15. «Норманська теорія» походження державності на Русі. Дискусії навколо проблеми.

В історичній науці склалося декілька теорій щодо утворення

Київської Русі. Найбільш поширеними вважаються:

Норманська теорія: варяги (нормани) відіграли вирішальну

роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські

племена були нездатні Оез допомоги ззовні заснувати могутню

державу.

Норманську теорію започаткували німецькі історики Г. Ваєр та

Г. Міллер, які працювали в другій пол. XVIII ст. в Росії.

Теорія автохтонного походження Київської Русі: з варягами чи

без варягів східні слов'яни були в змозі утворити свою

державу, бо:

для цього у східних слов'ян існували всі необхідні внутрішні соціально-економічні передумови;

процес державотворення розпочався у східних слов'ян ще до приходу варягів;

варяги, просуваючись у східнослов'янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Вони прагнули-підпорядкувати дніпровський торговельний шлях (т. зв. "шлях із варяг у греки"), обкласти даниною місцеве населення. Цю теорію сповідували видатні українські історики XIX — поч. ХХст. М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Баталій та ін.

Антинорманської теорії дотримується і сучасна українська історіографія.

Дійсно, держава виникає лише тоді, коли стає історичною необхідністю — на стадії розкладу первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку знаходилися східні слов'яни у VIII—IX ст.

16. Виникнення і розвиток писемості на Русі.

Писемність в К.Р. була відома ще до впровадження християнства. Про це свідчить арабський учений X ст. Ібн ель Недіма. На думку вчених це було докерилівське письмо - черги та ризи. На стінах Софійського собору Києва знайдено напис давньої азбуки, що складалась з 27 літер, з них 23 -з грецького алфавіту, решта спеціальні букви які передають слов'янські звуки: б, ж, ш, щ. Після введення християнства кирилиця ( створена Кирилом і Мефодієм в 863р) поступово витіснила стару писемність. Не чисельні рукописи, що дійшли до нас, свідчать про високий рівень розвитку книжкової справи у К.Р. Найдавніші книги - «Остромирове євангеліє» писане в Києві 1056 - 1057рр, «ізборник Святослава» 1073р. Про поширення писемності серед різних прошарків населення свідчать написи на різноманітних виробах ремісників. За підрахунками окремих учених в обігу на території К. Р. в XI - ХШ ст. перебувало близько 140 тис книг кількох сотень найменувань. Поширення писемності стало важливою умовою розвитку школи та освіти. Освіта перебувала в руках церкви і була зосереджена переважно в монастирях. Особливо важливим осередком був Києве - Печерський монастир. Ще за часів Володимира Великого діти князів здобували «учення книжне». Навчання велось в Києві при Десятинній церкві, в Чернігові, Полоцьку, Володимирі та ін. За часів Ярослава Мудрого при Софійському соборі 1037р було відкрито школу нового типу де навчались не тільки грамоті, але й вивчали грецьку, латину, студіювали філософськи твори, основи медицини. Тут же була велика збірка книг, які переписували і перекладали з грецької на слов'янську. На той час. з'являються книгозбірні і в інших містах - Чернігові, Переяславі, Володимирі на Волині та ін.

19. Галицько-Волинська держава. Роман Мстиславович. Д. Галицький Наприкінці XII у першій половині ХШ ст. князівства Середнього Подніпров'я -- Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські усобиці, певну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та політичне занепадають. Монгольська навала посилила та поглибила руйнівні процеси в цьому регіоні.

Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання • Галицько-волинське князівство. Майже впродовж півтора поріччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.

Державний розвиток Галицько-волинського князівства відбувався в кілька етапів.

І етап (1199—1205) — утворення та становлення. Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого.

П етап (1205—1238) тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характерною рисою державного життя у цей час була енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р. III етап (1238-1264) •- об'єднання та піднесення, активна боротьба Із золотоординським Ігом. відновивши єдність, Галицько-волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Навесні 1238 р. Данило розгромив тевтонсь­ких лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Незабаром він знову поширює свій вплив на Київ, у якому залишає управляти свого воєводу Дмитра. Відчуваючи реальність постійної загрози із Заходу і Сходу, зводить низку міст-замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.). На початку монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення антимонгольського воєнного союзу.

Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі. Тут його чекали не тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі свавіллям

галицьких бояр, які запросили на престол маріонеткового чернігівського княжича Ростислава. Одержавши 1245 р. у Оитві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-волинського князівства. У тому ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб одержати ярлик на управління землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцях. Географічна віддаленість від Орди створювала для цього сприятливі умови: сюди майже не навідувалися ханські баскаки, тут не і проводилися тотальні переписи населення з метою обкладення даниною; І головний обов'язок князя полягав лише в наданні хану допоміжних збройних формувань лід час його походів на Польщу та Литву.

За цих обставин Данило мав змогу сконцентрувати увагу на посиленні боєздатності, внутрішньому зміцненні та централізації князівства. Активно укріплялися старі міста та зводилися фортеці нового типу, розташовані на горбах і з кам'яними стінами; відбулася реорганізація війська: було сформовано піхоту, переозброєно кінноту (особливу увагу зосереджено на важкоозброєній кінноті, ударів якої, як правило, не витримували татари).

Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами -- Польщею, Угорщиною та Литвою. Шлюб дочки Данила та володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох найвпливовіших руських князів. Ці зовнішньополітичні кроки галицько-волинського князя не привели до утворення антиординськоі коаліції. По-перше, основні інтереси західних сусідів Данила були зосереджені на Заході, а не на Сході. По-друге, у 1252 р. Золота Орда завдала спустошливого превентивного удару по Володимиро-Суздальському князівству, внаслідок якого князь Андрій втратив свій стіл і втік до Швеції. Скориставшись скрутний становищем Данила Галицького. Римський Папа Інокентій IV пообіцяв галицько-волинському князю реальну допомогу в боротьбі з золотоординцями та королівську корону за умови укладення унії руської православної церкви з католицькою під покровительством Папи. Намагаючись використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови. У 1253 р. в місті Дорогочині відбувається його коронація. У цьому ж році Папа Римський оголошує Хрестовий похід проти татар, до участі в якому закликав Польщу, Чехію, Померанію та Сербію. Проте через низку причин (більшість названих країн були втягнуті в боротьбу за австрійську спадщину, їх роздирали внутрішньополітичні негаразди, не могли вони забезпечити й кількісної переваги над військовими формуваннями монголів) плани ще одного хрестового походу так і залишилися нездійсненими. Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.

Наприкінці 1251 р. Данило Галицький перейшов у наступ проти військ Куремси, який намагався окупувати галицьке Пониззя, внаслідок вдалих та рішучих дій князю вдалося відвоювати в кочівників землі вздовж Південного Бугу, Случі та Тетерева. До його планів входило визволення Києва, але саме в цей час литовський князь Міндовг розриває укладений 1254 р. військовий союз, який було скріплено заручинами сина Данила - Шварно та дочки Міндовга. Це різко змінює ситуацію -протягом 1255 - 1256 рр. безперервно триває протистояння з Литвою.

Змінивши слабкого Куремсу на досвідченого Бурундан, якого літописець називає «безбожним, лихим, окаянним», Орда розпочинає 1258 р. новий масований наступ. Не маючи сил для протидії, Данило Галицький під тиском вимог Бурундая був змушений віддати наказ про знищення укріплень Володимира, Луцька, Львова, Кременця, Данилова та інших міст. Збереглися лише оборонні споруди неприступного Холму. Саме в цьому місті після серйозної хвороби 1264 р. помирає князь Данило.

4. етап (1264-1323) — стабільність та піднесення.

5. етап (1323-1340) — поступовий занепад.

20. Русь і татаро-монголи. Південно-західні руські землі під владою Золотої Орди. Монгольська держава утворилася наприкінці XII — на початку XIII ст. внаслідок активної об'єднавчої політики монгольського хана Темучіна. Надзвичайно складною була доля цієї людини. Він був онуком першого монгольського хана Хабула. Після смерті батька Есугей-багатура 9-річний хлопчик потрапив у вир феодальних війн та протистоянь. Через зраду Темучін на три роки потрапляє в рабство і з дерев'яною колодкою на шиї виконує найважчі роботи на кузні ворожого племені. Після втечі з полону понад двадцять років він веде жорстоку, безкомпромісну боротьбу за владу. В 1206 р. Темучіна було проголошено верховним правителем Монголії -Чингісханом. Країна перетворилася на воєнний табір і розпочала активне завоювання сусідніх територій та народів. У 1223 р. на річці Калці відбувається перша битва монголо-татарських військ з руськими дружинами. Об'єднані русько-половецьчі сили зазнали страшної поразки: загинуло б князів та 90 відсотків руських воїнів. Давньоруський билинний епос саме з Калкою пов'язує загибель трьох руських богатирів: Іллі Муромця, Аяьоші Поповича та Добрині Микитича. Нова хвиля монгольського нашестя розпочинається 1237 р., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося багатотисячне військо онука Чингісхана — Батия. Серією рішучих ударів, схожих на помахи татарської шаблі, завойовники перетворили на попелище Рязань, Володимир, Ярославль, Переяслав, Чернігів та інші міста і підійшли до Києва. Падіння 1240 р. центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волинські землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники засновують нову державу в складі Монгольської імперії — Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перестає існувати. На Русі встановлюється іноземне іго на довгих 238 років.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов'янських земель:

Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII — ХШ ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років після навали Батия. Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втрати спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його галузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило занепад торгівлі. Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кількість населення на Півдні Русі. Проте тотального обезлюднення цієї території не відбулося. Як зазначає М. Грушевський, лісовий пояс став своєрідним резервуаром, у якому степова людність ховалася за часів лихоліття, а за кращих обставин знову починала колонізацію полишених земель.

Знищення значної частини феодальної еліти. Загибель у боротьбі з завойовниками багатьох професійних в феодалів — князів та дружинників не тільки помітно послабила протидію загарбникам збоку місцевого населення в початковий період встановлення іга, а й суттєво загальмувала і деформувала розвиток феодального землеволодіння та всієї системи феодальних відносин.

Встановлення золотоординського іга на Русі мало свої особли­вості :

1} руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди ;

2. на території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників. Навіть інститут баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідується;

3. толерантне ставлення золотоординців до християнства та православного духовенства (відповідно до монгольських стереотипів поведінки хан міг і мусив вимагати від завойованих народів покірності, виконання наказів, але не відмови від віри, традицій та звичаїв).

Саме ці особливості золотоординського панування значною мірою дали змогу східним слов'янам не тільки зберегти власну етнічну самобутність, а й накопичити державотворчі сили.

21. Українські землі у складі Великого князівства Литовського. Політична роздробленість та золотоординське ярмо призвели до того, що українські землі в XII - XVI ст. Сули захоплені іноземними державами. Литовська держава, яка виникла в ХНІ ст.. протистояла просуванню золотоординських завойовників, але водночас почала завоювання українських та білоруських земель. Від засновника князівства - Міндовга, далі Білена та Гедиміна, Ольгерда (1345 - 1377) який захопив Київ( 1363) й до князя Вітовта (1392 -1430 РР-), який захопив південноукраїнські землі аж до Чорного моря, проводилась політика завоювання укр.. земель.

Доволі швидке просування литовських завойовників пояснюється: послабленням русі золотоординським ярмом; чимало князів приєднувались до складу Литви добровільно, намагаючись зберегти землі під натиском Тевтонського ордену та гагаро - монгольського ярма.

Приєднавши до свого складу значні землі де проживало (9/10) слов'янське населення з традиційною культурою та правом, князівство стало називатись Великим князівством Литовським. Зазначені обставини визначали політику панування литовців. Руська мова визначалась державною мовою, закони були складені на основі «Руської правди», православна церква залишалася пануючою в духовному житті литовського суспільства. Міське управління складалось з місцевих людей. Значна влада належала місцевій українській та литовській знаті.

Завдяки Кревській унії 1385р., яку було укладено з Польщею, політика Литви та Польщі, що за умовами унії заволоділа землями України, різко змінили ситуацію в країні. Католицька Польща проголосила католицьку релігію державною. З підписанням Кревської унії розпочався процес ліквідації українських удільних князівств. В 1452р ліквідовується незалежність Волинського князівства, в 1471 -Київського. Вони перетворюються на провінції (воєводства), де правили литовські намісники - воєводи.

Після ліквідації Київського князівства, а особливо після виходу Віденського привілею (1492р) багато князів, чиї володіння межували з Московською державою, перейшли на службу до московських князів. Більшість уділів, які опинились у складі Московської держави були ліквідовані у часи Імама Грізного (1505 1533) . З І499до Ібіїр Більша частина Чернігівщини входила до російських володінь.