Тема 3. Порядок укладення і умови дійсності договору в праві різних країн

Теоретичні питання:

1. За яких умов пропозиція може бути кваліфікована як оферта?

2. Які існують правові наслідки визнання пропозиції офертою?

3. Які дії визнаються викликом оферти?

4. У яких країнах виставляння в магазині товару із вказівкою ціни визнається публічною офертою?

5. Як вирішується питання щодо зв'язаності оферента офертою у праві різних країн?

6. Які вимоги пред'являються до акцепту для того, щоб договір був визнаний укладеним?

7. Які правові наслідки пов'язані з визначенням моменту укладення договору?

8. Як визначається момент укладення договору в різних правових системах?

9. Охарактеризуйте порядок укладення договору, передбачений Принципами міжнародних комерційних договорів (Принципами УНІДРУА).

10. Які спільні правила існують у різних правових системах щодо визначення умов дійсності договору? Які правові наслідки недотримання даних умов?

11. Як співвідносяться мета і мотив договору?

12. Охарактеризуйте доктрину зустрічного задоволення вимог, яка застосовується у країнах загального права.

13. Яким чином у країнах континентального і загального права вирішується питання про дійсність договору, укладеного на користь третьої особи?

Практичні завдання:

1.  Підготуйте проект оферти щодо укладення договору купівлі-продажу (2 бали).

2.  Підготуйте проект акцепту оферти, виконаної відповідно до попереднього завдання (2 бали).

3. Дайте правову оцінку наступним ситуаціям:

3.1. Між українським ТОВ з іноземними інвестиціями (Сторона 1), українським підприємством (Сторона 2) і кіпрською компанією (Сторона 3) був укладений договір “Про міжнародну виробничу кооперацію і спільну інвестиційну діяльність” строком на 49 років з можливою автоматичною пролонгацією. Відповідно до даної угоди на початку спільної діяльності має бути створений “Міжнародний консорціум” без прав юридичної особи. Договором визначено широке коло предметів спільної діяльності, зокрема: надання послуг з організації і проведення національних свят, урочистостей, родинних свят, ювілеїв тощо; створення і експлуатація мережі фірмових магазинів для реалізації продовольчих і промислових товарів; організація аукціонів і лотерей; виробництво і реалізація на території українського підприємства хлібобулочних і кондитерських виробів; проведення консультаційних, рекламних, видавницьких, посередницьких, брокерських, ділерських, агентських, комісійних, консигнаційних, орендних, лізінгових і інших операцій. При цьому в Уставі українського підприємства (Сторона 2) здійснення таких видів діяльності не передбачене.

Відповідно до договору кожна із сторін узяла на себе особливі обов'язки. Зокрема, кіпрська компанія (Сторона 3) зобов'язалася внести інвестиції для здійснення діяльності Консорціуму грошовими коштами, обладнанням і іншим майном на загальну суму 1,5 млн. дол. США, а також надавати Консорціуму кредит для досягнення його основних цілей.

Однак після укладення договору обов'язок кіпрською компанією щодо внесення іноземної інвестиції у вказаній сумі в установлені терміни не був виконаним. Замість цього кіпрською компанією до статутного фонду українського ТОВ із іноземними інвестиціями внесена іноземна інвестиція на суму 588 тис. дол. США у вигляді обладнання атракціонів. Українське ТОВ з іноземними інвестиціями розмістило це обладнання на території українського підприємства, протягом довгого часу здійснювало його експлуатацію в порядку власної діяльності і одержувало доходи винятково на свою користь.

Оскільки розміщені на території українського підприємства атракціони ніяких доходів йому не приносили, а неодноразові вимоги даного підприємства про скликання засідання представників сторін для врегулювання питань фінансово-господарській діяльності і розподілу прибутку залишені без розгляду, українське підприємство звернулося в МКАС при ТПП України з позовною заявою про визнання договору “Про міжнародну виробничу кооперацію і спільну інвестиційну діяльність недійсним” (4 бали).

3.2. 17 квітня 2006 р. в Києві українське ЗАТ (покупець) і іноземна фірма (продавець) уклали контракт купівлі-продажу на умовах CIP (перевезення і страхування сплачені, м. Київ, митний ліцензійний склад). Вартість товару складає 268286 дол. США (включаючи вартість тари, упаковки, маркіровки, транспортування, монтажу). При цьому положення відносно права, яке застосовуватиметься до відносин сторін, у контракті відсутні.

23 травня 2006 р. покупець відповідно до умов контракту перерахував продавцеві 25 % вартості товару (аванс) у сумі 67071,5 дол. США. Після перерахування авансу покупець товар не отримав. А 26 серпня 2006 р. вироком районного суду м. Києва встановлено, що колишній голова правління українського ЗАТ, що діє як посадова особа, використовуючи службове положення, вступив у злочинну змову з посадовими особами іноземної фірми і уклав контракт від 17 квітня 2006 р., перерахувавши на рахунок відповідача 67071,5 дол. США не на придбання торгівельного устаткування, а з метою приховання валютних засобів у вказаній сумі, які не повернулися до України і були стягнуті за вказаним вироком із засудженого як заподіяний злочином збиток (2 бали).

3.3. 28 березня 2005 р. між турецькою компанією і українським ВАТ був укладений договір, відповідно до якого турецька компанія замовляє, а українське ВАТ виділяє повітряні судна з екіпажем і здійснює перевезення пасажирів і багажу відповідно до узгодженого між перевізником і замовником графіку. 16 травня 2005 р. турецька компанія звернулася в МКАС при ТПП України з позовом про визнання вказаного договору і додатків до нього недійсними. У позовній заяві позивач вказав, що відповідно до ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” зовнішньоекономічні договори (контракти) укладаються суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі. Посилаючись на ч. 2 ст. 207 ГК України, позивач стверджував, що письмові договори (угоди) мають бути підписані сторонами, які їх укладають. Проте договір від 28 березня 2005 р. і додатка до нього директор турецької компанії не підписував. Посилаючись на ст. 215 ГК України, позивач вважав, що вказаний договір є недійсним, оскільки не відповідає вимогам закону.

Відповідач, не вникаючи в обговорення достовірності підпису директора турецької компанії, просив в позові відмовити, посилаючись на те, що договір був схвалений позивачем, що підтверджується рядом дій турецької компанії. На підтвердження факту виконання зобов'язань із перевезення пасажирів відповідно до угоди від 28 березня 2005 р. і факту ухвалення виконання турецькою компанією відповідач представив ряд документів, у тому числі оригінали 82 авіаквитків на рейси, реквізити яких збігаються з реквізитами рейсів у додатках до оспорюваного договору. На всіх цих квитках в графі “дата і місце видачі” стоїть печатка турецької компанії, що відповідає умовам договору, згідно якому турецька компанія фрахтувала рейси українського ВАТ (3 бали).

Рекомендована література: 1, 5-8, 14, 18, 23, 60.

Нормативно-правові акти: 2-5, 7, 10, 13, 32.