Висновок150

цiс. корол. Державної прокуратури у Львовi на рiшення ц. к. Крайового суду для карних справ як трибуналу в справах преси у Львовi:

що змiст статей, вмiщених в українськiй брошурi пiд заголовком «Молот», галицько-українська збiрка, видав М.Павлик», у статтях пiд заголовком «Мореллi, Руссо, Маблi», «До молодежi», «Пiсня про сорочку», «До Шевченка», «Лихва на Буковинi», «Пропащий чоловiк», мiстить в собi ознаки злочину, передбаченого § 65 к. к. i проступкiв, передбачених § 302—305 i 516 к. к., що, потiм, дальше розповсюдження тiєї ж заборонене (§ 36 закону про пресу, § 489 i 493 к. к.).

Пiдстави

У перших статтях цiєї брошури пiд заголовком «Мореллi, Руссо, Маблi» автор доводить (на стор. 8, 9, 10, 12, 14, 17, 19, 20, 32, 37, 38), що сучасне юридичне поняття про власнiсть є несправедливе, варварське, яке спричиняється до рiзних вигод заможного класу, до експлуатацiї бiдного класу з боку багатого класу i до утворення пролетарiату i жебрацтва, що земельна власнiсть не повинна бути приватною, але спiльною, i тодi буде справедливий i задовiльний суспiльний лад. Де народ сам собi обирає владу (стор. 37), там керiвництво справедливе, а зосередження керiвництва в однiй особi витворює рабство.

У статтi пiд заголовком «До молодi» i «Пiсня про сорочку» i «До Шевченка» (стор. 38, 62 i 104) автор називає панiвних осiб стоголовими катами темного народу, якому краще було б в турецькiй i варварськiй неволi, нiж в таких муках, в яких вiн знаходиться зараз.

Скрiзь, твердить вiн, панує здирство — пани i євреї тiльки живуть, бо все запродане деспотовi, народ платить за несправедливий суд, за зсуканий на самого себе батiг, за вiйсько, яке з нього здирає шкiру.

У статтi пiд заголовком «Лихва на Буковинi» (стор. 141) автор доводить, що причиною заворушення трудящих є не тiльки лихва i п’янство, але передусiм уряд, який, наклавши на них конституцiйний хомут, обтяжив їх рiзнорiдними здирствами, вiд яких, як вiд п’явок, вони нiколи не визволяться, аж поки не буде запроваджене спiльне господарство.

У прикiнцевiй статтi пiд заголовком «Пропащий чоловiк» автор намагається збудити ненависть проти священикiв, стверджуючи, що вони iснують тiльки для того, щоб обдирати народ i збагачувати себе, що справжнiми пропагандистами неморальностi є вони, що кожний з них називає себе просвiтителем народу, для того щоб пiд плащем прихильностi до народу мiг його лiпше кривдити. Далi розповiдаються пригоди Кольця, головної особи цiєї казки, з професоровою жiнкою, у якої вiн мешкав, у такому виглядi, що ображає публiчнi правила пристойностi; автор твердить, що вона лазила до нього в лiжко, i зображує як наслiдок цього, що цьому Кольцевi постiйно привиджувалися голi жiнки.

У кiнцi автор принижує i висмiює в цiй самiй статтi у формi дiалогу iнституцiю подружжя, називаючи її примусовою проституцiєю, яка чоловiчому родовi тiльки на руку, бо вона навiть гiрша вiд тваринного способу заспокоювання своїх пристрастей, адже ж самка вiдiпхне вiд себе самця, якого не хоче, а дружина не може, тому що над нею стоїть закон i примус, адже за утримання, яке її дає чоловiк, вона мусить вiддаватися йому проти своєї волi.

Усi цi статтi, прямуючи до збудження ненавистi проти особи цiсаря i форми влади, проти духовенства, як класу людського суспiльства, до приниження поняття про власнiсть та iнституцiї подружжя, мiстять у собi ознаки злочину, передбаченого § 65 i проступкiв, передбачених § 302, 305 к. к., а уривок, в якому розповiдається про пригоди Кольця з професоровою жiнкою, мiстить в собi ознаки проступку, передбаченого § 516 к. к.

З цiєї причини я дав розпорядження про конфiскацiю цiєї брошури і прошу про її затвердження.

Львiв, 21 лютого 1879. ц. к. Державний прокурор