- •Історія лікувального застосування фізичних вправ та масажу. Становлення реабілітації
- •Фізична реабілітація
- •Основи реабілітації
- •2.1. Леякі загальні питання реабілітації
- •2.2. Завдання, мета і принципи реабілітації
- •2.3. Вили, періоди і етапи реабілітації
- •Фізична реабілітація
- •3.1. Лікувальна фізична культура
- •3.1.1. Механізми лікувальної дії фізичних вправ
- •3.1.2. Засоби лікувальної фізичної культури
- •3.1.3. Форми лікувальної фізичної культури
- •P о з а і л 3. Фізична реабілітація
- •3.1.4. Періоли застосування лікувальної фізичної культури
- •3.1.5. Загальні вимоги до методики проведення занять з лфк
- •3.1.6. Рухові режими
- •3.1.7. Ефективність застосування лфк
- •Розділ 3. Фізична реабілітація
- •Фізична реабілітація
- •3.2. Лікувальний масаж
- •3.2.1. Механізми лікувальної дії масажу
- •P о з л і л 3. Фізична реабілітація
- •3.2.2. Вплив масажу на окремі системи організму
- •3.2.3. Форми і метоли лікувального масажу
- •3.3. Фізіотерапія
- •3.3.1. Механізми лікувальної дії фізичних чинників
- •3.3.2. Класифікація лікувальних фізичних чинників
- •3.3.3. Характеристика лікувальних фізичних чинників
- •Розділ 3. Фізична реабілітація
- •P о з л і л 3. Фізична реабілітація
- •3.4. Механотерапія
- •Фізична реабілітація
- •P о з л і л 3. Фізична реабілітація
- •3.5. Праиетерапія
- •3.6. Поєднання засобів фізичної реабілітації
- •3.7. Загальні поняття про санаторно-курортне лікування
- •Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
- •4.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •4.2. Фізична реабілітація при травмах опорно-рухового апарату
- •4.2.1. Рани
- •4.2.2. Опіки і відмороження
- •Фізична реабілітація
- •P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
- •P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
- •4.2.3. Переломи кісток
- •Фізична реабілітація
- •Орієнтовний комплекс вправ при ліафізарному переломі стегна при скелетному витяганні у 1 періоді (за п.B.Юp/євим,1980)
- •Фізична реабілітація
- •P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
- •Фізична реабілітація
- •Фізична реабілітація
- •Орієнтовне заняття з лікувальної гімнастики при ушкодженнях п'ясткових кісток і фаланг пальиів у II період (за п.В. Юр'євим, 1980)
- •Фізична реабілітація
- •Фізична реабілітація
- •P о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях
- •4.2.4. Особливості фізичної реабілітації при травмах опорно-рухового апарату у спортсменів
- •4.3. Фізична реабілітація при оперативних втручаннях на органах грудної і черевної порожнин
- •4.3.1. Оперативні втручання на органах грудної порожнини
- •4.3.2. Оперативні втручання на органах черевної порожнини
- •Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів і суглобів
- •5.1. Фізична реабілітація при захворюваннях серіїево-сулинної системи
- •5.1.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.1.2. Нелостатність кровообігу
- •5.1.3. Атеросклероз
- •5.1.4. Інфаркт міокарда
- •5.1.5. Стенокардія
- •5.1.6. Гіпертонічна хвороба
- •5.1.7. Гіпотонічна хвороба
- •5.1.8. Ревматизм
- •5.1.9. Захворювання серця
- •5.2. Фізична реабілітація при захворюваннях органів дихання
- •5.2.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •Фізична реабілітація
- •5.2.2. Пневмонія
- •5.2.3. Плеврит
- •5.2.4. Бронхіальна астма
- •5.2.5. Емфізема легень
- •5.3. Фізична реабілітація при захворюваннях органів травлення
- •5.3.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.3.2. Гастрит
- •5.3.3. Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки
- •5.3.4. Захворювання кишок
- •5.3.5. Холецистит і жовчнокам'яна хвороба
- •5.3.6. Спланхноптоз
- •5.4. Фізична реабілітація при захворюваннях обміну речовин
- •5.4.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.4.2. Ожиріння
- •5.4.3. Цукровий ліабет
- •5.4.4. Подагра
- •5.5. Фізична реабілітація при захворюваннях суглобів
- •5.5.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •5.5.2. Артрити
- •5.5.3. Артрози
- •Фізична реабілітація
- •Фізична реабілітація при дефектах постави, сколіозах та плоскостопості
- •6.1. Дефекти постави
- •Орієнтовний комплекс вправ біля вертикальної плошини
- •Орієнтовний комплекс вправ з предметами на голові
- •6.2. Сколіоз
- •6.3. Плоскостопість
- •Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
- •7.1. Клініко-фізіологічне обгрунтування застосування засобів фізичної реабілітації
- •7.2. Захворювання і травми периферичної нервової системи
- •7.2.1. Раликуліт
- •7.2.2. Неврит лицьового нерва
- •7.2.3. Неврит окремих нервів верхніх і нижніх кінцівок
- •7.3. Захворювання і травми центральної нервової системи
- •7.3.1. Інсульт
- •Орієнтовний комплекс вправ лікувальної гімнастики лля хворих на інсульт при розширеному постільному режимі
- •7.3.2. Травми головного мозку
- •Т я ß л и п я 7-2- Риінячення сили м'ячів
- •7.3.4. Неврози
- •Заняття фізичними вправами y спеціальних меличних групах та 3 особами середнього і похилого віку
- •8.1. Фізична культура у спеціальних меличних групах сереаніх і виших учбових заклалів освіти
- •8.2. Фізична культура у середньому і похилому віш
- •P о з л і л 8. Заняття фізичними вправами зі школярами і студентами
- •Розаіл 1
- •Розаіл 2
- •Розаіл 3
- •Розаіл 4
- •Розаіл 5
- •Розаіл 6
- •Розаіл 7
- •Розаіл 8
РОЗДІЛ 1
Історія лікувального застосування фізичних вправ та масажу. Становлення реабілітації
Фізичні вправи та масаж з лікувальною метою застосовувалися ще у стародавні часи (рис. 1.1). У рукописах, написаних у Китаї та Індії за 3000-2000 років до нашої ери, викладено питання застосування дихальних вправ, пасивних рухів, масажу при захворюваннях внутрішніх органів та опорно-рухового апарату. Індуси визнавали єдність фізичних' і психічних функцій організму, взаємозв'язок свідомості та волі з роботою м'язів, серця, легень, шлунку та інших органів, що увійшло у релігійно-філософське вчення йогів.
Лікувальна гімнастика досягла особливо високого розвитку у Стародавній Греції, де вона розглядалася як обов'язковий компонент профілактичної і лікувальної медицини. Творцем медичної гімнастики вважають Геродікуса (484—425 pp. до н.е.), який лікував хворих дозованими пішими прогулянками, бігом, гімнастикою, масажем. Видатний лікар Гіппократ (459-377 pp. до н.е.), якого називають батьком медицини, докладно описав дію фізичних вправ, методику їх застосування при захворюваннях легень, серця, ендокринних, у хірургії і розпочав використовувати масаж як лікувальний засіб. У системі фізичного виховання греків зароджується спортивний масаж.
Римська медицина зробила вагомий внесок у вдосконалення методики лікувальної гімнастики та масажу і поширення їх застосування. Лікар Целій
Рис. 1.1. Папірус із зображенням застосування масажу в Стародавньому Єгипті.
призначав фізичні вправи і масаж при паралічах, використовуючи апарати з метою пасивного згинання і розгинання кінцівок, які стали прообразом блокових апаратів у механотерапії. Відомий лікар школи гладіаторів Гален (бл. 130 — бл. 200 pp.) виклав методику лікувальної гімнастики у поєднанні з масажем при захворюваннях і травмах м'язової системи, заклав основи динамічної анатомії, вперше ввів працетерапію. Римляни широко використовували водолікування, для чого будували комфортабельні лазні (терми) з басейнами та ваннами.
У VI ст. у Китаї вперше у світі був створений державний медичний інститут, де студентам, як обов'язкова дисципліна, викладався лікувальний масаж. В усіх провінціях держави існували лікарсько-гімнастичні школи, де готували лікарів — "таосе", які використовували масаж та лікарську гімнастику.
В наступних сторіччях, у зв'язку із загальним занепадом природознавчих наук, відомостей про застосування фізичних вправ у лікарській практиці немає. І тільки у XI ст. найвизначніший лікар і філософ Сходу Абу-Алі Ібн Сіна (Авіценна, 980-1037 pp.) знову почав вивчати вплив фізичних вправ на здоров'я людини. Він класифікував їх з медичної точки зору, наполягав на застосуванні для людей різного віку і довів, що особа, яка займається фізичними вправами, дотримується гігієнічних вимог щодо харчування та сну і загартована, не потребує ніякого лікування.
Епоха Відродження характерна розвитком біологічних наук. Серед численних робіт того часу відзначається трактат італійського вченого Меркуріа-люса "Мистецтво гімнастики" (1556), у якому він розглядав фізичні вправи як частину медицини і поділяв гімнастику на три види: істинну (лікувальну), військову і неправдиву (атлетичну). Він поглибив уявлення про лікувальну дію масажу, описав нові прийоми.
У XVIII ст. почали більше уваги приділяти лікуванню рухами, виникла лікарська гімнастика. Було видано значні роботи Фуллера "Медична гімнастика" (1750), Ф. Гофмана 'Трактат з ортопедії"(1771) і Ж. Тіссо "Медична та хірургічна гімнастика" (1780). Останньому належить відомий вислів: "Рух, як такий, здатний своєю дією замінити будь-який засіб, але усі лікувальні засоби світу не здатні замінити дію руху".
У ці часи в Росії з'являються роботи, що розкривали значення фізичних вправ у боротьбі за здоров'я підростаючого покоління (М.В. Ломоносов, П.М. Максимович-Амбодік, I.I. Бецькой, А.П. Протасов). Праці С.Г. Зибе-ліна (1777), Петра Богдановича (1792) обґрунтовували застосування фізичних вправ не тільки з клінічних, а також з гігієнічних і фізіологічних позицій.
XIX ст. відзначилось становленням шведської системи лікарської гімнастики П. Лінга (1776-1839), який заснував у 1813 р. у Стокгольмі перший у Європі інститут гімнастики і масажу, де готували педагогів фізичного виховання та медиків керівників з лікарської гімнастики. Змістом системи було лікування захворювань, переважно опорно-рухового апарату, за допомогою суворо обмежених, дозованих рухів. Однак за механолокальний, вузько
біологічний, одноманітний характер рухів, за невикористання природних вправ спорту та ігор, особливо при лікуванні дітей, її критикував П.Ф. Лесгафт (1837-1909), який є засновником наукової системи фізичного виховання та динамічної анатомії. Він у 1905 р. у Петербурзі організував курси керівників фізичного виховання. Це був перший російський навчальний заклад, у якому готували кадри викладачів фізичної культури. Після 1917р. на основі курсів був створений інститут фізичної культури, що носить його ім'я.
П.
Ф.Лесгафт
(1837-1909)
Перший кабінет лікувальної гімнастики у Росії було відкрито у 1830 р. у Москві, а у 1838 р. розпочалась підготовка фахівців з лікувальної гімнастики у заснованому Ортопедичному інституті. Значний внесок у розробку і обгрунтування лікарської гімнастики, масажу, працетерапії та водолікування зробили засновники терапевтичної та хірургічної шкіл М.Я. Мудров, M.I. Пирогов та їх послідовники: С.П. Боткін, В.А. Манассеїн, П.І. Д'яконов та ін.
У 60-80-ті pp. минулого сторіччя наукова думка та практичні дії вітчизняних вчених випереджали зарубіжних в області лікувальної гімнастики. Підтвердженням цього є фундаментальна доповідь учня M.I. Пирогова професора Х.Я. Гюббенета на святковому зібранні Київського університету у 1854 р. "Про значення гімнастики у житті людини і народів"; видання у 1865 p. газети, присвяченої питанням лікувальної гімнастики; заснування у 1870 p, першого у Європі лікарсько-гімнастичного товариства у Петербурзі та першої на континенті поліклініки для лікування поранених солдат лікувальною гімнастикою у 1878р.
У 1887 р. у Петербурзькому інституті підвищення кваліфікації лікарів відкрився курс, а згодом кафедра фізичних методів лікування та нелікарської терапії, яку очолив проф. В.А. Штанге — всесвітньо відомий вчений, автор відомої функціональної проби з затримкою дихання.