- •Орфоепічні норми
- •Акцентуаційні норми
- •Лексичні норми
- •Морфологічні норми
- •Синтаксичні норми
- •Стилістичні норми
- •1.2 Поняття культури мови й культури мовлення
- •Основні комунікативні ознаки культури мовлення
- •1.4 Культура ведення дискусії
- •2 Специфіка мовлення фахівця
- •2.1 Мова і професія
- •2.2 Публічне монологічне мовлення
- •2.3 Доповідь, правила її підготовки та виголошення Представлення доповідача
- •Попередня інформація для доповідача
- •Обдумування та формулювання теми, встановлення кола питань, які вона охоплює, виділення принципових питань;
- •Добір теоретичного та фактичного матеріалу (наукове опрацювання літератури, інформації, відібраної усним способом).
- •3. Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.
- •Складання тез виступу.
- •5. Складання тексту виступу.
- •Страх перед аудиторією
- •Зв'язок з аудиторією
- •4.2 Професійна лексика
- •5 Типи термінологічних словників
- •6 Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів
- •6.1 Доречність мовлення
- •6.2 Точність мовлення
- •6.3 Пароніми в діловому мовленні
- •6.4 Омоніми в діловому мовленні
- •6.5 Синоніми в діловому мовленні
- •7.2 Дієслівні форми на -но, -то
- •7.3 Невластиві українській мові пасивні конструкції
- •Орудний відмінок діяча в дієприкметникових зворотах
- •7.5 Узгодження підмета з присудком
- •7.6 Складні випадки керування
- •8.2 Формуляр документа
- •8.3 Основні правила оформлення реквізитів
- •8.4 Вимоги до тексту документа
- •8.5 Оформлення сторінки
- •9 Документи щодо особового складу
- •9.1 Заява
- •9.2 Характеристика
- •9.3 Автобіографія
- •9.4 Особовий листок з обліку кадрів
- •9.5 Резюме
- •Довідково-інформаційні документи
- •10.1 Службові листи
- •Реквізити листа та їх оформлення
- •Вимоги до тексту листа
- •Оформлення листа
- •10.2 Службові записки (дововідна, пояснювальна)
- •10.3 Протокол, витяг з протоколу
- •10.4 Телеграма
- •10.5 Факс
Акцентуаційні норми
При характеристиці будь-якої літературної мови серед інших властивих їй рис виділяють акцентуаційну норму. В українській літературній мові ця цілком сформована норма є водночас найменш усталеною. Тут дуже відчутні впливи діалектів (для яких характерна строкатість наголосу) та інших мов, особливо близькоспоріднених. Строкатість наголосу в різних українських говорах, представники яких робили й роблять більший чи менший внесок у збагачення літературної мови, зумовила наявність слів, де визнається нормативним подвійний наголос: весняний – весняний, ясний – ясний, байдуже – байдуже, завжди – завжди. Проте випадків подвійного наголошування в літературній мові з її тенденцією до вироблення сталих норм не так багато, кількість їх дедалі скорочується. Навіть у наведених прикладах наголоси весняний, ясний, байдуже, завжди переважають. Можна сказати, що в офіційно-діловому мовленні, яке вимагає більшої уніфікації своїх норм, слів із подвійним наголосом немає. Тут акцентуаційна норма дотримується чіткіше.
Особливо часто порушується наголос у кількох словах з великою частотністю вживання: новий, близький, тонкий, текстовий, фаховий, випадок, ненависть, середина, одинадцять, чотирнадцять, котрі в мовленні багатьох дикторів, лекторів, коментаторів, парламентарів звучать неправильно з погляду акцентуації: новий, близький, тонкий, текстовий, фаховий, випадок, ненависть, середина, одинадцять, чотирнадцять. Скажімо, слово випадок у літературній мові та в діалектах завжди мало й має один наголос – на першому складі. Воно входить до низки слів подібного способу творення з наголосом на префіксі: вибалок, вигризок, виняток, виросток, виселок, висновок та ін. Тож наголос випадок неприродний для української мови, він з’явився, можливо, під упливом польського wypadek.
В усному мовленні замість правильних наголосів у дієсловах візьму, кажу, роблю, ідемо, йдете, піде, підемо, підуть, повернеться, знайдеться, було, взяла, несла, принесла, прийду і т. п. нерідко чуємо візьму, кажу, роблю, ідемо, йдете, піде, підуть, повернеться, знайдеться, було, взяла, несла, принесла, прийду. Тут позначається вплив українських південно-західних, північних говорів та в деяких випадках російської мови. В українській і російській мовах є ряд близьких звучанням і тотожних значенням слів, що відрізняються наголосом: живопис, літопис, рукопис, машинопис, перепис, верба, кишка, коромисло, приятель, босий, косий, кидати, вчора тощо – живопись, летопись, рукопись, машинопись, перепись, верба, кишка, коромысло, приятель, босой, косой, кидать, вчера. Під упливом російської мови українські слова інколи наголошують живопис, літопис, перепис, кидати, що є відступом від норми.
Іменники чоловічого та жіночого роду, які мають у множині наголос на закінченні, в поєднанні з числівниками два (дві), обидва (обидві), три, чотири переносять наголос на основу: брат – брати, шлях – шляхи, жінка – жінки, книжка – книжки, але два (три, чотири) брати, дві (три, чотири) жінки. Порушенням акцентуаційної норми є перенесення наголосів типу брати, книжки на сполучення іменників з числівниками: два (три, чотири) брати, шляхи; дві (три, чотири) жінки, книжки.