2. Поняття і види права спільної власності.

Залежно від кількісного складу суб’єктів права власності воно поділяється на:

1) особисте, що належить одній особі;

2) спільне, що належить одночасно двом або більше особам.

Об’єктами права спільної власності, як і права власності взагалі, можуть виступати як одна річ, так і сукупність речей, які у вузькому значенні називаються майном.

Право власності двох або більше осіб на одну і ту ж річ або сукупність речей називається правом спільної власності.

Від поняття «право спільної власності» треба відрізняти поняття «спільна власність». На відміну від права власності, спільна власність розглядається як правовідношення, що виникає між кількома особами з-приводу спільного володіння, користування та розпоряджання одним і тим же майном.

Право спільної власності характеризується такими ознаками:

1) множинність його суб’єктів (цим воно відрізняється від права власності юридичної особи, де суб’єктом права власності виступає одна особа – юридична особа);

2) єдність його об’єкта (майна) (право власності суб’єктів спільної власності поширюється не на якусьь частину речі (майна), а на всю річ (майно) в цілому.

Відповідно до ч.2 ст. 355 ЦК України розрізняється два види права спільної власності:

1) право спільної часткової власності із визначенням часток;

2) право спільної сумісної власності без визначення часток.

Спільна власність називається частковою, якщо кожному із співвласників належить частка. У спільній сумісній власності частки зазделегідь не визначені, вони можуть бути зафіксовані лише при поділі спільної власності чи виділі із неї.

З приводу того у чому визначається частка співвласників при спільній частковій власності в теорії цивільного права склалося два підходи:

1. Частка в майні.

2. Частка у праві власності на майно (Ромовська з.В., Дзера о.В., Толстой ю.К. Ін).

Недоліки і переваги:

1) перша консрукція веде до заміни багатосуб’єктної власності на односуб’єктну;

2) друга – по-перше, вказхує на множинність суб’єктів, оскільки всім належить право власності на одне і те ж майно,

а по-друге, підкреслюється, що право кожного із співвласників не обмежується якоюсь конкретною частиною майна, а поширюється на все майно в цілому.

Оскілки частки визначаються не у майні, а у праві власності на майно – вони отримали назву «ідеальних часток». Разом з тим, незважаючи на їх ідеальний характер, частки є чітко визначеними.

Частки у спільній часткові власності можуть визначатися двома способами:

1) у виді дробу 1/2, 1/5 і т.д.;

2) у виді відсотків 20%, 50% тощо.

Якщо інше не передбачено законом або домовленістю співвласників, їх частки вважаються рівними.

Однак, це не означає, що вони не можуть бути різними. Так, відповідно до ч.2 ст. 357 ЦК України якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання,(виготовлення, спорудження) майна.

У ЦК України встановлено презумпцію «спільної часткової власності».

Відповідно до ч.4 ст. 355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Стаття 368. Право спільної сумісної власності

1. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

2. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.