3. Метод правового регулювання сімейного права України

Метод правового регулювання – це сукупність способів та засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання відносин, що складають собою предмет сімейного права. Метод тісно пов’язаний з предмет сімейного права та певним чином визначаєтьс ним.

Загальні принципи – юридична рівність (рівний обсяг прав та обов’язків), майнова відокремленість (роздільне або особисте майно), судовий захист суб’єктивних прав та інтересів, свобода в діях, вільне волевиявлення (вступ до шлюбу) – і в ЦПУ, і СПУ, загальні засади правового регулювання ті ж.

Особливості методу правового регулювання сімейного права України:

1. Різне співвідношення імперативного та диспозитивного начал у правовому регулюванні відносин

Є три точки зори щодо цього:

1) імперативність превалює над диспозитивністю: в ЦПУ – в основному диспозитивний; в СПУ – превалюють норми, які мають імперативний характер, лише менша частина норм характеризується диспозитивністю;

2) метод в цілому є диспозитивним: СПУ притаманна в цілому диспозитивність; є тенденція щодо поширення диспозитивності у сімейних відносинах, на відміну від радянських часів – можливість шлюбного договору, договору щодо утримання одного із подружжя;

3) в СПУ потрібно говорити про змішаний характер методу – диспозитивно-імперативний метод: за змістом впливу на відносини норми мають дозвільний характер, але за формою мають імперативний характер; поєднання цих двох рис і створює особливу ідентичність методу сімейного права);

2. В ЦПУ при захисті прав акцент робиться на майнових санкціях, у сімейному праві акцент на немайнових способах захисту – витребування дитини через суд, визнання шлюбу недійним, скасування усиновлення тощо; майнові санкції застосовуються у сімейному праві обмежено і лише в тих випадках, коли вони передбачені сімейним законодавством, наприклад, при відмові на укладення шлюбу – відшкодування витрат на підготовку до весілля; в аліментних правовідносинах – повернення аліментів; ч.3 ст. 31, ч.3 ст. 45 СКУ, ст. 196;

3. Метод сімейного права передбачає можливість попередньо до подачі позовної заяви у суд звернутися за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування – ч.1 ст. 19 СКУ;

4. Можливість субсидіарного застосування норм цивільного права при регулюванні сімейних правовідносин; це положення підлягає критиці – тих науковців, які відстоюють позицію незалежності сімейного права від цивільного права;

5. У зв’язку з особистісним характером сімейних правовідносин реалізація сімейних прав та обов’язків корегуються з інтересами сім’ї, неповнолітніх та непрацездатних членів сім’ї;

6. Правове регулювання здійснюється такими способами: дозвіл – прямий (ч.1 ст. 78 СКУ), обумовлений (ч.1 ст. 62 СКУ), заборона – пряма (ч.1 ст. 24), обумовлена або опосередкована (ч.1 ст. 164 СКУ), позитивне зобов’язання (ч.1 ст. 249) і примус (ст. 90 СКУ);

4. Принципи сімейного права України

Принципи – це основні засади, керівні ідеї, відповідно до яких здійнюється правове регулювання сімейних правовідносих. В них відтворюються погляди держави (певною мірою і суспільства) на шлюб і сім’ю.

Принципи визначають зміст правових норм і в цьому сенсі вони є обов’язковими, однак вони не мають остаточного характеру, оскільки вони можуть змінюватися у часі (раніше: суто державне регулювання, зараз – державне і договірне регулювання).

2 прийоми фіксування та виявленням принципів сімейного права:

1) окремо від інших норм права – акумуляція та систематизація принципів права відбувається в рамках окремих статей НПА - спеціальні норми (основні засади і принципи сімейного права – кодифікація принципів в рамках нормативно-правового акту);

2) чітко не кодифіковані норми (принципи виводяться з загального змісту правових норм).

У СКУ 1прийом – ст. 7 СКУ; 2 прийом – ч.1 ст. 39, ч.1 ст. 25 СКУ

Можуть фіксуватися на різних правових рівнях: права в цілому, окремої галузі або підгалузі, а також інституту.

У сімейному праві виділяють: загальні принципи та спеціальні принципи. Дозволяють відійти від можливих внутрішніх протиріч.

Загальні принципи:

• принцип державно-договірного регулювання (регулюються не лише правовими нормами, але й за домовленістю між учасниками сімейних правовідносин шляхом укладення договору – ч.1, 2 ст. 7 СКУ)

• принцип узгодження інтересів (це регулювання можливе лише з точки зору як це регулювання є допустипим щодо інтересів суспільства та учасників)

• принцип свободи та неприпустимості свавільного втручання у сімейне життя (ч.4 ст. 7 СКУ)

• принцип рівності учасників сімейних правовідносин; термін рівність у сімейному праві має подвійне значення: 1) рівність у правах – за усіма учасниками, які у сімейних правовідносинах мають однаковий статус законом закріплюються однакові за змістом та обсягом сімейні права; чоловік та жінка у шлюбі; 2) рівність як відсутність влади та підлеглості – ніхто не має права панувати над іншим

• принцип пріорітету захисту прав та інтересів дітей та непрацездатних членів сім’ї (ч.7,8 ст. 7)

• принципи справедливості, добросовісності та розумності – мають абстрактний характер, оскільки не існує критеріїв, за допомогою яких можна було б відійти від суб’єктивного їх праворозуміння і зробити їх об’єктивною категорією; в США щодо розумності – 2 критерії: 1) рівень інформованості особи при дії чи бездіяльності – чи знала особа всі обставини, коли приймала рішення; 2) як при такому рівні інформованості здійснила дію середня статистична людина з середнім рівне інтелекту. І добросовісність, і розумність мають визначатися за конкретними обставинами, при яких особа або сторони діяли

• принцим права на захист сімейного права та інтересу – і суді, і через органи опіки та піклування; інтерес як самостійний об’єкт правовідносин вживається у широкому і вузькому значенні; у широкому сенсі – інтерес як об’єкт захисту, поєднаний з відповідним суб’єктивним правом, а відтак, через захист останнього і захищається – зміст кожного суб’єктивного права визначається інтересом людини; у вузькому розумінні – інтерес перебуває виключно у логічно смисловому зв’язку із суб’єктивними сімейними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останнього, в цьому статусі інтерес виступає як самостійний об’єкт захисту, через захист якого відбувається захист існуючого фактичного стану, тобто факту, а не суб’єктивного права (після смерті особи необхідна згода родичів для взяття її органів)

Спеціальні принципи:

• Принцип свободи і добровільності укладення шлюбу (ст. 24)

• Принцип обов’язкової державної реєстрації шлюбу

• Принцип пріорітету сімейного виховання дітей (ч.3 ст. 5)

Значення принципів сімейного права полягає:

1) загальні принципи визначають зовнішні контури правового регулювання, задають основний вектор розвитку сімейного законодавства; спеціальні принципи підкреслюють специфіку окремих груп сімейних правовідносин і зокрема визначають внутрішні рамки здійснення сімейних прав

2) завдяки існуванню загальних та спеціальних принципів досягається внутрішня та зовнішня єдність положень сімейного законодавства на рівні всієї системи та її окремих елементів

3) функціонально принципи дозволяють розкрити сутність та призначення сімейного права, його складових елементів, правильне розуміння та застосування сімейно-правових норм, вирішувати неврегулювані належним чином спірні ситуації через застосуваня аналогії права та закону;

4) в юридичній літературі іноді є намагання визначити або прирівняти цілі сімейного права до принципів сімейного права: такий підхід є помилковим, оскільки ці поняття хоча і взаємно пов’язані, проте не тотожні, тобто цілі визначають зміст принципів, а не навпаки; розкрити мотиви та цілі законодавця, означає розкрити самі принципи сімейного права - не можна (ч.2 ст. 1 СКУ) їх ототожнювати.

Ст. 3 учасники сімейних відносин, які регулюються Сімейним Кодексом (а не сімейним законодавством)

Ст. 64 Житлового Кодексу – по іншому визначає членів сім’ї

СКУ передбачає можливість створення сім’ї за договором, яким визначаються сімейні правовідносини між ними

Особливості правового розуміння правової категорії сім’ї:

• В СК та сімейному законодавстві немає чіткої правової норми дефініції, яка б визначала зміст та іманентну природу (внутрішню) категорії «сім’я», разом з тим СК зазначає, що сім’я є первинним та основним осередком суспільства (ст. 3). Цю норму не можна вважати дефініцією, оскільки вона відображає лише зовнішній зв’язок, який існує між сім’єю та суспільством, але не розкриває внутрішню природу цього явища. Деякі автори, що визначенням сім’ї у СК можна вважати ч.2 ст. 3 СК. І тут є певні зауваження щодо розгляду її як дефініцію, оскільки сама норма в більшій мірі присвячена визначенню кваліфікаційних ознак члена сім’ї, ніж визначенню правової категорії сім’я, яка має родовий характер

• Не встановлено в сімейному законодавстві повного поосібного переліку членів сім’ї

В той же час ч.3 ст. 2 визначає, що учасником сімейних відносин, що регулює сімейних кодекс може бути лише і виключно ті особи, які визначені такими самим СК (рідні брати, сестри, мачуха). У зв’язку з цією нормою критикується існування у СКУ ч.4 ст. 2 СКУ, де мова йде про осіб, які не можуть бути учасниками сімейних відносин, які регулює сімейний кодекс (ч.2 ст. 2 СК – дає вичерпний перелік осіб, які можуть бути учасниками). На підставі цієї норми робиться висновок, що ці особи (двоюрідні брати і сестри, тітка, племінниця) не можуть бути учасниками сімейних відносин, а відтак не є членами сім’ї.

Такий висновок є передчасним у зв’язку з наступним:

а) ст. 2 СКУ дає вичерпний перелік осіб, які можуть бути учасниками сімейних відносин, що регулює сімейний кодекс, але не сімейне законодавство. Сімейний кодекс є частиною сімейного законодавства і ним це законодавство не вичерпується. Певні правові норми, що регулюють сімейні відносини існують і в інших нпа, зокрема, в Житловому кодексі УРСР.

Ч.2 ст. 64 ЖКУ вказує, що до членів сім’ї, окрім подружжя, включаються їх діти та батьки. Членами сім’ї можуть бути визнані також і інші особи, які постійно разом з ними проживають і ведуть спільне господарство. Якщо окремі норми ЖКУ як елемент системи сімейного законодавства, можна зробити зовсім інший висновок – відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком, племінницею, племінником, та між іншими родичами за походженням можуть бути сімейними і підлягати правовому регулюванню, але не нормами СКУ, а нормами сімейного законодавства. Відносини між такими учасниками повинні відповідати умова, які встановлені ч.2 ст. 3 СКУ.

б) названа категорія осіб може бути учасниками сімейних відносин та утворити між собою одну сім’ю на підставі укладеного між ними відповідного договору, право на це закріплено в ч.2 ст. 9 СКУ. До цих видів сімейних відносин норми СКУ можуть бути застосовані за аналогією закону чи права.

Інше визначення «сім’ї» надається також і законодавстві соціального забезпечення

• Поняття «член сім’ї» має об’єктивні відмінності свого змісту залежно від галузі законодавства, приміром, ч.2 ст. 64 ЖКУ визначає сім’ю за 3 ознаками: а)декілька осіб; б) постійне проживання разом; в) ведення спільного господарства; у СКУ посилаються на 4 ознаки: а) декілька осіб; б) спільне проживання; в) спільний побут; г) взаємні права та обов’язки; законодавство соціального забезпечення під членом сім’ї особи, що має право на пільги розуміє особу, що перебуває з пільговиком у правовідносинах, природа яких визначається кровними (родинними) зв’язками або шлюбними відносинами, постійним проживанням з пільговиком, ведення з ним спільного господарства. Такі ознак, як наголошує КСУ, застосовуються диференційовано при конкретному визначенні члена сім’ї, які мають право на ті чи інші пільги. Диференціація проявляється в тому, що до кола сім’ї військовослужбовця, працівникам міліції належать один із подружжя, їх діти та батьки, щодо них вимога або ознака стосовно ведення спільного господарства суб’єктом права на пільги в оплаті комунальних послуг застосовується лише у передбачених законом випадках (рішення КСУ від 03.06.1999 р. №5-рп).

Сім’я може бути створена на підставі: шлюбу, кровного споріднення (має правові наслідки лише у випадках передбачених сімейних законодавством: запис батька в свідоцтво про народження дитини або неможливість перебування у шлюбі родичів прямої лінії споріднення), усиновлення, на підставі договору (ч.2 ст. 9), на інших підставах не заборонених законом, і які не суперечать моральним засадам суспільства (патронатне виховання дітей).

Кваліфікаційні ознаки сім’ї за СКУ:

• Наявність у складі двох чи більше осіб (нелогічним вбачається наявність ч.3 ст. 3 СКУ, де сказано, що права члена сім’ї має одинока особа), тобто, якщо особа одинока, вона апріорі не може мати сім’ю, а відтак вважатися членом сім’ї на конкретний момент часу, поки вона є одинокою

• Спільне проживання осіб (недоліком визначення цього критерію в ч.2 ст. 3 СКУ є відсутність його прив’язки до мети, а саме створення сім’ї, інакше, під цей критерій можуть підпадати і ті особи, які разом орендують квартиру, разом ведуть домашнє господарство, проте сім’єю себе не вважають, а проживають разом в силу певних життєвих обставин. Не врегульовано законодавство тривалість часу спільного проживання (рік, місяць, тощо). В ЖКУ наголос робиться на постійному проживанні разом, тоді як спільне проживання за сімейним кодексом можна трактувати як проживання разом час від часу.

• Ведення спільного побуту – можна зустріти пропозицію щодо заміни цього критерію на інший, а саме ведення спільного життя – останнє вважається більш широким за змістом, оскільки спільне життя може мати місце і за відсутності спільного проживання. Акцент потрібно робити на психологічному зв’язку між особами, а не на їх спільному проживанні – впевненість у тому, що вони потребують одне одного у своєму житті як близької людини.

• Наявність взаємних прав та обов’язків. За цим компонентом сім’я в соціологічному сенсі відрізняється від розуміння сім’ї в юридичному сенсі, тобто якщо законодавчо за членами сім’ї не закріплюються права та обов’язки, то їх можна вважати членами сім’ї лише в соціологічному сенсі (зокрема, це стосується двоюрідних братів і сестер)

• Як факультативний критерій: особи, які відповідають 4 вищезазначеним критеріям мають входити до переліку тих осіб, які за СКУ можуть бути учасниками сімейних відносин. Лише в цьому випадку їх відносини будуть підпадати під правовое регулювання сімейного кодексу України, в усіх інших випадках застосування норм СКУ до інших осіб можливе лише на підставі аналогії закону або прав.

Сім’я – це соціальна спільність осіб, пов’язаних спільним проживанням, побутом, а також взаємними правами та обов’язками, що випливають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, договору та взяття дітей на виховання і яка утворюється з метою створення такої сім’ї