2. Особливості функціонування валютного ринку

Реалізація та успішний розвиток валютних відносин можливий лише за умови існування ринку, на якому економічні агенти мають змогу вільно придбати іноземну валюту для виконання зовнішніх зобов’язань та перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання внутрішніх зобов’язань. Такий ринок називають валютним. На валютному ринку купівля-продаж валюти здійснюється також і для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо.

За економічним змістом валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на валюту. За призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, взаємодія яких забезпечує можливість вільного продажу-купівлі валюти на основі попиту та пропозиції.

Об’єктом купівлі продажу на валютному ринку є валютні цінності (іноземні – для резидентів, національні – для нерезидентів).

Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (фізичні та юридичні особи, резиденти та нерезиденти) і посередники (банки, брокерські компанії, валютні біржі): підприємці – купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності; інвестори – вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу; спекулянти – купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; хеджери – здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу; посередники – зводять продавців і покупців та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Провідне місце серед посередників валютного ринку займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні та інвалютні) і мають розвинуті системи телекомунікацій, то можуть виконувати різноманітні доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти.

Ціною грошовою одиниці тієї чи іншої країни на валютному ринку виступає валютний курс, який являє собою співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу. Інакше кажучи, ціна грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни.

Стан кон’юнктури валютного ринку виявляється у зміні співвідношення між попитом і пропозицією окремих валют. На стан та динаміку попиту та пропозиції на валютному ринку впливає велика кількість чинників: курсоутворюючі – стан платіжного балансу країни, обсяги ВНП, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, процентні ставки в країнах, співвідношення внутрішніх і зовнішніх цін; регулюючі – заходи прямого державного регулювання (фінансово-бюджетна, грошово-кредитна, інтервенційна політика, квотування та ліцензування, регулювання цін, розподіл валюти тощо), структурні чинники (вводяться державою свідомо для досягнення певних цілей в економічній політиці. Впливають через зміну курсоутворюючих чинників); кризового характеру – дефіцит державного бюджету, безконтрольна емісія та інфляція, штучне і надмірне регулювання цін, висока монополізація виробництва.

Вирішальною є курсоутворююча група чинників, а в ній ключову роль відіграє стан та динаміка платіжного балансу.

Валютний ринок класифікуються за різними критеріями. 1. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий та позабіржовий. Валютні біржі являють собою організаційно оформлений, постійно функціонуючий ринок. За свої послуги біржі стягують великі комісійні. Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці та покупці вступають у прямі зв’язки між собою. 2. За характером операцій на валютному ринку виділяють ринок конверсійних операцій та ринок депозитно-кредитних операцій. На ринку конверсійних операцій купівля-продаж валюти здійснюється переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну рівновеликими цінностями у вигляді різних валют. Саме тут складаються умови формування валютного курсу. На ринку депозитно-кредитних операцій банки залучають інвалюту на депозитні вклади та надають інвалютні позички на узгоджені терміни. Ціна валюти тут формується у вигляді процента. 4. За територіальним розміщенням – європейський, північноамериканський, азіатський та ін. 5. За формою валюти – ринок безготівкових операцій, ринок готівки.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки, світовий ринок. Національні валютні ринки обмежуються економічним простором конкретної країни та регулюються її національним валютним законодавством. Міжнародні валютні ринки регулюються міждержавними угодами між учасниками цих ринків. Міжнародні ринки формуються зазвичай у містах із вигідним географічним розташуванням, великою концентрацією фінансових інституцій. Як з точки зору обсягів операцій, так і кількості валют, найбільшим у світі центром торгівлі валютою є Нью-Йорк. Традиційно найвідомішим у всьому світі є Лондонський валютний ринок. Окремі міжнародні ринки поєднані в єдиний світовий ринок.

Призначення та економічна роль валютного ринку виявляється через його функції. Основними функціями валютного ринку є: забезпечення умов і механізмів для реалізації валютної політики держави; формування та урівноваження попиту та пропозиції валюти і регулювання валютного курсу; створення суб’єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів і сприяння розвитку зовнішньої торгівлі; забезпечення прибутку учасникам валютних відносин; страхування валютних ризиків та диверсифікація валютних резервів.

Функції валютного ринку реалізуються через виконання його суб’єктами широкого кола валютних операцій, які пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.

Валютні операції можна класифікувати за різними критеріями. 1. За характером операцій: на конверсійні та депозитно-кредитні операції. 2. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові (або операції з негайною поставкою) та строкові. 3. За механізмом здійснення конверсійних операцій: операції спот, форвардні операції, ф’ючерсні операції, опціонні операції. Крім цих, на практиці застосовують цілий ряд похідних від них валютних операцій: валютні свопи, арбітражні операції та ін. 4. За цільовим призначенням: з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками, з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування), спекулятивні операції. 5. За формою здійснення: безготівкові та готівкові. 6. За масштабами операцій: оптові (здійснюються між банками) та роздрібні (здійснюються між банками та їхніми клієнтами) тощо.

Касові валютні операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах її поставки не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент підписання цієї угоди. Учасники касових операцій мають можливість терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов’язань, уникнути втрат від зміни валютних курсів, оперативно диверсифікувати свої валютні запаси.

До касових валютних операцій належать операції з купівлі-продажу валюти на умовах угоди “спот”. Такі угоди передбачають поставку валюти на другий робочий день.

Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні.

Строкові операції оформляються стандартизованими документами (контрактами). Маючи юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати), контракти самі стають об’єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються деривативами.

Строкові операцій реалізуються у формі, форвардних, ф’ючерсних, опціонних та арбітражних операцій, валютних свопів.

Форвардні операції полягають у купівлі-продажу валюти з переданням її в обумовлений термін за курсом, визначеним у момент укладення контракту.

Строки форвардних контрактів зазвичай визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців, відмова від їх виконання не допускається. Умови форвардного контракту не є строго формалізованими, визначаються його сторонами довільно і не є прозорими для інших учасників ринку. Операції цього типу здійснюються на міжбанківському (позабіржовому ринку).

Ф’ючерсні операції передбачають, що контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту).

Ціна валютного ф’ючерсу визначається аналогічно ціні форвардного контракту. На відміну від форвардних, ф’ючерсні операції здійснюються лише на біржах, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані. За свої послуги біржі стягують великі комісійні. З огляду на великі суми валютних ф’ючерсів участь у ф’ючерсних операціях беруть участь потужні фінансові структури.

Опціонні операції передбачають укладення між учасниками угоди, що дає право для покупця та зобов’язання для продавця купити чи продати іншому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) за узгодженим сторонами курсом.

Якщо при настанні строку опціону власнику (покупцю) буде вигідно його реалізувати, він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, а останній зобов’язаний це зробити. У протилежній ситуації власник опціону може відмовитися від його реалізації, повідомивши про це продавця, останній зобов’язаний погодитися з цим рішенням.

Валютний своп – це комбінація операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно та розраховані на одну й ту саму валюту. Наприклад, на умовах спот валюта негайно продається, а на умовах форварду у того контрагента купується з поставкою через певний строк за домовленим курсом.

Валютний арбітраж – це комбінація валютних операцій з метою отримання прибутку за рахунок існуючих на ринках різниць у валютних курсах.

Часовий валютний арбітраж забезпечує отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі. Просторовий (локальний) валютний арбітраж передбачає одержання доходу за рахунок різниці курсу валют на різних ринках.