I.9. Поняття законодавства, його система. Конституція, закони і підзаконні акти.

Законодавство — це система діючих у країні всіх нормативно–правових актів.

Юридичні категорії «право» і «закон» сильно пов'язані один з одним. Кожна правова норма, як визначене правило поведінки, повинна знайти зовнішнє вираження в конкретній формі (джерелі) права. Найбільш розповсюдженим джерелом права є нормативно-правові акти. Законодавство ж можна розглядати як систему нормативно-правових актів, закон — як нормативно-правовий акт вищої юридичної чинності. Завдяки закону право набуває форми юридичного документа, обов'язкового для виконання. Однак і право, і закон мають свої особливості. Розходження між цими категоріями характеризуються таким:

Право	Закон (законодавство)
1. Є системою норм.	1. Є нормативно-правовим актом (системою нормативно-правових актів), зовнішньою формою вираження норм
2. На формування і розвиток впливають насамперед об'єктивні фактори.	2. На формування і розвиток впливають фактори суб'єктивного характеру.
3. Структурними елементами є галузі, інститути, норми.	3. Структурними елементами є акти, нормативні розпорядження, що входять до складу статтей цих актів.
4. Має первинний характер і є вихідною базою для законодавства.	4. Має похідний від права характер

Отже, право і закон — юридичні категорії, перша з яких характеризує систему норм, які встановлюються державою, а друга — визначає спосіб закріплення і формального вираження цих норм.

Основний елемент законодавчої системи — нормативно-правовий акт. Він виникає в процесі правотворчої діяльності уповноважених суб'єктів.

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, що приймається уповноваженим органом держави, встановлює, змінює або скасовує правові норми.

Для нормативно-правового акта характерні такі ознаки:

• приймається державними органами в межах їхніх повноважень;

• має чітко позначену форму;

• має юридичну чинність, тобто спричиняє юридичні наслідки;

• поширюється на всю сферу однотипних відносин;

• застосовується до невизначеної кількості випадків;

• охороняється державою.

На відміну від нормативного, індивідуальний акт — це юридичний документ, що приймається державним органом в результаті розгляду конкретної справи або з метою роз'яснення (тлумачення) визначеної правової норми. Йому властиві такі ознаки:

• приймається на основі нормативного акта:

• поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію;

• має однократне значення, тобто застосовується тільки один раз;

• адресований чітко позначеним суб'єктам;

• може бути оскаржений зацікавленими особами.

Структура законодавства може розглядатися в трьох аспектах:

1. Вертикальна (ієрархічна) структура законодавства — обумовлюється різницею юридичної чинності актів, що приймаються різними нормотворчими органами, а також різними формальними ознаками актів, що приймаються одним органом. Ця структура ґрунтується на принципах:

• верховенства закону;

• вищої юридичної чинності актів парламенту;

• прийняття підзаконних актів на основі, у відповідності та виконанні закону;

• найменшої юридичної чинності локальних актів.

Вертикальна структура законодавства України складається з таких елементів:

Конституція України

конституційні й звичайні закони

підзаконні акти постанови Верховної Ради України накази та розпорядження Президента України нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим акти Кабінету Міністрів України і Ради міністрів Автономної Республіки Крим нормативні накази і рішення керівників міністерств і відомств рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування нормативні накази та інструкції адміністрацій підприємств, установ і організацій

2. Горизонтальна (галузева) структура законодавства заснована на розподілі нормативних актів по сферах суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання. Вона в значній мірі близька до структури системи права, хоча цілком з нею не збігається.

3. Державно-організаційна структура законодавства відображає особливості форми державного устрою. Як відомо, законодавство діє не тільки в межах визначених відносин і юридичної чинності акта, але й у межах визначеної державної території, відображаючи особливості її устрою.

У залежності від юридичної чинності нормативні акти поділяють на закони і підзаконні акти.

Закон — це нормативний акт, який приймається вищим (як правило представницьким) органом влади або референдумом в особливому порядку, регламентує найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу.

Серед законів існують акти з різною юридичною силою.

Конституція — це основний закон держави, якому належить верховенство в системі нормативних актів, прийнятих народом або представницьким органом у порядку законодавчого процесу.

Конституція являє собою єдиний, що володіє особливими юридичними властивостями, правовий акт, за допомогою якого народ засновує основні принципи устрою суспільства і держави, визначає органи державної влади, механізм її здійснення, закріплює, що охороняються державою, права і свободи людини і громадянина.

Характерними ознаками Конституції (юридичними властивостями), що відрізняють її від інших нормативних актів, є те, що:

1. Конституція — це основний закон держави, тобто це закон, що повинний виступати фундаментом національного законодавства. Кожна окрема конституційна норма створює основу для прийняття відповідних законів і підзаконних нормативних актів;

2. Конституція — закон, що має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти повинні відповідати положенням Конституції. Жоден нормативний акт держави не може суперечити Конституції;

3. Конституція — закон, що має підвищений ступінь стабільності. Вона забезпечується спеціальною процедурою внесення змін і доповнень в основний закон держави відмінної від процедури внесення змін і доповнень у звичайні закони;

4. для Конституції властива особлива система охорони. У цьому задіяна вся система органів державної влади. Президент України є гарантом дотримання Конституції України. Важливу роль в охороні Конституції грає Конституційний Суд, що розглядає справи про відповідність Конституції законів та інших нормативних актів,

Конституційні закони — це акти, що складають основу розвитку правової системи, що вносять зміни й доповнення до Конституцію, але непередбачені текстом Конституції.

Звичайні закони — це акти, що приймаються в межах законотворчого процесу, регулюють найважливіші сторони громадського життя, відповідають Конституції і конституційним законам і мають вищу юридичну силу для підзаконних актів.

Підзаконний нормативний акт — це документ компетентного державного органа, прийнятий в межах його повноважень на основі, у виконання та відповідно до закону.

У залежності від юридичної чинності підзаконні акти класифікують на:

• загальні, які приймаються органами загальної компетенції і поширюються на всю територію і населення держави (постанови Верховної Ради України, накази Президента України, акти Кабінету Міністрів України);

• відомчі, які приймаються центральними органами виконавчої влади, поширюються на певну сферу суспільних відносин (акти міністерств, державних комітетів і т.д.);

• місцеві, які приймаються органами місцевої державної адміністрації або місцевого самоврядування і діючі на території якої-небудь адміністративної одиниці;

• локальна, яка регламентує діяльність конкретних підприємств, установ і організацій.

Підзаконні акти приймаються на основі законів, тобто можуть регламентувати тільки ті відносини, що вже регулюються за допомогою законів. Вони приймаються до виконання законів і не можуть їм суперечити.