контурів, слід м'якою гумкою стерти олівець, залишивши на плані слабкий, але виразно помітний слід лінії, проведеної олівцем. Отже, креслення тушшю виконується по слабкому рисунку, виконаному олівцем. Якщо креоли-ти прямо по олівцю, а потім стирати його гумкою, то одночасно стиратиметься і туш, особливо якщо вона низької якості. Стирати олівець перед накресленням слід на невеликій площі, щоб не втратити рисунок на плані і в пам'яті. Чим складніший план, тим меншою має бути підготовлювана площа. Після накреслення підготовленої площі буває корисно відновити олівцем ті стерті лінії, які викреслюватимуться останніми.

На остаточно накресленому плані м'якою гумкою чистять проміжки між пініями, потім рамку і, нарешті, поле. При стиранні гумкою на плані залишаються її дрібні частинки, які бажано зібрати, розсипати рівним шаром у верхньому лівому куті плану і, притискаючи долонею, кругоподібними рухами протерти весь план, внаслідок чого він буде остаточно очищеним. З цією ж метою можна скористатися кришками м'якушки напівчерствого білого хліба.

Накреслений план має задовольняти таким основним вимогам:

- все, що має першорядне значення, має бути виділене, але не на шкоду решті;

- зображення рельєфу має бути таким, щоб чітко було видно всі його деталі, щоб легко читався під підписами та іншими умовними знаками, які його закривають, щоб не закривались жодні подробиці плану;

- щоб підписи назв не викликали сумнівів щодо належності їх до певного об'єкта, назви річок і породи лісів не потрібно розшукувати, вони мають бути помітними з першого погляду;

- підписи висот і горизонталей мають бути розміщенні так, щоб можна було без зусиль визначити висоту будь-якої довільно взятої точки на плані.

Оригінали планів розмножуються в значних кількостях, оскільки

вони потрібні проектувальникам і будівельникам, експедиціям і туристам.

Копії (або відбитки) планів надходять в розпорядження установ та організацій для відповідного використання. Відбиток потребує виключно обережного і акуратного поводження, адже на нього витрачено багато зусиль, а зім'ятий або недбало складений план втрачає точність і чіткість зображення. Позначки олівцем, якщо без них неможливо обійтись, слід робити на кальці, яку кладуть зверху на відбиток.

Процес видання багатоколірних відбитків планів і карт складний. З оригіналу топографічного плану, накресленого в три кольори польовим кресленням, виготовляють фотомеханічним способом копію на папері "Гознак", наклеєному на жорстку основу. Одержану синю копію часто називають синькою, оскільки контур, рельєф і гідрографія зображені на ній блідо-синім кольором на білому фоні. Накреслена чорною тушшю синя копія стає видавничим оригіналом. На складні плани виготовляють дві синьки і креслять два видавничих оригінали також чорною тушшю: на одному контур і гідрографію, на другомурельєф. Дуже складні плани креслять на трьох синьках: окремо контур, гідрографію і рельєф. Виготовлення видавничих оригіналів має бути дуже високоякісним і строго відповідати вимогам умовних знаків; лінії мають бути чіткими та жирними. Видавничі оригінали можна виготовляти гравіюванням на прозорому пластику, покритому спеціальним лаком. На пластику можна і креслити, для чого його поверхню обробляють відповідним чином. Цей спосіб - найпродуктивніший і найпростіший.

З видавничих оригіналів фотомеханічним способом одержують друкарські форми за кількістю кольорів (контури, рельєф, води і на доповнення до них ліси, дороги та квартали). В друкарській машині всі друкарські форми, кожна зі своєю фарбою, по черзі і обов'язково рамка в рамку передають на аркуш паперу: чорні контури, коричневий рельєф, блакитні води, зелені ліси, оранжеві квартали та дороги. Так друкують багатокольорові відбитки топографічних планів.

4. Картографічні шрифти

Загальні положення

На топографічних планах і картах різних за змістами, призначенням і масштабами зображення природних і соціально-економічних об'єктів і явищ умовними знаками доповнюється підписами.

За своїм значенням підписи є: власними назвами географічних об'єктів (міст, річок, озер тощо), умовними знаками, власними назвами і умовними знаками, власними назвами і умовними знаками одночасно, пояснювальними словами (озеро, гора – часто, в скороченій формі, числові,різні при виготовленні географічних карт характеристики тощо), пояснювальним текстом.

Підписи на топографічних картах і планах допомагають читати і детально вивчати їхній зміст Підписи виконуються різними шрифтами. Шрифт - це графічна форма знаків алфавітного письма. Залежно від техніки виконання розрізняють такі види шрифтів:

— рукописний, написаний від руки пером чи іншим інструментом на папері або іншому матеріалі;

— рисований, - нанесений пензликом або іншим інструментом на той чи інший предмет або матеріал; цим шрифтом виконують художні підписи;

— гравірований, вирізаний або висічений на твердому матеріалі (камені, металі, дереві тощо); використовується на пам'ятниках, архітектурних спорудах тощо;

— друкарський, з рельєфними буквами і знаками, з яких складають (набирають) тексти для друкування на папері.

Найбільш практичне застосування для відтворення тексту на книжках, журналах, газетах, на картах знайшли друкарські і комп'ютерні шрифти.

Різноманітні шрифти, які застосовуються при накреслюванні планів і карт, об'єднують під загальною назвою картографічні В 2001 році опублікована книга „Умовні знаки для топографічних планів масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500, видана Міністерством екології та природних ресурсів України. Ці умовні знаки є обов'язковими для всіх установ, організацій, підприємств незалежно від їхньої відомчої належності. І вважаються такими, що не застосовуються "Умовні знаки для топографічних планів та масштабів 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500", М: Недра, 1989. В опублікованій у 2001 році книзі наведені зразки усіх шрифтів, що застосовуються на топографічних планах для підписів різного призначення. Вони включають повні алфавіти великих і малих букв, та цифри, а також назву та індекси цих шрифтів і розміри їхніх великих букв у міліметрах. Якщо в підписах біля зразків шрифтів стоять дві цифри, то перша відноситься до планів масштабів 1:500 та 1:1000, друга-до масштабів 1:2 000 та 1:5000.

Підписи на топографічних планах і картах мають велике значення. Вони не лише повідомляють назву об'єкта, але й вказують його харак­терні особливості. Досягається це тим, що різні об'єкти підписуються різними шрифтами, однотипні ж предмети, наприклад, населені пункти, одним шрифтом, але залежно від значення й величини - буквами різних розмірів. Крім того, будь-який шрифт, зберігаючи властиву йому графічну форму, може бути жирним (елементи букв товсті) або світлим (елементи букв тонні). Букви в підписах можуть бути розташовані вертикально або похило, підпис може складатися лише з великих бука тощо. За загальним виглядом підпису можна відрізнити місто від селища, встановити, чи судноплавна річна, визначити командну висоту і одержати інші додаткові відомості.

Для створення топографічних планів і карт передбачено повний базовий комплект таких шрифтів для підписів:

- топографічний напівжирний (Т-132);

- рубаний широкий напівжирний (М52);

- рубаний широкий(Р-151);

- рубаний (Р-131);

- академічний курсив (А-431);

-БСАМ курсив мало контрастний (Бм-431);

- древній курсив (Д~431);

- древній курсив основний (До-431);

- волосний шрифт.

В усіх шрифтах букви й цифри складаються із сполучень окремих елементів: вертикальних, горизонтальних, похилих, прямолінійних, закруглених. Наприклад, букви топографічного шрифту складаються з налитих елемент/в однакової товщини, а букви древнього курсиву складаються зі змішаних елемент/в різної товщини. Налиті елементи називають основними, а волосні - другорядними елементами. Товщина основного елемента (то.е.) є цілком визначеною величиною. Вона взята за одиницю виміру, якою визначається ширина букви і величина проміжків між буквами в словах. Більшість букв кожного шрифту має однакову ширину (нормальну). Ці букви іноді називають вузькими.

Середні горизонтальні елементи букв: Б, В, Е, Є, Ж, З, Н, Б, Ю і центр перетину елементів букви X робляться вище середини на половину товщини основного елемента, а у букв Р, Ч - нижче середини букви на ту ж величину, у букви Я - посередині букви і у букви А - на одній чверті висоти букви.

У кожному шрифті розрізняють великі й малі букви. Деякі малі букви за формою відрізняються від великих. За шириною в усіх шрифтах маленькі букви не перевищують полуторної ширини нормальної букви, висота ж букв б, р, у у півтора рази більша висоти нормальних малих букв; їх елементи, які виходять за рядок, дорівнюють половині висоти нормальної букви; мала буква ф по вертикалі вдвічі більша норми, вона виходить і за верхній і за нижній рядки на половину висоти.

Розміром окремої букви чи цифри називають її висоту. Від висоти букви залежить товщина основного елемента Під розміром підпису розуміють висоту малих букв. Висота великих букв і цифр у підписах робиться в півтора рази більшою висоти малих букв. В тій же пропорції великі букви ширші малих, але товщина основного елемента, розрахована за даним розміром, однакова як для малих, так й для великих букв. При різній товщині елементів великі букви у підписах справляють враження плям. У підписах розміром 5 мм і більше товщину елементів великих букв роблять товстішою елементів малих на 0,1-0,2 мм.

Коротка характеристика шрифтів.

Розміщення підписів назв об'єктів на планах Топографічний напівжирний шрифт - Т-132

Топографічний напівжирний шрифт (Т-132) найпростіший за своїм написанням. Елементи його букв і цифр однакової товщини. Букви ніби складаються з цеглин. Тому цей шрифт іноді називають цегляним.

Топографічним шрифтом на планах і картах підписують назви селищ Су тому числі робітничі та курортні), назви сіл та інших населених пунктів, не віднесених до категорії міст та селищ (дачні, курортні, при залізничних станціях тощо):

- з населенням понад 3000 жителів - розмір шрифту 5,0 мм;

- з населенням від 1000 до 3000 жителів - розмір шрифту 4,5 мм;

- з населенням від 500 до 1000 жителів - розмір шрифту 4,0 мм;

- з населенням від 100 до 500 жителів - розмір шрифту 3,5 мм;

- з населенням менше 100 жителів - розмір шрифту 3,0 мм. Товщина елементів топографічного напівжирного шрифту дорівнює

одній восьмій висоти букви, ширина нормальної (вузької) букви береться рівною товщині чотирьох елементів або половині її висоти. В цьому шрифті написання більшості малих букв аналогічне написанню великих, виключенням є букви а, б, є, р, ч, ф.

Селища на топографічних планах зображують без розмежування за кількістю жителів, а тому і підписи їхніх назв подають шрифтами одного розміру. Щодо поселень сільського та дачного типів, поселень при промислових підприємствах, залізничних станціях тощо, то тут виходять з прийнятої градації за кількістю жителів. У зразках підписів для цього передбачено п'ять розмірів шрифтів.

При зображенні населених пунктів на планах масштабу 1:5000 та 1:2000 прийнято зазначати кількість жителів у тисячах, наприклад⁴, 15,5; 0,85; 0,01. Числовий підпис треба розміщувати нижче назви населеного пункту, а при наявності в ньому місцевої ради - зліва від відповідного індексу.

Шрифт Т-132 має виразне написання й легко читається. Всі елеме­нти мають однакову товщину, яка дорівнює у великих буквах та цифрах 1/8 висоти букви, а у малих - 1/6. Ширина нормальної великої букви дорівнює п'ятикратній товщині основного елемента, а малої - чоти­рикратній товщині. Середній горизонтальний елемент у великих буквах Б, В, Е, Є, З, Н, Ю, Я і малих в, є, є, з, н, ю, я, креслять вище середньої лінії розграфки. Його товщина дорівнює 3/4 товщини основної⁰ елемента, а у великих буквах Р, Ч і у малої ч цей елемент теж дорівнює 3/4 товщини основного елемента, проте накреслюють його ниж^1е середньої лінії. Зовнішнє закруглення в овальних буквах шрифту роблять по дузі кола радіусів, що дорівнюють двом, а у на півовальних - 1,5 товщини основного елемента У великій букві Л закруглення лівого елемента починається з половини висоти букви. У малих буквах б, р, у, ф елементи, які виступають й верхню і нижню лінії розграфки, дорівнюють половині висоти основної частини букви.

Шрифт БСАМ курсив мало контрастний - Бм-431. На топографічних планах і картах цим шрифтом надписують: - назви станцій, роз’їздів, платформ, пристаней, санаторіїв, турбаз, парків тощо; назви окремих дворів, будинків та геодезичних пунктів; пояснювальні підписи до умовних знаків геодезичних пунктів, буді­вель, споруд, доріг, огорож, гідрографії, рельєфу, рослинності, фунтів; підписи спеціалізації промислових підприємств; буквені індекси матеріалу покриття доріг та вимощень будівель, призначення трубопроводів, виду прокладок у тунелях, напруги електромереж, матеріалу мостів, гребель, ґрунт дна річок, озер та морів (у зоні шельфу). При скороченнях підписів на топографічних планах слід керуватися Переліком умовних скорочень Пояснювальні підписи, непередбачені цим переліком, допускається застосовувати в скороченому вигляді, якщо виключена будь-яка можливість їхнього різного тлумачення Зазвичай, ці додаткові скорочення слів повинні мати не менше трьох літер. Великі й малі букви шрифту Бм-431 складаються із поєднань прямолінійних і закруглених елементів (основних - товстих і другорядних тонких). Товщина основного елемента великих букв та цифр дорівнює 1/8, а малих - 1/6 висоти букви. Шрифт має нахил 1:3 управо. Великі букви шрифту у верхній та нижній частинах мають прямокутні підсічки, які плавно з'єднані з іншими елементами букв і виступають управо і вліво на 2/3 товщини основного елементу.

Підсічки накреслюють уздовж верхньої або нижньої лінії розграфки товщиною, яка дорівнює 1/2 товщини основного елемента. У великих буквах Ж, К, Л, У елементи букв мають краплеподібні закінчення товщиною, що дорівнює 2/3 товщини основного елемента.

Середній горизонтальний елемент великих букв Б, В, Е, Є, Ж, З, К, Н, Ю, Я і малих ж, з, к, н, ю, я накреслюють товщиною, що дорівнює 1/2 товщини основного елемента, своїм нижнім краєм на середній лінії розграфки, а у буквах Р і Ч- нижче її.

У великих буквах Д, Ц і Щ унизу накреслюються виступи у бік на одну, а вниз на дві товщини основного елемента, внутрішні гострі кути їх по дузі затушовуються.

Малі букви шрифту Бм-431 мають прямокутні підсічки, які висту­пають лише вліво на одну товщину основного елемента

Підсічки накреслюють уздовж верхньої лінії розграфки товщиною, рівною 1/2 товщини основного елемента.

Закруглення малих букв а, й, о, р, с, ф, п, т, у, ц, х, ш, щ накрес­лювати починають з висоти, що дорівнює 1,5 товщини основного еле­мента від нижньої або верхньої лінії розграфки в точці, яка знаходиться на 1/5 відстані між двома сусідніми елементами. Потім накреслюють лінію по дузі вниз або уверх на 1,5 товщини основного елемента.

Накреслення овальних чи на півовальних елементів букв, як великих, так і малих, виконують за характерними точками зображення букв.