Б)Чому буття людини є проблемою

Проблема людини - її сутності, походження, можливостей, перспектив і сенсу буття - з давніх часів хвилювала мислителів. Дуже гостро вона стоїть і в наш час, коли вирішується подальша доля людини і людства, оскільки не хтось ззовні, а самі люди визначатимуть свою долю, і кожний несе за це свою частку відповідальності. Щодо сутності й походження людини існувало багато концепцій - міфологічних, релігійних, наукових. Найбільші досягнення науки про людину зроблені в останні два століття. За сучасними науковими поглядами, людина - високоорганізована істота, яка має природну основу, але формує і реалізує свою сутність тільки в суспільстві, як його член. Людина здійснює активну, цілеспрямовану, осмислену трудову, предметно-практичну діяльність, застосовуючи при цьому створювані нею ж знаряддя праці, техніку. Вона володіє свідомістю і самосвідомістю, членороздільною мовою, розумом, волею, певною (історично зростаючою) мірою свободи, яка проявляється в здатності її вибору й самовизначення. Людина - це суб'єкт діяльності й спілкування, пізнання, естетичного сприйняття і освоєння дійсності, істота творча, моральна, відповідальна за свої вчинки. Формування й розвиток людини - це, водночас, формування й розвиток суспільства, матеріальної та духовної культури, поза якою людина як така не може існувати. Походження людини по-різному трактується релігією й наукою. Релігія виходить з ідеї креаціонізму (лат. creare - творити), тобто творення світу, всіх речей та істот богом. Як сказано в Біблії: "І створив Господь Бог людину з пороху земного, дихання життя вдихнув у ніздрі її - і стала людина живою душею" (книга Буття 2, 7). Наука доводить, що передумови виникнення людини склалися природним шляхом.

В)Які ви знаєте основні функції самосвідомості

Самосвідомість — здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших. Самосвідомість виконує такі функції:

— самопізнання — охоплює самовідчуття (відчуття власного тіла, свого місця у просторі);

— самоспостереження і самоаналіз (на який здатні небагато людей);

— самооцінки — включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній), оцінку себе відповідно до певних життєвих еталонів, рівень домагань (оцінку наперед моїх бажань і здобутків);

— саморегуляції — передбачає таку послідовність виявів самосвідомості як самоконтроль, самодетермінація, самотворення.Отже, свідомість є складним і багатофункціональним феноменом, однією з особливостей людини, які визначають її специфічний стан у світі, її особливий онтологічний статус. Філософія виокремлює такі основні типи відношення свідомості до світу: а) пізнання (однією з форм існування свідомості є знання); б) практика як цілеспрямована діяльність людини завдяки свідомості; ціннісне ставлення до світу, людини, суспільства, що визначається системою моральних, естетичних, етичних та інших норм, прийнятих у суспільстві.

Завдання №3

А)Перерахуйте основні здобутки та проблематику давньокитайської філософії

Якщо на ранніх етапах розвитку філософської думки Стародавнього Китаю на першому плані було безособово-узагальнене уявлення про світ, то згодом усе більше уваги починає приділятися проблемам людини, її життя. До VI-V ст.ст. до н.е. філософські погляди досягли досить високого рівня розвитку, що знайшло свій вираз особливо в конфуціанстві — вченні, заснованому видним мислителем Конфуцієм (551-479 р. до н.е.). Вчення Конфуція за своїм характером було етико-гуманістичним. У ньому основна увага зверталася на обґрунтування необхідності будувати відносини між людьми на взаємній повазі і любові. Послідовники Конфуція розробляли різні аспекти його вчення, давали різне тлумачення його ідей. У IV-IIІ ст.ст. до н.е. значного поширення набуває даосизм, у якому відстоювалася думка, що всі зміни в природі і житті людини підпорядковані не надприродним силам, а загальному закону "Дао" — природній основі всього існуючого. У цьому зв'язку специфічно вирішувалося і питання про людину, її відношення до світу. Якщо усе в природі і житті людини підкоряється "дао", то і людина, якщо вона хоче вчиняти розумно, повинна діяти відповідно до цього природного закону. Тут, можна сказати, уже проглядається зародження проблеми свободи і необхідності. Пізніше була висловлена думка, яка ще більше акцентувала увагу на людині: якщо є об'єктивні закони природи, то повинні бути і закони суспільного життя, які регулюють взаємини між людьми і дозволяють розрізняти добро і зло.

Б)Що таке глобалізація. Якими є її плюси та мінуси

Глобаліза́ція— перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі, Земної кулі.

В)Якими є основні принципи синергетики

Синергетика—міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики. Синергетика — це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Вона має справу з явищами та процесами, в результаті яких в системі — в цілому — можуть з'явитися властивості, якими не володіє жодна з частин.

Основні принципи: Природні системи є нелінійними, різних видів організації: динамічно стабільні, адаптивні, і найбільш складні — еволюціонуючі системи.

Зв'язок між ними здійснюється через хаотичний, нерівноважної стан систем сусідніх рівнів.

Нерівноважності є необхідною умовою появи нової організації, нового порядку, нових систем, тобто — розвитку.

Коли нелінійні динамічні системи об'єднуються, нове утворення не дорівнює сумі частин, а утворює систему іншої організації.

Загальними для всіх еволюціонуючих систем є нерівноважності, спонтанне утворення нових локальних станів, зміни на макроскопічному (системному) рівні, виникнення нових властивостей системи, етапи утворення, самоорганізації та фіксації нових якостей системи.

Системи, що розвиваються завжди відкриті (обмінюються енергією, інформацією та речовиною із зовнішнім середовищем), за рахунок чого і відбуваються процеси локальної впорядкованості і самоорганізації.

У сильно нерівноважних станах системи починають сприймати ті зовнішні фактори впливу, які вони б не сприйняли в більш рівноважному стані.

У нерівноважних умовах відносна незалежність елементів системи поступається місцем корпоративній поведінці елементів: поблизу стану рівноваги елемент взаємодіє тільки із сусідніми, далеко від рівноваги — «бачить» всю систему цілком і узгодженість поведінки елементів зростає.

У станах, далеких від рівноваги, починають діяти біфуркаційні механізми — наявність точок біфуркації переходу до того чи іншого щодо довготривалого режиму системи — атрактора. Заздалегідь неможливо передбачити, який з можливих атракторів займе система.

Завдання №4

А)Розкрийте основні позиції суперечки про універсалії

Одним з важливих філософських питань середньовіччя стало питання про відношення загального до одиничного. Суперечка з цього приводу відома як суперечка про універсалії, тобто про природу загальних родів і понять. Існували два основні рішення цього питання. Реалізм. Згідно до нього, загальні роди (універсалії) існують реально, незалежно від людини. Справжньою реальністю володіють не одиничні речі, а тільки загальні поняття - універсалії, які існують поза свідомості, незалежно від неї і матеріального світу. Серед видних представників реалізму можна виділити Іоанна Скотта, Еріугена та Хому Аквінського. Еріуген виділяв 3 види існуючих універсалій: (троїсті існування) «до речей» (у божественному розумі), «в самих речах» (як їх сутність або форми) і «після речей» (в людському розумі як результат абстракції). Погляди Аквінського схожі. По-перше, загальне поняття (універсалії) існує в одиничних речах (in rebus) як їх сутнісна форма (forma substantiales); по-друге, вони утворюються в людському розумі при абстрагуванні від одиничного (post res); по-третє, вони існують до речей (ante res) як ідеальний прообраз індивідуальних предметів і явищ в божественному розумі. У цьому третьому аспекті, в якому Аквінат онтологизує майбутнє в сенсі об'єктивного ідеалізму, він відрізняється від Аристотеля. Згідно концепції номіналізму універсалії не існують реально, незалежно від людини. Вони суть тільки імена (Росцелін). Існує тільки індивідуальне і лише воно може бути предметом пізнання. Завдання знання - збагнення одиничного. Загальне існує тільки в розумі людини. В самих речах немає ні загального ні одиничного. І те і інше властиво тільки нашому способу розглядання однієї і тієї ж речі. Для пояснення переходу думки до загального, представник номіналізму Уїльям Оккам вводить поняття про інтенції, тобто про спрямованість думки, про логічні і психологічні акти або знаки. Всі загальні поняття - це знаки, які логічно позначають ті чи інші об'єкти.