Б)Розкрийте зміст та порівняйте субстанційну та релятивну концепції простору та часу

У результаті поєднання елементів матеріалістичних та ідеалістичних поглядів на сутність простору і часу та їх взаємозв'язок з рухомою матерією, в історії філософії виникли два погляди на цю проблему. Вони отримали назву субстанційної та реляційної концепцій простору і часу. Смисл субстанційної концепції полягає в тому, що простір і час — самостійні сутності, які існують поруч з матерією і незалежно від неї. Таких поглядів дотримувалися, наприклад, Платон, Демокріт, Епікур, І. Ньютон та ін. Тому відношення між простором, часом і матерією уявлялися ними як зв'язки між самостійними субстанціями. Це вело до висновку про незалежність властивостей простору і часу від характеру матеріальних процесів. Простір вони уявляли як чисту протяжність, порожню "ємність" для речей і подій, а час — як чисту тривалість, що однакова у всьому Всесвіті і перебіг якої ні від чого не залежить. Зачатки реляційної концепції вперше трапляються вже в працях Арістотеля. Класичного вираження вона набула у творах Г. Лейбніца. Він, на відміну від І. Ньютона, активно обстоював залежність простору і часу від зв'язків між речами. Якщо для І. Ньютона, наприклад, рослина займає певний простір, який залишається, коли її не стане, то для Г. Лейбніца простір — це і є співвідношення рослини з предметами, які оточують її, поза цими зв'язками немає і простору. Для І. Ньютона простір — це субстанція (свого роду "речовина"), для Г. Лейбніца — своєрідне співвідношення.

В)Який взаємозв’язок існує між свідомістю та мовою

Настільки принципова роль мови у свідомій діяльності визначається природною (психічної і тілесної) і культурно-історичної природою людини. Людина створював мова як засіб своєї життєдіяльності, за допомогою якого він міг, як пристосовуватися до навколишнього середовища, розкривати таємниці природи і впливати на неї, так і висловлювати власні стану свідомості і думки, переживання, бажання, спогади, повідомляти що-небудь іншим людям. Кожен з нас при народженні отримує мова як вже готову, існуючу сукупність засобів, правил, норм спілкування людей. Він використовує їх з метою передачі своїх думок іншому у формі письмової або усної мови. Коли мова побудована за правилами мови, то вона стає зрозумілою іншій людині. Наша мова - це наша індивідуальна здатність вживання мови як зв'язковий сукупності соціально-значущих засобів спілкування.

Завдання №15

А)Якою є основна проблематика екзистенціалізму. Назвіть його головних представників

Екзистенціалізм або філософія існування – ірраціоналістичний напрямок сучасної західної філософії. Попередником сучасного екзистенціалізму вважається датський філософ С. К'єркегор (1813–1855). Як напрямок екзистенціалізм виникає на початку 20-х років у Німеччині та Франції. Його найбільш відомими представниками е М. Хайдеггер К. Ясперс ,Сартр , А. Камю. Цей філософський напрямок, що активно розробляє концепцію світу та людини, є відображенням глибоких потрясінь, які спіткали людство у XX ст. Екзистенціалізм звернувся до проблем критичних, кризових ситуацій, прагнучи зрозуміти поведінку людини в жорстоких, граничних ситуаціях. Історія Європи XX ст. показала нестійкість, слабкість, невідворотну кінечність будь-якого людського існування. Одкровенням виявилося усвідомлення власної смертності і недосконалості кожної людини. Цей стан Хайдеггер називає істинним буттям, як "буття-до-смерті".Головна увага приділяється духовній активності та духовній витримці людини, яка виявилася закинутою в ірраціональний (нерозумний) потік подій і глибоко розчарувалася в історії. Єдиною справжньою дійсністю слід визнавати лише буття людської особистості. Це буття – головний предмет пізнання, насамперед філософського. Причому, існування передує сутності. Тобто людина спочатку існує – думає, відчуває, живе, а потім визначає себе в світі. Людина така, якою вона сама себе хоче бачити. Вона сама себе визначає, прагне до своєї індивідуальної мети, творить себе, вибирає своє життя.

Б)Хто з відомих вам філософів розробляв основні положення метафізики

В)Який зв'язок існує між достотністю та відчуженням

Завдання №16

А)В чому специфіка протиставлення сцієнтичної та антисцієнтичної філософії. Які основні характеристики сцієнтизму та анти сцієнтизму.

Антісціентісти бачать суто негативні наслідки НТР, їх песимістичні настрої посилюються по мірі краху усіх покладених на науку надій у вирішенні економічних і соціально-політичних проблем.Сцієнтизм і його антитеза - антисциєнтизм - виникли практично одночасно і проголошують діаметрально протилежні установки. Визначити, хто є прихильником сцієнтизму, а хто анти-сцієнтисти, неважко. Аргументи сцієнтистів і антісціентістов легко декодуються, маючи різновекторну спрямованість. Сцієнтисти вітає досягнення науки. Антісціентіст відчуває упередженість проти наукових інновацій.Сцієнтисти проголошує знання як культурну найвищу цінність. Антісціентіст не втомлюється підкреслювати критичне ставлення до науки.Сцієнтисти, відшукуючи аргументи на свою користь, привертають своє славне минуле, коли наука Нового часу, спростовуючи пута середньовічної схоластики, виступала в ім'я обгрунтування культури і нових, справді гуманних цінностей. Вони абсолютно справедливо підкреслюють, що наука є продуктивною силою суспільства, виробляє суспільні цінності і має безмежні пізнавальні можливості.Дуже виграшні аргументи антісціентістов, коли вони помічають просту істину, що, незважаючи на численні успіхи науки, людство не стало щасливішим і стоїть перед небезпеками, джерелом яких стала сама наука і її досягнення. Отже, наука не здатна зробити свої успіхи благодіянням для всіх людей, для всього людства.

Б)Якою є структура та основні властивості свідомості

Свідомість – це особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної діяльності. Свідомості відповідає специфічно людський спосіб буття в світі, взаємодія зі світом. Цим способом є практика, тобто практично-перетворювальне ставлення до дійсності, за допомогою якого людина створює своє "неорганічне тіло", "другу природу" і взагалі творить культуру.

В)Розкрийте особливості філософського розуміння суспільства

Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні групи факторів, які обумовлюють розвиток людського суспільства: - праця (специфічно людська доцільна діяльність); - спілкування (колективний характер діяльності і життя); - свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності). Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність всіх форм і способів взаємодії і об'єднання людей. В такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство, як система взаємодії людей, визначається певними внутрішніми суперечностями - між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю. В розумінні поняття «суспільство» потрібно виділяти два аспекти, два виміри — індивідуальний і соціальний. По-перше, суспільство — це самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом дій індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Причому діють ці індивіди не відокремлено один від одного, тому суспільство є не просто сукупністю індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв'язків і взаємодій. По-друге, суспільство є такою системою, що здатна до саморегуляції. Процес упорядкування та організації суспільних відносин породжує відносно самостійні і незалежні від індивідів форми суспільної інтеграції і регулювання відносин між індивідами, між соціальними спільнотами, між людиною і природою (виникає система норм і правил, прав і обов'язків, заборон і дозволів).

Завдання №17

А)Назвіть основних представників філософії персоналізму. Якими є основні ідеї цієї філософії

Основне питання філософії вирішується персоналістами у традиціях суб'єктивного ідеалізму. Висхідний пункт їх філософствування — людська індивідуальність, яка усвідомлює сама себе. Представники персоналізму розглядали особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ - як вияв творчої активності верховної особи - Бога.Вони намагались поєднати сцієнтизм і антиспієнтизм, науку і релігію.

Центральним поняттям у персоналізмі є поняття особи, яку розуміють не як реальну людську особу, а як "першоелемент" буття, певну духовну сутність, якій властиві активність, воля, самосвідомість. Природа являє собою сукупність духовних осіб, яку увінчує верховна особа – Бога. Персоналісти розмежовують сфери впливу релігії і науки. Бог розглядається як джерело духовного багатства людської особистості. Людина не тільки отримує свою творчу енергію від Бога, але Бог немислимий без людини, бо його сутність відкривається тільки в людському бутті; хоча персоналістський Бог всемогутній, але тільки людина дає йому можливість втілити цю всемогутність у реальну дійсність. Із надприродного абсолюту Бог у вченні персоналістів перетворюється в діяльну сутність людини.

Б)Якою є природа та специфіка самосвідомості

В)За яких умов, на вашу думку, може сформуватися національна самосвідомість

Завдання №18

А)В чому специфіка та особливості «лінгвістичного повороту» в філософії XX ст.

Б)Концепція «прогресу»: її плюси та мінуси

В)Якими є основні чинники та фактори соціалізації

Завдання №19

А)В чому специфіка психоаналізу. Що нового привніс цей напрям у розуміння сутності людини

Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрій ський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856—1939). Його теоретичні погляди сформувались під впливом традицій класич

ного природничо-наукового матеріалізму та еволюціонізму в той час, коли вже намітилась криза традиційних уявлень про психічне життя людини, коли з усією очевидністю виявилось, що неможливо розкрити таємницю буття людини виходячи лише з природних характеристик. Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філо софське осмйслення та тлумачення. З Фрейд висуваючи свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Психіка ж людини, на його думку,

роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони визначають суттєві характеристики особистості. Поділ психіки на свідоме і несвідоме, писав 3. Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя. Інакше кажучи, психоаналіз не може bb`f`rh свідоме сутністю психічного, а має розглядати свідомість як якість психічного, яка може приєднуватись чи не приєднуватись до інших його якостей. Спочатку психіка у 3. Фрейда була представлена трьома

інстанціями несвідоме, підсвідоме і свідомість. Несвідоме — це та частина психіки, де концентруються несвідомі бажання та витіснені із свідомості ідеї. Передсвідоме — це зміст душевного життя, який у даний час не усвідомлюється, але легко може стати усвідомленим (пам'ять, мислення та ін.). Свідомість Фрейд пов'язував в основному із сприйманням зовнішнього світу.