2.3 Вибір способу започаткування бізнесу

Вибравши певну організаційно-правову форму господарювання, роз­робники бізнес-плану повинні визначитись, яким саме способом розпочати бізнес та реалізувати підприємницьку ідею.

Можуть бути розглянуті такі варіанти:

• започаткування бізнесу у вигляді реєстрації фізичної особи-підприємця;

• створення нового підприємства – юридичної особи;

• купівля існуючого підприємства;

• вихід із великої компанії з утворенням нового підприємства;

• укладання або не укладання франчайзингової угоди;

• пересувна торгівля, надомний бізнес; прямий маркетинг, інші спо­соби.

Кожний із зазначених способів початку бізнесу має свої особливості, які повинні бути враховані при розробці бізнес-плану.

Найпростіший спосіб початку бізнесу – це створення суб'єкта під­приємницької діяльності, який отримав назву „підприємець-фізична осо­ба". ри даній формі господарювання реалізацію підприємницької ідеї здійснює одна особа без створення будь-якого підприємства.

При створенні нового підприємства потрібно визначитись з величи­ною статутного фонду майбутнього підприємства та джерелами його фор­мування, з керівниками; вибрати місцезнаходження підприємства; розраху­вати величину кредиту (якщо власних коштів не вистачає) тощо.

При купівлі існуючого підприємства потрібно проаналізувати фінан­совий стан цього підприємства, величину кредиторської та дебіторської за­боргованості, запропонувати заходи щодо перебудови (реформування) да­ного підприємства, зміни керівного складу тощо.

При започаткуванні нового бізнесу шляхом виділення нового підпри­ємства із великої компанії потрібно скласти розподільчий баланс, згідно якого до новоствореного підприємства повинні перейти певні права, обов'язки, майно, кошти тощо.

В останнє десятиріччя в світі набув поширення такий спосіб запо­чаткувати бізнесу, як директ-маркетинг (прямий маркетинг) або ще ка­жуть «прямий збут». Його можна розглядати як вид діяльності, розрахо­ваний на індивідуального споживача та його запити. До директ-маркетингу відносяться:

• особистий (персональний) продаж товарів тощо;

• директ-меіл (дігесі-таіі) – тобто проведення реклами товарів та послуг для певного прошарку клієнтів;

• інші способи (виставки, ярмарки, виступи перед аудиторією тощо). Особистий (персональний) продаж – це усне представлення товару в ході бесіди з одним або декількома потенційними покупцями з метою про­дажу. До особливостей персонального продажу відноситься безпосередній, прямий характер відносин „продавець-покупець", наявність двосторон­нього зв'язку, гнучкість, особистий підхід до клієнта, наявність певної ре­акції з боку покупця, яку можна виявити і нейтралізувати (якщо це потріб­но) тощо.

Поширеним способом започаткування бізнесу є так званий «франчайзинг» [«франшиза» (франц.) – пільга]. Франчайзинг – це довгострокова угода між двома суб'єктами бізнесу: франчайзодавцем (ФД) і франчайзо-отримувачем (ФО), за якою франчайзодавець надає франчайзоотримувачу право використовувати ім'я свого бізнесу (товарний знак, назву), право ви­готовляти свої товари, право використовувати технологію тощо за відпо­відну плату. В даний час існують три типи франчайзинга:

• торговий, коли надається право використовувати лише ім'я бізнесу (наприклад, товарний знак);

• на розповсюдження продукції, коли надається ліцензія на виробни­цтво та/або продаж певних видів продукції на певній території. Цей тип франчайзинга характерний для ринку автомобілів, нафтопродуктів, безал­когольних напоїв тощо;

• чистий франчайзинг, коли надається право комплексного забезпе­чення бізнесу шляхом об'єднання торгового франчайзинга та франчайзинга на розповсюдження продукції, а також навчання передовим методам уп­равлінням, контролю якості продукції тощо.

Для франчайзоотримувача укладання франчайзингової угоди несе певні вигоди. До переваг відноситься:

• отримання консультаційної допомоги в сфері менеджменту, марке­тингу, організації виробництва;

• використання досвіду франчайзодавця з підбору кадрів, організації закупівлі сировини, збуту продукції тощо;

• уникнення помилок франчайзодавця з питань становлення та роз­витку бізнесу;

• швидке (користуючись відомістю франчайзодавця) визнання на ри­нку з боку споживачів,;

• гарантія високої якості товарів і послуг, яка досягається шляхом ви­користання ліцензій, ноу-хау тощо, тобто всім тим, що вже було апробо­вано франчайзодавцем;

• можливість користуватись рекламною продукцією франчайзодавця, яка коштує дорого і не може бути самостійно використана франчайзоотримувачем без допомоги франчайзодавця;

• отримання підтримки в виборі приміщень, проведенні переговорів з його оренди, в управлінні фінансовою діяльністю, в налагодженні контак­тів з фінансовими установами, постачальниками, посередниками тощо.

• зменшення підприємницького ризику;

• збільшення ймовірності отримання кредитів від комерційних банків порівняно з підприємцями-початківцями.

Пряма фінансова підтримка франчайзоотримувача з боку франчайзодавця у вигляді надання кредитів не практикується.

Разом з тим, франчайзингова угода несе для франчайзоотримувача і певні втрати. До них відносяться:

• часткова втрата свободи дій, оскільки правила поведінки франчайзоотримувача повинні відповідати вимогами франчайзодавця;

• необхідність здійснювати франчайзингові платежі, які складаю­ться з початкового внеску (вартість ліцензії на право користування торго­вою маркою, плата за навчання та надання послуг) та постійних платежів

• (орендна плата, процент від обсягу продаж як форма участі в прибутках франчайзодавця; внески на проведення рекламної компанії (1-5% від обсягу продаж); а також інші платежі залежно від специфіки бізнесу;

• стандартизація діяльності франчайзоотримувача, яка полягає в то­му, що він повинен дотримуватись стандартів франчайзодавця;

• обмеження продуктової лінії. В більшості випадків франчайзоотримувач повинен виробляти (продавати) тільки ті товари (послуги), які схвалені франчайзодавцем тощо.

Таким чином можна зробити висновок: початкова стадія підготовки бізнес-плану, за відповідних обставин, вимагає певних витрат ресурсів та часу на її виконання. Разом з тим, у самому бізнес-плані результати поча­ткового етапу фіксуються тільки у вигляді коротких кінцевих висновків, а саме: формулюється суть комерційної ідеї, яка пропонується для реаліза­ції; акцентується увага на перевагах вибраної організаційно-правової фор­ми бізнесу, визначається спосіб започаткування бізнесу (для нового бізнесу).

Питання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте суть початкової стадії розробки бізнес-плану. В яких випадках початкова стадія розробки бізнес-плану є обов'язковою?

2. Назвіть основні методи пошуку підприємницьких (комерційних)

1. ідей.

2. Назвіть та дайте характеристику методам індивідуального творчо­го пошуку підприємницьких (комерційних) ідей.

3. Назвіть та дайте характеристику методам колективного пошуку пі­дприємницьких (комерційних) ідей.

4. Назвіть та дайте характеристику методам активізації пошуку під­приємницьких (комерційних) ідей.

5. Охарактеризуйте метод пошуку підприємницьких (комерційних) ідей, який базується на використанні карти ідей. Назвіть основні етапи (кроки) застосування цього методу.

6. Назвіть основні організаційно-правові форми бізнесу та дайте їм характеристику.

7. Визначіть доцільність використання певних організаційно-право­вих форм для започаткування тих чи інших видів бізнесу.

8. Назвіть основні способи започаткування бізнесу та дайте їм по­рівняльну характеристику.

9. Дайте означення поняття «франчайзинг» та визначіть його основні типи. В яких випадках доцільно використовувати франчайзинг при розробці бізнес-плану?

10. Охарактеризуйте переваги та недоліки франчайзинга як для франчайзодавця, так і для франчайзоотримувача.

11. Яким чином результати початкової стадії розробки бізнес-плану віддзеркалюються в самому бізнес-плані?

Тема 3. ПІДГОТОВЧА СТАДІЯ РОЗРОБКИ БІЗНЕС-ПЛАНУ

План.

3.1 Формування інформаційного поля бізнес-плану

3.2 Розробка стратегії майбутнього бізнесу

3.3 Послідовність етапів (логіка) розробки бізнес-плану

Прийняти рішення, як правило, легко. Важко прийняти правильне рішення (Народна мудрість)

Підготовча стадія – це стадія розробки бізнес-плану, на якій здійс­нюється формування інформаційного поля бізнес-плану, визначається стратегія майбутнього бізнесу та послідовність етапів робіт з розробки бізнес-плану (так звана логіка написання бізнес-плану).

3.1 Формування інформаційного поля бізнес-плану

Формування інформаційного поля – це збирання інформації, необ­хідної для детальної розробки бізнес-плану. Зусилля розробників мають бути зосереджені на пошуку такої інформації:

• маркетингової (споживачі, аналогічні продукти, ціни, конкуренти, особливості просування товару на ринок тощо);

• виробничої (технології, машини, устаткування, сировина і матеріа­ли, робоча сила, виробничі та офісні площі тощо);

• фінансової (рентабельність започаткованого бізнесу, потреба в кре­дитах, оподаткування, страхування тощо);

• загальноекономічної і галузевої (економічна ситуація, соціальні та політичні умови, тенденції розвитку галузі, наявність та якість чинного за­конодавства тощо);

• прогнозної, тобто передбачень і припущень щодо обсягу продажу товарів, частки ринку, можливих цін, темпів зростання бізнесу тощо.

Джерелами отримання інформації можуть бути [10]:

• власний досвід практичної діяльності підприємця в даній сфері;

• безпосередні контакти з майбутніми споживачами, постачальника­ми, торговими агентами;

• відомості про конкурентів, здобуті придбанням їхніх товарів, уста­новленням контактів з їхніми представниками;

• статистична інформація про стан і тенденції розвитку галузі (сфери майбутньої діяльності);

• поточні аналітичні огляди економічної та фінансової ситуації, що складається на певному ринку;

• рекламні матеріали, матеріали виставок, ярмарків, науково-прак­тичних конференцій, семінарів тощо;

• публікації з питань підприємництва тощо.

Інформаційне поле є основою для розробки стратегії майбутнього бізнесу та визначення логіки розробки (написання) бізнес-плану (або пос­лідовності етапів розробки бізнес-плану).