Етапи початкового вживання психоактивних речовин

1. Етап перших спроб

Мотив наркотизації: цікавість, інтерес до експериментування, а не зміна психічного стану. Однак якщо через несприятливі умови особистісного розвитку, особливо в підлітка, сформувалася потреба у зміні свого психічного стану, тоді виникає бажання знову і знову вживати наркотичні речовини.

2. Пошуковий полінаркотизм – вживання (“колекціонування”) різних психоактивних речовин. Мотив наркотизації: реалізація стандартів групової поведінки. Кожен учасник групи намагається поповнити свою “колекцію” почуттів від наркотиків, жадібно засвоюючи інформацію про дію психоактивних речовин, засоби їх виготовлення або місце придбання тощо. Серед інтелектуально розвинутих підлітків-наркоманів навіть побутує такий афоризм: “Той, хто шукає свій наркотик, шукає самого себе”.

3. Фоновий полінаркотизм – вибір наркотику, якому віддається перевага. Його тривалість: від трьох тижнів до пів року. Це перехідний етап до першої стадії наркоманії.

Схильність до адиктивної поведінки – це особистісне новоутворення, що детермінує готовність до вживання психотропних речовин.

Компоненти особистісної схильності до адиктивної поведінки:

• відсутність мотивації досягнення, аж до відмови вважати себе суб’єктом діяльності;

• несформованість функції прогнозу поведінки;

• низький рівень самоусвідомлення, відсутність навичок рефлексії;

• екстернальний локус контроль;

• низький рівень самоповаги, аж до неприйняття образу “Я”, який інколи може маскуватися захисною поведінкою. Що демонструє завищену самооцінку;

• самозахисний тип реакції на фрустрацію, що виявляється у відмові від діяльності при зіткненні з найменшими труднощами;

• суперечливість самооцінки та рівня домагань, що виявляється в алогічності та непослідовності діяльності, пов’язаної з подоланням перешкод;

• тенденція до втечі від реальності в ситуації фрустрації.

5.Феномен співузалежнення в ситуації алкоголізму та наркоманії

Співузалежнення – це особистісне новоутворення, яке виникає у матерів, дружин (рідше – чоловіків) алкоголіків і виявляється у сконцентрованості на проблемах узалежненого члена родини, аж до самозречення.

Співузалежнення – це замкнуте коло психологічних проблем сім’ї, оскільки співузалежнення підтримує залежність.

Індикатори співузалежнення:

• симбіотичні стосунки між подружжям – це союз, у якому чоловік і жінка навперемінно займають то домінуюче, то підлегле становище. Перебуваючи в симбіотичному емоційному зв’язку, члени сім’ї намагаються захистити адикта від неприємностей та критики інших людей, звинувачують у його проблемах друзів, колег та інших.

• сім’я вибудовує різноманітні захисні системи, в яких життя всіх членів родини крутиться навколо циклу прийому алкоголю чи наркотиків (сім’я живе міфами, взаємними почерговими обіцянками та ілюзіями, проекціями, запереченням, замовчуванням проблеми). Співузалежненим членам сім’ї характерна анозогнозія, вони не здатні зрозуміти. Що їх поведінка ускладнює дусфункцію сім’ї.;

• спостерігається парадокс: з однієї сторони, адикція згуртовує сім’ю в боротьбі з об’єктом адикції, з іншої сторони, вона дає ілюзію близькості;

• порушено розподіл ролей і відповідальності, у близьких членів сім’ї розмиті межі свого власного “Я”: вони так поглиблені відповідальністю за адикта, що втрачають себе, пригнічують свої потреби і почуття, ніби “заморожують” їх. Це сприяє підвищенню переносимості емоційного болю.

Прагнучи примусити хворого не вживати алкоголь чи наркотики, члени сім’ї починають контролювати його поведінку, керувати ним, зберігати соціальний статус (утримувати на роботі чи навчанні, знаходити хобі тощо). Таким чином, всі починають няньчитися з адиктом, коли жаліти, коли сварити та емоційно зриватися.

• спостерігається постійна необхідність вести подвійне життя, формування звички говорити неправду: приховується “сором” родини, на роботі людина демонструє роль щасливої людини, вдома – пекло;

• співузалежненим членам сім’ї притаманна афективність сприйняття – вони чують і бачать те, що хотіли б бачити і чути, вони вірять не тому, що є насправді, а тому, що збігається з бажаним. Цей деструктивний, руйнівний процес самообману призводить до деградації особистості;

• співузалежненим членам сім’ї притаманна амбівалентність почуттів, непослідовність поведінки. Постійні переживання негативних емоцій спричинюють невротичні розлади та соматичні захворювання;

• співузалежнення деформує розвиток особистості дітей, яким необхідно адаптуватися до дезадаптавних установок та форм поведінки в родині.

21