25. Поняття правочину та порівняння «правочин, договір, угода»

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є правочин. На підставі правочину цивільні права та обов’язки можуть також змінюватися або припинятися.

- Правочин як юридичний факт

- Застосовувався у ЦК УРСР 1922 р., а в ЦК УРСР 1963 р. вживався термін „угода”- недосконалість.

- термін "угода" у філологічному розумінні тотожний термінам "договір", "домовленість" кількох осіб.

- Термін правочин походить від слів: „право” і „чинити”:

1) відображає правомірність цього юридичного факту (ст. 204 презумпція „правомірності правочину”);

2) передбачає можливість вчинення цього юридичного факту не лише двома або більше особами, але й однією.

- Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочин визначаться як дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

- Ознаки правочину:

1) є вольовим актом (дією), що відрізняє його від подій;

2) є дією цілеспрямованою, тобто спрямований на досягнення певного правового результату, що відрізняє його від юридичних вчинікв, які не є цілеспрямованими діями (знахідка, виявлення безхазяйної речі ін.);

3) лише спрямовується на настання певного правового результату, однак не завжди його породжує:

- за співвідношенням із настанням правового результату правочин може

- безпосередньо в момент вчинення створювати правовий результат;

- створювати правовий результат через якийсь час після вчинення;

- не створити правового результату на який він спрямовувався.

4) є завжди правомірною дією, що відрізняє його від правопорушень;

5) має мету та мотиви вчинення.

- Метою правочину є той правовий результат, на досягнення якого спрямований правочин. Мета завжди має правове значення, оскільки має бути законною.

- Мотив- це внутрішній психічний стан особи, який спонукає її до вчинення правочину. Як правило правового значення не має, за винятком окремих випадків (наприклад, ст. 233 ЦК правочин, вчинений під впливом тяжкої обставини).

26. Здійснення прав спільної часткової власності.

Спільна власність називається частковою, якщо кожному із співвласників належить частка. У спільній сумісній власності частки зазделегідь не визначені, вони можуть бути зафіксовані лише при поділі спільної власності чи виділі із неї.

- З приводу того у чому визначається частка співвласників при спільній частковій власності в теорії цивільного права склалося два підходи:

1. Частка в майні.

2. Частка у праві власності на майно (Ромовська з.В., Дзера о.В., Толстой ю.К. Ін).

- Недоліки і переваги:

1) перша консрукція веде до заміни багатосуб’єктної власності на односуб’єктну;

2) друга – по-перше, вказхує на множинність суб’єктів, оскільки всім належить право власності на одне і те ж майно,

а по-друге, підкреслюється, що право кожного із співвласників не обмежується якоюсь конкретною частиною майна, а поширюється на все майно в цілому.

- Оскілки частки визначаються не у майні, а у праві власності на майно – вони отримали назву «ідеальних часток». Разом з тим, незважаючи на їх ідеальний характер, частки є чітко визначеними.

- Частки у спільній часткові власності можуть визначатися двома способами:

1) у виді дробу 1/2, 1/5 і т.д.;

2) у виді відсотків 20%, 50% тощо.

- Якщо інше не передбачено законом або домовленістю співвласників, їх частки вважаються рівними.

Однак, це не означає, що вони не можуть бути різними. Так, відповідно до ч.2 ст. 357 ЦК України якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання,(виготовлення, спорудження) майна.

- У ЦК України встановлено презумпцію «спільної часткової власності».

Відповідно до ч.4 ст. 355 ЦК України спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

- Правовому регулюванню відносин між учасниками спільної часткової власності присвячено безпосередньо ст.ст. 356-367 ЦК України, а якщо спільна власність виникає на підставі договору про спільну діяльність – ст. 1134 ЦК.

- Не зважаючи на чітку визначеність часток у спільній частковій власності, її правовий режим враховує інтереси всіх співвласників. Зокрема:

1) володіння, користування та розпоряджання майном здійснюється за взаємною згодою усіх співвласників, а при відсутності такої згоди – спір може бути вирішений судом;

2) при визначенні порядку володіння, користування та розпоряджання спільним майном усі спввласники мають рівне право голосу незалежно від розміру їх часток;

3) за взаємною згодою співвласники можуть виділити із спільної власності частину майна у натурі (такий виділ не припиняє права спільної власності, оскільки відбувається в межах правового режиму спільної часткової власності і виділені частини не стають окремими (самостійними) об’єктами права власності);

4) кожен співвласник має право на відплатне чи безвідплатне відчуження іншій особі своєї частки.

Разом з тим, відчуження частки у спільній часткові йвласності здійснюється із дотриманням права переважної купівлі, зміст якого розкритий у ст. 362 ЦК України.

- У разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

• Право переважної купівлі не поширюється на договори дарування, довічного утримання (догляду), міни, виділу частки співвласнику у натурі (Дзера О.В., Пушкін О.А.);

• Право переважної купівлі поширюється на договори міни, якщо частка обмінюється на речі визначені родовими ознаками і особа, яка має право переважної купівлі пропонує відчужувану річ того ж роду, в тій же кількості і ті є ї ж якості (Сергєєв А.П., Толстой Ю.К.).

• Проблема утримання майна, що є у спільній власності (ст. 360 ЦК).