II направляюча потайна база заготовки

1 - 6 опорні точки

7 - заготовка

8 – губки самоцентруючих лещат

Поняття про похибки базування

Похибка базування – це відхилення фактично досягнутого положення заготовки або виробу при базуванні від того, що вимагається. Ця погрішність має місце при різниці граничних відстаней вимірювальної і установчої бази заготовки; вона не є абстрактною величиною, а відноситься до конкретного розміру при даній схемі.

Розрізняють допустиму [ε_б] і дійсну Е_{б дійсн.} (розрахункову) похибку базування.

Визначають допустиму по формулі приблизно

[ε_б]=Т-Δ

де: Т – поле допуску, яке позначене на кресленні, відповідного розміру;

Δ – точність обробки, яку отримують при виконанні даної операції без обліку похибки базування (її можна приймати по таблицям з довідників при середній точності обробки).

Розрахунок дійсної похибки зводиться до рішення відповідних геометричних задач.

Спочатку потрібно знайти вихідну базу.

Вихідна база – це елемент заготовки, який зв’язаний з обробляючою поверхнею розміром або вимогами (паралельність, співвісність), які потрібно забезпечити при виконанні даної операції.

Який елемент заготовки буде являтися вихідною базою, вирішується на основі операційного креслення.

Якщо при наміченій схемі базування геометрично забезпечується незмінне положення вихідної бази у всіх заготовок, то дійсна похибка базування відсутня, тобто [ε_б]=0. У відповідності до цього дійсну похибку базування можливо розглядати як похибку породжувану коливаннями в положенні початкової бази.

Наприклад (перший приклад), візьмемо деталь у якої потрібно профрезерувати поверхню розміром М, яка розташована паралельно поверхні N на відстані а, то буде ясно, що поверхня N – буде вихідною базою

1- заготовка, 2 - фреза

або, якщо необхідно витримати розмір b, який визначає відстань від фрези до поверхні К, то вихідною базою буде поверхня К.

1 – заготовка, 2 - фреза

Другий приклад – фрезерування лиски на валу(1-заготовка;2-фреза)

m

А – вихідна (явна) база для витримування розміру m

В – вихідна (явна) база для витримування розміру n

C

С – вихідна (потайна) база – центр для витримування розміру h

Розрахунок дійсної похибки базування

При розрахунку дійсного значення поля розсіювання похибок базування виходять із допусків тих розмірів від яких залежить вихідна база при даній схемі базування, тобто дійсна похибка базування рівна полю допуску на номінальний розмір заготовки, якщо вихідна база паралельна напрямку контролюючого розміру.

Е_{б дійсне.}=Т_н.р.

Поверхні по яким базуються заготовки мають: плоску, циліндричну рідко конічну форму. Або заготовка може базуватися на декілька поверхонь.

Розглянемо установки заготовки на різні поверхні

1. Установка на площину.

ПЕРШИЙ ПРИКЛАД:

Заготовка базується на площині, потрібно витримати розмір 30_-15

середня точність Δ=0,1мм (по 10 квалітету)

тоді[ε_б]=Т-Δ =0,15-0,1=0,05мм

Розмір 30_{-0,15 ,} що витримується, зв’язаний з поверхнею М, яка є вихідною базою. Ця база не піднімається і не опускається в процесі обробки, вона опирається на нерухому поверхню (на стіл верстата, або пристосування), тому висота розміру 30_-0,15 буде незмінною, тобто ε_{б дійсне}=0.

Значить заданий розмір можна витримати і виготовити деталь.

ДРУГИЙ ПРИКЛАД

При тих же самих умовах обробки, що в першому прикладі, нам потрібно витримати розмір 20^+0,15, який зв’язаний з верхньою поверхнею N, яка є вихідною базою. При цій схемі базування положення вихідної бази залежить від розміру 50^-0,2

ε_{б дійсн}=Т₅₀=0,2,

так як допуск по розміру не змінився і [ε_б]= 0,05мм, тоді, очевидно, що дійсне значення поля розсіювання погрішності базування більше допустимого ε_{б дійсне}[ε_б] – вийде брак

Що потрібно зробити?

1. Збільшити допуск по розміру 20.

2. Зменшити допуск по розміру 50.

3. Або змінити схему базування, щоб ε_{б дійсне}=0.

4. Вихідну базу притиснути до нерухомої опори.

1 клин

2 нерухомий упор

Змінена схема базування