Будуть причиною смертi моєї, —

так писав у своєму вiршику i Супрун, але ця думка звучить все-таки якось прозово, а поезiя, вважав Франко, — «сконцентрований вираз чуття». Отака концентрацiя i кристалiзацiя образiв i характерна для франкiвського методу обробки земної чи навiть болотяної руди, яку перетоплювали колись в особливий злиток, що звався крицею.

Авторську дефiніцiю жанру книжки iнтимної поезiї («лiрична драма») можна б уточнити: «лiрична трагедiя». Це — за естетичними категорiями. Але водночас вдається вловити ще один жанровий атрибут «Зiв’ялого листя» — це теж i лiричний щоденник. Тепер, коли ми знаємо, що двiйник Франків справдi iснував i мав свою «програму» — концепцiю буття i любовi, викладену в щоденнику, ми чуйнiше вловлюємо «внутрiшню драматургiю» Франкової збiрки, яка базується на антитезi, на поєдинку двох голосiв — «голосу автора» i «голосу двiйника» — отої, за висловом Д.Павличка, тiнi самогубця. В окремих вiршах поет-автор занепадницькiй, вкрай песимiстичнiй програмi самогубця протиставляє свою мажорну: «Надiйсь i крiпись в боротьбi», «Жиймо!».

Франкова збiрка геометрично дуже пропорцiйна: три жмутки, кожен з них має рiвне число вiршiв — по 20, а «епiлог» не нумерується. Отже, усього є 61 вiрш. За нашими спостереженнями, вiдгомiн Супрунового щоденника й нарису Уляни Кравченко вiдчувається у 34 поезiях «Зiв’ялого листя». Шкала прийомiв перетоплювання руди у поетичну крицю дуже розлога — вiд використання поодинокої деталi чи ситуацiї до трансформацiї мотиву чи й до загального настрою, який Франко називає «резигнацiя безкрая».

Уже II-й вiрш першого жмутка цiлком скомпонований з мотивiв щоденника. Це неначе стислий переказ усього його змiсту. Складемо, неначе у школi, «цитатний план» цього вiрша, намагаючись Франковим рядком визначити певнi мотиви, якi укладаються у цiлiсний рядок поезiї:

1. «Не знаю, що мене до тебе тягне».

2. «Згадка пiль зелених».

3. «В твоє лице тривожно я гляджу».

4. «Якби ти слово прорекла до мене».

5. «I приязнь мусила б нам надокучить»⁸⁸.

6. «I аж у грiб менi... лице твоє прийдеться донести».

Дуже виразно «слiди прочитання» щоденника позначилися на VIII фран­кiвському вiршi третього жмутка («Матiнко моя рiднесенька»). Ця зворушлива поезiя явно скомпонована з автобiографiчних елементiв i фактів щоденника. При уважному читаннi вiрша в гармонiзацiї цих рiзноелементiв можна побачити невеликi трiщини. Усiм вiдомо, що Франко втратив матiр ще у своєму ранньому, шкiльному вiцi, а в цьому творi про неї (вiд iменi лiричного «я») говориться як про живу, бiльше того, як про таку, котра переживе його, Франка, якщо згiдно з концепцiєю дослiдникiв прийняти, що лiричний герой збiрки — сам автор. Тiльки щоденник Супруна пояснює цей парадокс: «Груди розриваються, — читаємо там, — коли згадаю свою бiдну матiр, якiй забракне сина, аби їй закрив очi; ах, Вона така бiдна! Вона б у Тебе милосердя викликала! Нитка її життя порветься у хвилину, коли одержить звiстку про самогубство сина». I далi: «Ах, вона, бiдна, не переживе цього страшного удару, родина втратить сина і матiр! Я буду проклятий! О бодай би я був на свiт не родився! Я буду вбивцею моєї хворої мами! Жах!».

Вiдповiдне мiсце у Франка: