5. Захоплення

Добре, коли діти чимось захоплені, адже саме в захопленнях виховуються нахили людини, виробляється характер. Проте багато що залежить від предмету захоплення і наявності сили волі, щоб довести до кінця розпочату справу. І біда, коли ці захоплення носять нерівний, поривчастий, випадковий характер. Сьогодні одне, завтра інше...

Миколин батько, Павло Миколайович, добре це усвідомлював, тож синова неврівноваженість, широта захоплень спочатку дуже його турбувала. Тим більше, що Миколина мати ні в чому не відмовляла своєму улюбленцеві. Саме вона виховала у маленького Колі любов до музики, яку він проніс через усе своє життя. Згодом музика дуже часто ставала йому в пригоді, особливо грандіозні твори Бетховена. А тоді, у дитинстві, Микола годинами просиджував біля рояля і слухав, слухав... І ніхто не знає, які

картини поставали перед очима хлопчика, які думки, образи, мрії народжувалися в його голові.

Мати купила синові скрипку і запросила вчителя музики. Хлопчик вчився досить старанно і згодом непогано грав, проте грав він лише вдома під акомпанемент матері. Та подарована матір’ю скрипка як дорогоцінна реліквія тепер зберігається у квартирі

прославленого академіка.

Проте сподівання, що з Миколи виросте витончений музикант, виявилися марними. Зовсім інше судилося йому, але чимала роль у цьому належить його дитячим захопленням.

Ці захоплення можна було розділити на основні і другорядні. Другорядними були малювання (яке згодом дуже знадобилося науковцеві під час зорових астрономічних спостережень), випилювання та випалювання по дереву. А головним захопленням було повітроплавання, яке, до речі, тоді хвилювало не лише Барабашова. Почав Миколка з малого: разом із батьком запускав повітряних зміїв. Поступово його змії набували досить складних конструкцій.

Нарешті в повітря здійнявся змій‑велетень, який завдовжки був близько чотирьох метрів.

Якось, перебуваючи в Анапі, Микола запустив свого змія, прікрипивши до нього ацетиленовий ліхтарик. Це стало такою несподіванкою для мешканців курортного містечка, що наступного дня місцева газета сповістила про те, що вночі над містом

пронісся літак невідомої конструкції, який освітлював собі шлях ліхтарем.

Незабаром повітряних зміїв заступили дирижаблі, майже всі деталі до яких Микола виготовляв сам. Виняток становили лише ті, які за домашніх умов неможливо було виготовити.

На все життя зберіг Микола Барабашов характерну рису, яку виробив під час конструювання моделей електричних машин і телескопів: усе, чим він займався, над чим працював, хлопець робив неквапливо і фундаментально. Він не розділяв роботу на першорядну і другорядну. Коли справа заслуговувала на увагу, він кожну деталь вважав важливою. Микола всіх вражав своєю наполегливістю і зосередженістю.

Саме така дивовижна цілеспрямованість дала змогу Миколі Барабашову закінчити фізико‑математичний факультет Харківського університету. Неабияку роль у розвитку Служби Сонця відіграв сконструйований Барабашовим перший у країні спектрогеліоскоп. Понад 15 років очолював науковець Комісію з фізики планет Астрономічної ради Академії наук СРСР. Він написав багато наукових книжок і статей, присвячених вивченню властивостей атмосфер Венери та Юпітера, поверхонь Марса, Місяця. А Харків

зобов’язаний Миколі Барабашову тим, що навесні 1957 року академік відкрив у місті планетарій.