- •Тема 1.Сутнісна характеристика витрат
- •2. Класифікація витрат і її практичне значення.
- •3. Структура витрат і фактори, що її визначають.
- •Тема 2.. Закономірності і та чинники формування витрат
- •2.1. Закономірності розвитку теорії витрат
- •2.2. Категорії витрат
- •2.3. Чинники формування витрат
- •Тема 3.Управління витратами
- •2.3. Практичне заняття
- •Тема 4. Формування витрат за місцями і центрами відповідальності
- •Центри відповідальності
- •Центри відповідальності
- •Запитання
- •Питання для обговорення
- •Тема 5. Собівартість продукції і калькулювання
- •1. Роль і методи калькулювання.
- •1. Роль і методи калькулювання.
- •2. Калькулювання у багатопродуктовому виробництві. Диференціація витрат на прямі та непрямі калькуляційні статті щодо кожної калькуляційної одиниці.
- •3. Калькулювання у комплексних (сумісних) виробництвах.
- •4. Прогнозування собівартості продукції на етапах її розроблення та освоєння виробництва.
- •4 .2. Практичні завдання і методичні вказівки до їх виконання
- •Витрати на експлуатацію устаткування та його завантаження
- •Запитання
- •Тести Із наведених нижче відповідей виберіть правильну:
- •4.3. Практичне заняття
- •Тема 6. Контроль витрат і стимулювання економії ресурсів
- •1. Облік і звітність як елементи контролю витрат.
- •2. Методи контролю витрат.
- •3. Стимулювання економії ресурсів.
- •5 .2. Практичні завдання і методичні вказівки до їх виконання
- •Показники діяльності підприємства за місяць
- •Показники діяльності підприємства за квартал
- •Витрати цеху за місяць, грн
- •Запитання
- •5.3. Практичне заняття Питання для обговорення
- •Тема 7. Аналіз системи «витрати-випуск-прибуток» як інструмент обґрунтування виробничо-маркетингових рішень
- •1. Сутність і передумови аналізу системи «витрати—випуск—прибуток» (cvp).
- •2. Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності.
- •3. Залежність прибутку від операційної активності та структури витрат.
- •6.2. Практичні завдання і методичні вказівки до їх виконання
- •Показники виробів
- •Запитання
- •6.3. Практичне заняття Питання для обговорення
- •Тема 9. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження за критерієм витрат
- •1. Оптимізація запасів і матеріальних потоків.
- •2. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження.
- •Величини λ, t і m є параметрами адаптації і можуть змінюватися в межах
- •3. Обґрунтування форми забезпечення операційної системи устаткуванням.
- •7.2. Практичні завдання і методичні вказівки до їх виконання
- •Рух матеріалів на складі та їх ціни
- •Обчислення платежів за боргом
- •З наведених нижче відповідей виберіть правильну:
- •1. Оптимальною партією поставок матеріалів, які регулярно витрачаються у виробництві, є така, що потребує:
- •7.3. Практичне заняття Питання для обговорення
- •Тема 10. Мінімізація витрат на створення і зберігання виробничих запасів
2. Калькулювання у багатопродуктовому виробництві. Диференціація витрат на прямі та непрямі калькуляційні статті щодо кожної калькуляційної одиниці.
В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. При цьому враховуються два можливих варіанти однопродуктового виробництва:
увесь продукт однорідний, однієї споживчої якості та складності виготовлення (цегла, вугілля тощо);
продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і т. п.).
У першому випадку калькулювання здійснюється за методом прямого розподілу (поділом) витрат, а саме:
,
де С — витрати за певний період (виробничі чи повні);
N — обсяг готової продукції за той же період у натуральному вимірі.
У другому випадку, тобто коли продукт має різні властивості чи рівні якості, калькулювання здійснюється за коефіцієнтами еквівалентності.
Особливість цього методу полягає в тому, що кожному варіанту продукту присвоюється певний коефіцієнт, який свідчить про його відносну відмінність за витратами від базового (основного) варіанту продукту. Для базового варіанту продукту коефіцієнт дорівнює одиниці. Такі коефіцієнти обчислюються за даними досвіду (емпірично), наприклад, зіставленням трудомісткості виготовлення, тривалості виробничого циклу і т. п. З відповідними конкретними обчисленнями можна ознайомитися за [4, розд. 6.3].
Однопродуктове виробництво має обмежену сферу застосування. Поширенішим є багатопродуктове виробництво, коли одночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати. До перших, як уже зазначалося (див. тему 1), відносять прямі матеріальні витрати, пряму заробітну плату, інші прямі операційні витрати, до других — загальновиробничі витрати, а у разі калькулювання за повними витратами — ще й адміністративні витрати та витрати на збут.
Прямі планові витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за простим алгоритмом на основі норм витрат ресурсів і цін (тарифів). Фактичні калькуляції складаються згідно з чинним на підприємстві методом обліку. Залежно від конкретних умов виробництва щодо об’єктів формування витрат застосовуються метод обліку та калькулювання за замовленнями та попроцесний метод. Для обчислення і поділу витрат широко вживаються методи «стандарт-кост» і «директ-кост». Детальніше ці питання викладено у [3, с. 97—147].
Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві — розподіл непрямих витрат. Це стосується передусім загальновиробничих витрат, що охоплюють витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування і на організацію та управління виробництвом, оскільки згідно з вимогами чинних положень (стандартів) бухгалтерського обліку собівартість продукції з 2000 р. в Україні визначається за виробничою собівартістю [6].
У практиці поширеним є метод розподілу загальновиробничих витрат пропорційно основній зарплаті виробничих робітників. Перевагою його є простота. Проте цей метод має й серйозні вади, що стосуються передусім розподілу витрат на утримання та експлуатацію машин й устаткування в складі загальновиробничих витрат. По-перше, зарплата не є точною базою розподілу зазначених витрат, оскільки за умов різного рівня механізації праці вона адекватно не відображає витрат машинного часу; по-друге, за такого розподілу витрати на кожний виріб обчислюються як середні по підрозділу, незалежно від того, на якому устаткуванні він обробляється; по-третє, за комплексної механізації та автоматизації виробництва функції робітників змінюються в бік контролю і регулювання роботи виробничих систем. За цих умов зарплата не може нормуватися поопераційно, а отже, бути базою розподілу інших витрат.
Ці вади значною мірою можна усунути, розподіливши загальновиробничі витрати, в тому числі й витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування, пропорційно часу обробки виробів, тобто на основі середніх витрат на одну машино-годину їх роботи. Такий метод досить поширений у зарубіжній практиці, проте й він є неточним. По-перше, витрати на організацію та управління виробництвом залежать не тільки від кількості машинного парку і часу його роботи, а й від кількості працівників і трудомісткості процесів. Отже, щодо цієї частини витрат, то їх розподіл за такою базою можна вважати обґрунтованим, якщо трудо- і машиномісткість різних видів продукції істотно не відрізняються. По-друге, цей метод не враховує, що експлуатаційні витрати на одиницю продукції на різних машинах є різними.
За високих вимог до точності калькулювання, особливо у машиномістких галузях, розподіл загальновиробничих витрат можна здійснювати окремо за їх частинами, тобто витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування розподіляти за однією базою (наприклад, за собівартістю машино-години роботи конкретного устаткування), решту витрат — за іншою базою (трудо- або машиномісткістю виробів). Але це істотно ускладнює калькулювання і підвищує його трудомісткість. Докладніше це викладено у [4, розд. 6.3].