- •Історія лікувального застосування фізичних вправ та масажу. Становлення реабілітації
- •Фізична реабілітація
- •Основи реабілітації
- •2.1. Леякі загальні питання реабілітації
- •2.2. Завдання, мета і принципи реабілітації
- •2.3. Вили, періоди і етапи реабілітації
- •Фізична реабілітація
- •3.1. Лікувальна фізична культура
- •3.1.1. Механізми лікувальної дії фізичних вправ
- •3.1.2. Засоби лікувальної фізичної культури
- •3.1.3. Форми лікувальної фізичної культури
- •P о з а і л 3. Фізична реабілітація
- •3.1.4. Періоли застосування лікувальної фізичної культури
- •3.1.5. Загальні вимоги до методики проведення занять з лфк
- •3.1.6. Рухові режими
- •3.1.7. Ефективність застосування лфк
- •Розділ 3. Фізична реабілітація
- •Фізична реабілітація
- •3.2. Лікувальний масаж
- •3.2.1. Механізми лікувальної дії масажу
- •P о з л і л 3. Фізична реабілітація
- •3.2.2. Вплив масажу на окремі системи організму
- •3.2.3. Форми і метоли лікувального масажу
- •3.3. Фізіотерапія
- •3.3.1. Механізми лікувальної дії фізичних чинників
- •3.3.2. Класифікація лікувальних фізичних чинників
- •3.3.3. Характеристика лікувальних фізичних чинників
- •Розділ 3. Фізична реабілітація
- •P о з л і л 3. Фізична реабілітація
- •3.4. Механотерапія
- •Фізична реабілітація
- •P о з л і л 3. Фізична реабілітація
- •3.5. Праиетерапія
- •3.6. Поєднання засобів фізичної реабілітації
- •3.7. Загальні поняття про санаторно-курортне лікування
- •Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
- •4.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •4.2. Фізична реабілітація при травмах опорно-рухового апарату
- •4.2.1. Рани
- •4.2.2. Опіки і відмороження
- •Фізична реабілітація
- •P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
- •P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
- •4.2.3. Переломи кісток
- •Фізична реабілітація
- •Орієнтовний комплекс вправ при ліафізарному переломі стегна при скелетному витяганні у 1 періоді (за п.B.Юp/євим,1980)
- •Фізична реабілітація
- •P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
- •Фізична реабілітація
- •Фізична реабілітація
- •Орієнтовне заняття з лікувальної гімнастики при ушкодженнях п'ясткових кісток і фаланг пальиів у II період (за п.В. Юр'євим, 1980)
- •Фізична реабілітація
- •Фізична реабілітація
- •P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
- •4.2.4. Особливості фізичної реабілітації при травмах опорно-рухового апарату у спортсменів
- •4.3. Фізична реабілітація при оперативних втручаннях на органах грудної і черевної порожнин
- •4.3.1. Оперативні втручання на органах грудної порожнини
- •4.3.2. Оперативні втручання на органах черевної порожнини
- •Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів
- •5.1. Фізична реабілітація при захворюваннях серіїево-сулинної системи
- •5.1.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.1.2. Нелостатність кровообігу
- •5.1.3. Атеросклероз
- •5.1.4. Інфаркт міокарда
- •5.1.5. Стенокардія
- •5.1.6. Гіпертонічна хвороба
- •5.1.7. Гіпотонічна хвороба
- •5.1.8. Ревматизм
- •5.1.9. Захворювання серця
- •5.2. Фізична реабілітація при захворюваннях органів дихання
- •5.2.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •Фізична реабілітація
- •5.2.2. Пневмонія
- •5.2.3. Плеврит
- •5.2.4. Бронхіальна астма
- •5.2.5. Емфізема легень
- •5.3. Фізична реабілітація при захворюваннях органів травлення
- •5.3.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.3.2. Гастрит
- •5.3.3. Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки
- •5.3.4. Захворювання кишок
- •5.3.5. Холецистит і жовчнокам'яна хвороба
- •5.3.6. Спланхноптоз
- •5.4. Фізична реабілітація при захворюваннях обміну речовин
- •5.4.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.4.2. Ожиріння
- •5.4.3. Цукровий ліабет
- •5.4.4. Подагра
- •5.5. Фізична реабілітація при захворюваннях суглобів
- •5.5.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.5.2. Артрити
- •5.5.3. Артрози
- •Фізична реабілітація
- •Фізична реабілітація при дефектах постави, сколіозах та плоскостопості
- •6.1. Дефекти постави
- •Орієнтовний комплекс вправ біля вертикальної плошини
- •Орієнтовний комплекс вправ з предметами на голові
- •6.2. Сколіоз
- •6.3. Плоскостопість
- •Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
- •7.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •7.2. Захворювання і травми периферичної нервової системи
- •7.2.1. Раликуліт
- •7.2.2. Неврит лицьового нерва
- •7.2.3. Неврит окремих нервів верхніх і нижніх кінцівок
- •7.3. Захворювання і травми центральної нервової системи
- •7.3.1. Інсульт
- •Орієнтовний комплекс вправ лікувальної гімнастики лля хворих на інсульт при розширеному постільному режимі
- •7.3.2. Травми головного мозку
- •Т я ß л и п я 7-2- Риінячення сили м'ячів
- •7.3.4. Неврози
- •Заняття фізичними вправами y спеціальних меличних групах та 3 особами середнього і похилого віку
- •8.1. Фізична культура у спеціальних меличних групах сереаніх і виших учбових заклалів освіти
- •8.2. Фізична культура у середньому і похилому віш
- •P о з л і л 8. Заняття фізичними вправами зі школярами і студентами
- •Розаіл 1
- •Розаіл 2
- •Розаіл 3
- •Розаіл 4
- •Розаіл 5
- •Розаіл 6
- •Розаіл 7
- •Розаіл 8
Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів
Хвороби внутрішніх органів (рис. 5.1) займають значне місце серед інших захворювань. За локалізацією патологічного процесу їх поділяють на серцево-судинні, дихальні, травлення, сечовиділення, ендокринних залоз, обміну речовин. Захворювання можуть перебігати гостро, підгостро і хронічно. Організм
Рис. 5.1.
Внутрішні органи:
1 — гортань 2 —
трахея (дихальне горло); 3 — верхня
частина лівої легені, 4 — легеневий
стовбур, ^ — серце, 6 — діафрагма, 7
— шлунок, 8 — селезінка, 9 — поперечна
ободова кишка, 10 — тонка кишка, 11 —
сигмоподібна ободова кишка, 12 —
сечовий міхур, 13 — стіпа кишка, 14 —
висхідна ободова кишка, 15 — жовчний
міхур, 16 — печінка, 17 — верхня частка
правої легені, 18 — аорта, 19 — верхня
порожниста вена, 20 — підключична
вена, 21 — ліва внутрішня яремна вена,
22 — стравохід
людини становить єдине ціле, тому ураження однієї його системи здебільшого призводить до порушення функції інших органів і систем, що викликає необхідність різнобічного впливу на хворого. У зв'язку з цим застосовують комплексне лікування хворих із використанням засобів фізичної реабілітації.
5.1. Фізична реабілітація при захворюваннях серіїево-сулинної системи
Серцево-судинна система відіграє важливу роль в життєдіяльності організму, постачає всім тканинам і органам поживні речовини, виносить продукти обміну. Тому при захворюваннях апарату кровообігу порушується функціональна діяльність усього організму, знижується працездатність, наступає передчасна старість. Серцево-судинні захворювання є основною причиною інвалідності і смертності людей у більшості країн світу.
Захворюваннями серцево-судинної системи є - ендокардит, міокардит, перикардит, дистрофія міокарда, вроджені і набуті вади серця, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпер- та гіпотонічна хвороби, облітеруючий ендартеріїт, тромбофлебіт, варікозне розширення вен. Виникненню захворювання сприяє ряд чинників зовнішнього і внутрішнього середовища: переїдання, вживання алкоголю, паління, гіподинамія, фізичні і нервово-психічні перевантаження, інфекції, інтоксикації, спадковість тощо.
Захворювання серцево-судинної системи проявляються болем у ділянці серця, порушенням його ритму, серцебиттям, задишкою, набряками, синюхою (ціаноз). Вони супроводжуються недостатністю кровообігу різного ступеня.
Серцево-судинні захворювання лікують комплексно включенням з медикаментозного лікування, дієтотерапії, психотерапії, відповідного рухового режиму, фізичної реабілітації. Засоби останньої — ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапія, працетерапія. Їх призначають як у лікарняний, так і в післялі-карняний періоди реабілітації. У реабілітаційних центрах, поліклінічному, санаторному та диспансерному етапах реабілітації можливе використання механотерапії (тренажери).
5.1.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
Лікувальну фізичну культуру застосовують у тій чи іншій формі при всіх захворюваннях серцево-судинної системи і на всіх етапах реабілітації. Вона безпосередньо позитивно впливає на функції серця і судин, їх морфологію. Лікувальна дія фізичних вправ виявляється як чотири основні механізми: тонізуючий вплив, трофічна дія, формування компенсації, нормалізація функцій, серед яких перші два є провідними.
Фізичні вправи підвищують тонус ЦНС, стимулюють процеси нервової регуляції серцевої діяльності, забезпечують утворення в корі головного мозку фізіологічної домінанти збудження, під впливом якої за законами негативної індукції виникає затухання іншого патологічного вогнища збудження. Відбувається корекція нейрогенних порушень на рівні підкоркових утворень за рахунок вирівнювання основних нервових процесів.
Під впливом фізичних вправ розширюються коронарні судини, розкриваються резервні капіляри, прискорюється кровообіг і збільшується ємність судин. Дозоване фізичне навантаження може збільшити кількість крові, що протікає через коронарні судини у 8-Ю разів. Все це інтенсифікує трофічні процеси в серцевому м'язі, зміцнює міокард, посилює його скоротливу здатність, створює умови для відновних і регенеративних процесів у серці, попереджає або зменшує у ньому розвиток кардіосклеротичних змін та дистрофії. Адекватне фізичне тренування активно впливає на розвиток колатерального кровообігу при порушеннях коронарного.
М'язова діяльність стимулює периферичний кровообіг. Спостерігається збільшення кількості функціонуючих капілярів, розширення просвіту судин, зниження тонусу артеріол, зменшення периферичного опору кровотоку. Він прискорюється, активізується венозний і лімфатичний обіг, що сприяє ліквідації або зменшенню набряків, запобігає виникненню тромбоемболій, зменшує прояви недостатності кровообігу, полегшує роботу серця.
Значне місце у просуванні крові до серця, полегшенні його роботи у забезпеченні нормальної циркуляції крові по великому і малому колах займають по-засерцеві (екстракардіальні) чинники кровообігу, дія яких підсилюється при фізичних вправах. Ритмічні скорочення і розслаблення м'язів, почергові зміни внутрішньочеревного і внутрішньогрудного тиску за рахунок рухів діафрагми під час дихання та присмоктуюча дія грудної клітки сприяють постачанню крові до серця, повноцінному наповненню кров'ю передсердь і ефективній систолі. Наслідком цього є активізація гемодинаміки і кровопостачання органів і тканин. Одночасно дихальні вправи підвищують вентиляцію й активізують газообмін у легенях, протидіють розвитку пневмоній, стимулюють діяльність кишечника.
Позитивні зміни у гемодинаміці та газообміні в легенях підвищують насичення артеріальної крові киснем, транспортування його до тканин, зменшують їх кисневе голодування. Відмічено збільшення поглинання кисню, що стимулює перебіг окисно-відновних і обмінних процесів тощо.
Фізичні вправи підвищують пристосувальні можливості організму, його опірність до стресових ситуацій, усувають деякі чинники ризику, покращують психоемоційний стан пацієнтів, надають впевненості у свої сили і одужання. Внаслідок систематичних тренувань підсилюється функція регулюючих систем, їх здатність координувати діяльність серцево-судинної, дихальної, м'язової та інших систем організму під час фізичних навантажень, що підвищує спроможність виконувати побутову і професійну роботу.
ЛФК використовують у лікарняний період реабілітації відповідно до призначеного хворому рухового режиму: суворо постільного, постільного, напів-
постільного (палатного) і вільного. У післялікарняний період реабілітації вона продовжується згідно зі щадним, щадно-тренуючим і тренуючим режимами. При деяких захворюваннях в умовах кардіологічного санаторію, диспансеру, поліклініки виділяють ще інтенсивно-тренуючий режим, відповідно до якого призначають певні засоби і форми ЛФК.
Лікувальний масаж постійно застосовують у комплексі лікуван---ня хворих із серцево-судинною патологією. Лікувальна дія масажу виявляється трьома основними механізмами: нервово-рефлекторним, гуморальним і механічним.
Масаж підвищує процеси гальмування в ЦНС, врівноважує основні нервові процеси, справляє знеболюючу, заспокійливу дію, нормалізує нервово-психічний стан і сон хворих. Імпульси, що йдуть в ЦНС з рефлексогенних зон, мають значення в саморегулюванні кровообігу.
Під впливом масажу збільшується кількість функціонуючих капілярів, посилюється мікроциркуляція, знижується тонус артеріальних судин і підвищується тонус венозних, активізується венозний і лімфатичний обіг. Все це стимулює гемодинаміку, зменшує або ліквідує застійні явища, нормалізує артеріальний тиск, сприяє інтенсифікації окисно-відновних і обмінних процесів.
Масаж позитивно діє на коронарну гемодинаміку, трофіку і тонус серцевого м'яза і його скорочувальну функцію. Завдяки поліпшенню припливу крові до серця полегшується його робота, ефективніше стає кровообіг у малому і великому колі. Масаж сприяє розвитку функціональних можливостей серцево-судинної системи і компенсаторних та пристосувальних процесів.
Лікувальний масаж призначають у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації (ручний та апаратний масаж). Використовують сегментарно-рефлекторний, класичний і підводний душ-масаж.
Фізіотерапію застосовують з метою профілактики і лікування на всіх етапах реабілітації. Лікувальна дія різноманітних фізичних методів, що використовують у терапії серцево-судинних захворювань, реалізується шляхом нервово-рефлекторного і гуморального механізмів.
Природні і преформовані фізичні чинники діють на організм через шкіру, слизові оболонки, дихальні шляхи і викликають зміни в чутливості судинних рецепторів, у першу чергу хеморецепторів каротидної і аортальної зон. Внаслідок цього виникають рефлекси, що змінюють тонус артеріальних і венозних судин, артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, збудливість судинорухового і дихального центрів. Фізіотерапевтичні методи можуть підсилювати або знижувати процеси гальмування та збудження, стимулювати координуючу функцію кори головного мозку.
Під впливом фізичних чинників, енергія яких переходить у тепло при поглинанні її тканинами, відбувається розкриття нефункціонуючих капілярів, прискорення кровотоку в них, збільшення об'єму протікаючої крові. Спостерігається рефлекторний перерозподіл крові в організмі між судинами шкіри і внутрішніх органів (серце, мозок, печінка, нирки).
Фізичні чинники спричиняють фізико-хімічні зміни у тканинах, покращують мікроцикуляцію, підвищують кисневу ємність крові і клітинну проникність, що сприяє дифузії газів, зменшенню гіпоксії, активізації обмінних процесів.
Фізіотерапевтичні методи поліпшують кровообіг, трофічні процеси у міокарді і його скорочувальну функцію, що позитивно впливає на загальну гемо-динаміку. Вони тренують судини і терморегуляційні механізми, пристосовують і зменшують реакцію серцево-судинної системи і організму в цілому на зміни в атмосфері.
При серцево-судинних захворюваннях використовують такі лікувальні методи: гальванізацію, медикаментозний електрофорез, діадинамотерапію, електросон, індуктотермію, УВЧ- і НВЧ-терапію, магнітотерапію, УФО, геліотерапію, аероіонотерапію, аерозольтерапію, баротерапію, гідротерапію (душі, обливання, обтирання, укутування, ванни, сауна), бальнеотерапію (вуглекислі, кисневі, сульфідні, азотні, перлинні, хлоридні натрієві, йодобромні, радонові ванни), кліматолікування.
Механотерапію використовують у вигляді занять на тренажерах, переважно під час санаторно-курортного лікування, з метою підвищити функції серцево-судинної системи і фізичної працездатності.
Працетерапію застосовують на заключних етапах реабілітації. Використовують відновну Працетерапію, що націлена на відновлення тимчасово зниженої працездатності. У випадках тривалих важких серцево-судинних за-хворюваннь, що призвели до часткової втрати виробничих навичок, або коли хворі не встигли набути спеціальності і кваліфікації, застосовують професійну Працетерапію. Її мета — максимально можливе відновлення професійних навичок або підготовка хворого до оволодіння новою професією.