3.Свобода договору

4.свобода підприємницької діяльності, незабороненої законом;

5.судовий захист порушеного права чи інтересу;

6.справедливість, добросовісність, розумність.

До структура цивільного права як галузі належать:

• цивільно-правові норми, які є конкретним правилом поведінки. Особливість цього правила поведінки полягає в тому, що переважна більшість цивільно-правових норм має диспозитивний характер, тобто дає особам можливість вибору варіантів поведінки. А це істотно впливає і на структуру цивільно-правової норми, адже такого її елементу, як санкція або немає, або він має більш універсальний характер, аніж в інших галузях права;

• цивільно-правові інститути, тобто група цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні правовідносини. Правова конструкція інституту є доволі відносною та хиткою і залежить від критерію однорідності, який береться за основу. Наприклад, цивільно-правовим інститутом слід вважати інститут права власності, інститут деліктної відповідальності тощо;

• цивільно-правові підгалузі, які є сукупностями інститутів, що регулюють однорідні суспільні відносини, наприклад, підгалузь речового права, договірного права тощо.

Система. (пандектна)Цивільне право як галузь складається з:

• Загальної частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію на весь спектр цивільних правовідносин і стосуються джерел цивільного права, суб'єктів, об'єктів, змісту та підстав виникнення зміни та припинення цивільних правовідносин, здійснення цивільних прав та їх захист тощо;

• Особливої частини, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію лише на конкретні правовідносини, наприклад особисті немайнові, речові, зобов'язальні, виключні та інші.

2. Способи набуття та припинення права власносності.

Відповідно до ч.1 ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Презумпція „правомірності набуття права власності” (якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом – ч.2 ст. 328 ЦК).

СПособи набуття права власності.

Прийнято поділяти на первісні і похідні.

В основу поділу в юридичній літературі покладаються різні критерії :

- за черговістю виникнення (вперше виникає чи вже існувало);

- в залежності від волі попереднього власника (з його волі чи без такої);

- за правонаступництвом (з переходм прав та обов’язків чи без такого).

До первісних способів набуття права власності належать :

1) набуття добросовісним набувачем права власності на майно відчужене особою, яка не мала на це права;

2) набуття права власності на новостворене майно;

3) набуття права власності на перероблену річ;

4) привласнення загальнодоступних дарів природи;

5) набуття права власності на безхазяйну річ;

6) набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився;

7) набутя права власності на знахідку;

8) набуття права власності на бездоглядну домашню тварину;

9) набуття права власності на скарб;

10) набувальна давність.

До похідних способів належать :

1) набуття права власності на підставі цивільно- правовичх правочинів (договір;спадкування;)

2) набуття права власності у разі приватизації державного та комунального майна:

3) інші.

Підстави набутя права власності для одних учасників цивільних відносин водночас є підставами його припинення для інших.

Цивільний кодекс України містить спеціальні підстави припинення права власності (ст 346):

1. відчуження власником свого майна;

2. відмова власника від права власності;

3. припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4. знищення майна;

5. викуп пам’яток історії та культури;

6. викуп земельної ділянки у зв’яку із суспільною необхідністю;

7. викуп нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8. накладення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

9. реквізиція;

10. конфіскація;

11. припинення юридичної особи чи смерть фізичної особи.

Право власності може бути припинено в інших випадках, встановленх законом.

2. Субєкти права інтелектуальної власності.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права ін­телектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (ст. 421 ЦК).

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути передусім творці цієї власності. Творцем об'єкта інтелектуальної власності може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку. Творцями багатьох об'єктів інтелектуальної власності бувають малолітні і неповнолітні діти та інші недієздатні. Це первинні суб'єкти права інтелектуальної власності, яке на підставі закону чи договору може перейти до інших фізичних чи юридичних осіб — правонаступників — суб'єктів права інтелектуальної власності як похідних.

Юридичні особи за ЦК не можуть бути творцями, але вони можуть стати первинними суб'єктами права інтелектуальної власності в силу закону. Первісне право інтелектуальної власності виникає у роботодавців на об'єкти, створені в порядку виконання службових обов'язків (у зв'язку з виконанням трудового договору).

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються фізичні і юридичні особи, до яких це право переходить в силу закону чи договору (спадкоємці та інші правонаступники).

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності слід визнати осіб, яким ЦК та інші закони надають право на використання об'єкта права інтелектуальної власності без дозволу суб'єкта цього права і без виплати (чи з виплатою) винагороди (так зване вільне використання) або право попереднього використання та інші випадки, передбачені законом.