21. Відмінності пізнання у філософії та природничих науках

Природни́чі нау́ки — галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та неживій природі.

Основою наукового методу є спостереження, а в активнішій формі — експеримент.

Філософія ж виконує стосовно науки ф-ції пізнавальної та світоглядної інтерпретації її рез-тів. Філософію з наукою об*єднує прагнення до теоретичної форми побудови знання, до логічної доказовості своїх висновків.

Природничі науки мають своїм предметом конкретні матеріальні об’єкти і в-вості. д/філософії- проблеми буття, природи, людини…

Філософія підтверджує свої знання не окремими експериментами, а практикою.

22. Метафізична та діалектична концепції розвитку

У сучасному розумінні діалектика — це спосіб світорозуміння, теорія і метод пізнання. Діалектика вчить про неосяжний зв'язок, що поєднує між собою всі речі, явища, процеси. Ці зв'язки проникають в їх сутність, тому вирвати явище з них неможливо, оскільки це позбавить нас глибокого і повного його розуміння.

Протилежний діалектиці метод — метафізика — розглядає речі, явища та їх мислені відображення, поняття окремо одне від одного, як обособлені, між собою не зв'язані (або зв'язані лише зовнішніми відношеннями). Вона розглядає речі, явища, а також і поняття поза процесом розвитку, як за суттю своєї незмінності (а якщо й визнає розвиток, то спрощено, поверхово, не розкриваючи його сутності й рушійних сил).

Діалектика — навпаки, обґрунтовує, що все існуюче може бути зрозумілим лише в розвитку і що останній слід розглядати як саморозвиток, що породжується внутрішніми імпульсами і включає в себе не лише поступові зміни, еволюцію, а й перерви поступовості, якісні стрибки, появу нового.

Діалектика визнає як зовнішні, так і внутрішні суперечності, притому у внутрішніх вбачає головний імпульс, рушійну силу саморуху, саморозвитку існуючого і тому на дослідження цих суперечностей звертає головну увагу.

Метафізика вважає речі і явища різними самим собі, са-мототожними, позбавленими внутрішніх протиріч. Нею визнаються лише зовнішні протиріччя — між різними предметами, — а також протиріччя формально-логічні, що виникають внаслідок непослідовності думки.

23. Ідея розвитку в історії філософської думки

Ідея розвитку виражає безповоротну, спрямовану, закономірну зміну матеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність усіх трьох вказаних властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін:

оборотність змін характеризує процеси функціонування;

відсутність закономірності характерна для випадкових процесів катастрофічного типу;

за відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерною для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозв'язаної лінії.

В результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкту, який виступає як зміна його складу або структури (тобто виникнення, трансформація або зникнення його елементів і зв'язків). Здатність до розвитку складає одну із загальних властивостей матерії і свідомості.

Для античного світогляду не існувало проблеми безповоротних змін, а питання про походження світу в цілому і його об'єктів зводився головним чином до питання про те, з чого походить щось. Ідея замкнутого, досконалого космосу, що лежала в основі усього античного мислення, виключала навіть постановку питання. Уявлення про час і його напрям міняються із затвердженням християнства, що висунуло ідею лінійного (вперед, від створення світу) напряму часу, яка поширювалася ним, проте, лише на сферу духу. Цілісну наукову концепцію розвитку побудував марксизм (діалектичний матеріалізм). Розвиток розуміється тут як універсальна властивість матерії, як достовірно загальний принцип, службовець також (у формі історизму) основою пояснення історії суспільства і пізнання. Загальною теорією розвитку виступає матеріалістична діалектика, головна особливості процесів розвитку виражає зміст її основних законів, - єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, заперечення заперечення