6.5 Синоніми в діловому мовленні

• Синоніми - це слова відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смислових відтінками (відомий - видатний - славетний - знаменитий);

2) стилістичні синоніми - це слова, що відрізняються стилістичним і емоційними забарвленням (говорити -мовити- пророчити -верзти);

3) абсолютні синоніми - зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство - лінгвістика; століття - сторіччя).

Синонімічне багатство мови передусім свідчить про її красу, мож­ливості передавати всі відтінки значень слів та емоційно-експресивне забарвлення. „Багатство синонімів - одна з питомих ознак багатства мови взагалі,"²⁷ - наголошував М. Рильський. Ось яскраві приклади "рясноти синонімів" української мови:

завірюха — метелиця, хуртовина, курява, віхола, буран, заметіль, пурга, хуга, сніговій, сніговійниця, поземка, пороша, хиза, охиза, хурія, хурдига, хурделиця;

горизонт - обрій, небозвід, небосхил, небокруг, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокіл, виднокрай, небо­край, овид;

дорога — шлях, гостинець, путівець, путь, стежка, шосе, траса, магістраль, автострада, орбіта.

Кожен синонім має свою історію, традиції у вживанні, своє місце і роль. Синоніми називають "скарбами мови", "багатими самоцвіта­ми", "фарбами в руках артиста-маляра", тому синонімія передусім є невичерпним джерелом стилістики Синоніміка - один із найважливіших чинників, що зумовлюють своє­рідність стилю будь-якого письменника. У художньому стилі синоні­ми є засобом естетичним.

Однією із важливих функцій синонімів у мовленні є урізноманіт­нення викладу, уникнення монотонності, повторів. Основуючись на пев­ному значеннєвому нюансі слова, можна виділити, підсилити, уточни­ти, оцінити, а отже, висловити думку якнайдоречніше. Для цього у ре­єстрі словників синонімів є значні за обсягом синонімічні ряди, як-от:

відносини — стосунки, взаємини, взаємовідносини;

авторитет — повага, пошана, престиж, вага, репутація;

галузь — сфера, ділянка;

інцидент — випадок, пригода, непорозуміння;

стимул — заохочення, імпульс, поштовх;

старанність — пильність, ретельність, завзяття;

енергійний — активний, працьовитий, наполегливий, рішучий, діяльний;

збільшити —підвищити, підняти, примножити, посилити;

турбуватися — піклуватися, клопотатися, дбати;

хронічний — затяжний, тривалий, довгий, постійний, довготрива­лий, довгочасний.

Синонімія пов'язана з культурою мови. Багатство синонімів дає змогу відшукати найдоречніше, найпотрібніше для контексту слово, а самі пошуки такого слова розвивають і збагачують думку, виховують навички правильного спілкування, підвищують мовну культуру. У мові ділового спілкування є чимало різних мовних позначень того самого поняття, напр.: бажати - хотіти; властивий — притаманний, харак­терний; вживати - застосовувати, використовувати, користувати­ся; проживати - мешкати; одержувати - отримувати; потрапляти - попадати; змушений - вимушений та ін.

Отже, багато слів з одного синонімічного ряду мають певні значен­нєві відтінки, які потрібно врахувати, щоб висловитися точно, уникну­ти неоднозначного тлумачення висловлювання або зберегти нейтраль­ний тон, зваживши на стилістичний відтінок. Наведемо приклади:

Запам'ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні: Замісник, заступник.

Замісник - посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника.

Заступник - це офіційна назва посади.

Квиток, білет. Квиток - вживається у словосполученнях: театральний квиток, залізничний квиток, студентський квиток тощо. Білет - кредитний, банківський, екзаменаційний.

Наступний, подальший.

Наступний - вживається з конкретними поняттями (зупинка, тиж­день).

Подальший - вживається на означення абстрактного поняття (жит­тя, доля).

Суспільний, громадський.

Суспільний - стосується суспільства (лад, клас, система, праця, ста­новище, виробництво).

Громадський - стосується громади чи окремого колективу (обов 'я-зок, діяч, робота, вигін, організація).

Закінчити, завершити.

Завершити - довести справу до остаточного кінця, успішно закін­чити дії; відтворює схвальний, урочистий тон оповіді {навчання, осві­ту, досліди, операцію, переговори, видання).

Закінчити - називає кінець різноманітних дій, видів роботи, діяльнос­ті, відрізку життя, навчання (оповідання, школу, університет, роботу).

Мовно-синонімічна культура - свідчення культури мислення, знан­ня мови, ерудиції. Вміння вибрати найдоречніше слово дає змогу по­бороти одноманітність мовлення, невиразність, побачити багатство і барви слова.

7 СИНТАКСИЧНІ НОРМИ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

7.1 Особливості вживання простих і

складних речень у діловому мовленні

Офіційно-діловому мовленню властива розповідна манера викладу. У реченнях переважає прямий порядок слів (підмет – присудок; узгоджене означення – означуване слово; вставні слова на початку речення). Типовими для діло­вих текстів є пасивні конструкції (Встановлюється місячний оклад у роз­мірі..., Прибуток перерозподіляється..., Суми вирахувань визнача­ються...), інфінітивні речення (Зобов'язати фінансовий відділ..., За­твердити порядок денний..., Прийняти бюджет до...), означено-особові конструкції (У зв'язку з цим пропоную..., Нака­зую..., Оголошую догану...), непряма мова (Дав розпорядження про те, що..., Висловили побажання зібрати кошти, Наказав скликати нараду, Зобов'язав виконувати внутрішній розпорядок), дієприкметникові й дієприслівникові звороти (Ухвалюючи рішення, звертаємо увагу ..., Па­сажири, потерпілі в результаті катастрофи ... тощо). Як уже зазнача­лося, у діловій мові переважають прості речення над складними.

Ще одна особливість фахових текстів полягає в тому, що в них переважають речення без підмета. У таких реченнях мовець, не називаючи суб’єкта, висуває на перший план процес. Наприклад: Дозволено відновити роботу на об’єкті або На об’єкті з 01.06.2008 дозволили відновити роботу. Це безпідметові речення, є тільки присудок дозволено (дозволили) відновити з двома додатками (роботу, на об’єкті). Для таких висловів не важливо, хто конкретно дозволив відновити роботи. Головне, що на об’єкті можна працювати. Якщо ж суттєвим є особа-діяч, то треба вживати речення з підметом. Наприклад: Будівельна інспекція дозволила з 01.06.2011 відновити роботи.

Уживання дієслів на -ся лише як зворотних. Зворотне дієслово – це дієслово, яке позначає взаємодію чи дію, що не поширюється на інші об’єкти, а спрямована на самого діяча або ні на кого. За нормами української мови дієслова на -ся правильно вживати лише як зворотні. Тому правильно писати: Будь-яка клітина ділиться певну кількість разів, після чого вмирає; Ядро атома розпадається на дві частини; Розчин розшаровується; Вітер швидко змінюється; Двері відчиняються автоматично. Усі подані речення – це зворотні конструкції, що описують самочинні процеси, у яких суб’єкт (підмет) одночасно є об’єктом. Викладений підхід цілком відповідає рекомендаціям О. Курило. Отже, залежно від характеру дії треба вживати або активні, або зворотні конструкції. Наприклад: Активні двоскладні конструкції: Його змінює хтось. Зворотні конструкції: Він змінюється десь (сам за певних умов).

Залежно від наявності/відсутності в реченні підмета активні конструкції поділяють на двоскладні та односкладні.

Двоскладне речення – це речення, у якому підмет – логічний суб’єкт (діяч), що стоїть у називному відмінку. Зазвичай уживають простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі третьої особи однини або множини теперішнього, минулого чи майбутнього часу. Наприклад: Кафедра виконує дослідження... Дослідники розглядають процес... Аспірант урахував зауваги… Спеціалізована рада розглянула дисертацію… Аспірант урахує зауваги… Спеціалізована рада розгляне дисертацію…

Односкладне безпідметове (з головним членом присудком) речення – це речення, для якого характерно перенесення уваги з суб’єкта, якого з певних причин не називають, на процес.

У фахових текстах уживають такі різновиди односкладних безпідметових речень:

• означено-особове речення, присудок якого виражений дієсловом у формі першої або другої особи однини чи множини. Підмет такому реченню не потрібний, оскільки закінчення дієслова дозволяє безпомилково встановити суб’єкт. Цей тип речень широко вживають у науково-навчальних та науково-публіцистичних текстах. Наприклад: Проведемо дослід. Подайте приклади, що ілюструють відносність руху. У науковому стилі форма першої особи множини позначає автора (викладача), а форма другої особи позначає читача, виконавця інструкцій;

• неозначено-особове речення, присудок якого, виражений формою дієслова множини минулого, третьої особи множини теперішнього та майбутнього часу, указує на дію неозначених осіб чи особи. Наприклад: Визначають залежності. Визначатимуть залежності. У фахових текстах такі речення вживають, по-перше, коли з різних причин не хочуть називати особу чи в цьому немає потреби (наприклад, її зазначено в попередніх реченнях), а по-друге, коли сама особа невідома, але відома її дія.

• узагальнено-особове речення, у якому дію, стан чи ознаку, окреслену присудком переважно у третій особи множини, сприймають як властиву завжди чи зазвичай. Наприклад: Обмеження на параметри не вводять; Моделі використовують для… У фахових текстах такими реченнями висловлюють узагальнені судження – правила, висновки, а неназваною особою може бути будь-хто з широкого кола людей.

Саме цим узагальнено-особові речення відрізняються від неозначено-особових, у яких залежно від контексту неназваним у такому реченні діячем може бути або хтось із певного чітко окресленого кола осіб, або конкретна особа (конкретні особи), зазначена (зазначені) раніше. Порівняймо узагальнено-особове речення (Зазначені ліки приймають тільки після їжі) та неозначено-особове (Сьогодні в санаторії ліки приймають по обіді). Перше речення містить правило, якого мусить дотримуватися будь-який хворий. У другому ж – ідеться про подію, у якій діячами є не названі конкретні особи – хворі певного санаторію.

У фахових текстах ті самі правила можна викласти як узагальнено-особовими, так і означено-особовими реченнями. Наприклад. Узагальнено-особові речення: Наприкінці речення ставлять крапку. Велику літеру пишуть у таких випадках.

Означено-особові речення: Наприкінці речення ставимо крапку. Велику літеру пишемо в таких випадках.

Проте між цими конструкціями є певна поняттєва відмінність. Дієслова у формі третьої особи множини (ставлять, пишуть) надають реченню загальнішого відтінку, тоді як форму першої особи множини краще вживати в навчальній літературі, підкреслюючи спільність дій викладача (інструктора) й слухача (виконавця);

• безособове речення, присудок якого виражений прислівником або прислівником, поєднаним з неозначеною формою дієслова. Наприклад: У таких дотаціях немає сенсу. З цим висновком важко погодитися. Прилади треба заземлити. Прилади можна використовувати. У фахових текстах за допомогою безособових речень викладають обов’язкові вимоги, уживаючи прислівники потрібно, треба, не можна, можна тільки тощо, а також інші положення, використовуючи прислівник можна;

– інфінітивне речення, присудок якого виражено неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів. У таких реченнях ідеться лише про дію безвідносно до часу й особи. Наприклад: Аварії легше запобігти, ніж усувати наслідки. У документах такі речення застосовують для відтворення рішучості, категоричності, наказовості. Наприклад: Закон України «…» ввести в дію з дня його опублікування. Цими реченнями також позначають деякі команди (наприклад: Стояти струнко; Так тримати).