- •1. Предмет і завдання курсу історії України.
- •2. Характеристика основних періодів історії України.
- •3. Первіснообщинний лад на території України.
- •4. Місце кочових народів в давній історії України
- •5.Античні міста-держави Північного причорномор’я.
- •9. Утворення давньоруської ранньофеодальної держави з центром у Києві.
- •11. Початки літописання на Русі.
- •15. «Норманська теорія» походження державності на Русі. Дискусії навколо проблеми.
- •16. Виникнення і розвиток писемості на Русі.
- •24. Запровадження українського козацтва: причини, проблеми в історичній науці, організатори і головні провідники козацтва.
- •25.Культурно-національне відродження в Україні в кінці хvі - на початку хvіІст.
- •26. Україна під владою Речі посполитої (середина хvі - перша половина
- •27. Запорізька Січ в історії українського козацтва. Дмитро Байда Вишневецький.
- •28 .Селянсько-козацькі повстання в Україні в кінці хvі - першій половині
- •30. Б. Хмельницький - видатний полководець, політичний і державний
- •31. Видатні військові діячі, народні герої України часів Визвольної війни (1648-1657 рр.).
- •34. Переяславська Рада. Березневі статті 1654 р.
- •36. Дослідження д.Яворницьким історії запорозьких козаків.
- •39. Гетьман і.Мазепа. Оцінка його діяльності в історичній літературі.
- •42. Литовські статути. Юридичне оформлення кріпосного права в Україні.
- •43. Соціально-економічний і політичний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського.
- •44. М.С. Грушевський і діяльність наукового товариства ім. Т.Шевченка.
- •45. 3Апорозьке козацтво в середині і другій половині хvііі ст. Скасування Катериною іі Гетьманщини і козацтва.
- •47. Гайдамацький рух в Україні у хvііі ст. Коліївщина
- •49. Люблінська унія та її історичне значення.Перехід під польську юрисдикцію Волині,Поділля.Середнього Подніпров’я.
- •50. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •52. Конституція Пилипа Орлика
- •54. Столипінська аграрна реформа і Україна.Загибель Столипіна у Києві.
- •59. Суспільно-політичне життя в Україні в другій половині XIX ст. Виникнення і розвиток національного руху. «Братство тарасівців». «Самостійна Україна» м. Махновський. Рпу.
- •60. Українська культура епохи імперіалізму. Початок масової трудової еміграції українців другої половини хіх-поч. Хх ст.
- •61. Культура України в другій половині XIX - на початку XX ст.
- •65. Виникнення зунр. Українсько-польська війна.Універсали.
- •2. Виникнення зунр. Злука та її місце у подальшій фундації української незалежної держави.
- •67. Український національно-визвольний рух на західно-українських землях у 20-30-ті роки.Створення оун.
- •68.Українська гетьманська держава п.Скоропадського.
- •70.Більшовицький Жовтневий переворот й загострення класової боротьби в Україні.
- •75. Проголошення унр: боротьба за автономію і державний суверенітет України.
- •76.Декларація про державний суверенітет України, її історичне значення.
- •77. Утворення срср. Входження України до Радянського Союзу.
- •79. Війна Радянської Росії проти унр.
- •81. Діяльність оун. Упа в роки Великої Вітчизняної війни
- •82. Визволення України від німецько-фашистських загарбників
- •84. Соціально-економічний розвиток України в 60-80-ті рр. XX ст.
- •85. Національно-культурне відродження України в 90-ті рр. XX ст.
- •87. Україна в період перебудови. Демократія і гласність, Економічні реформи.
- •89. Внутрішньополітична ситуація в Україні на сучасному етапі.
68.Українська гетьманська держава п.Скоропадського.
Навесні 1918 р. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних політичних подій. Реальність поновлення більшовицької експансії. нездатність Центральної Ради опанувати ситуацію і досягти необхідного рівня державного та економічного розвою, наростаюча загроза перетворення України на німецьке генерал-губернаторство, а насправді в колонію, підштовхнули до консолідації та активізації несоціалістичних сил, лідером яких став почесний отаман Вільного козацтва генерал П.Скоропадський. Скоропадський Павло Петрович (1873— 1945) гетьман України (1918). Походив зі старовинного українського аристократичного роду (нащадок гетьмана 1. Скоропадського). Закінчив Пажеський корпус у Петербурзі. З 1905 р. - на військовій службі, генерал-лейтенант. З 1917 р. - командувач 34-им армійським корпусом (після українізації -1-й Український корпус). У жовтні 1917 р. обраний отаманом Вільного козацтва. Один з організаторів оборони України від наступу більшовицьких військ. У березні 1918 р.— один з організаторів Української Народної Громади, яка обстоювала ідею сильної влади. Після поразки країн Четверного союзу П. Скоропадський був змушений звернутися за підтримкою до країн Антанти. Під їх тиском 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією для створення єдиного фронту боротьби з радянською владою. Це стало формальним приводом до повстання проти гетьмана. 13 грудня в Києві було проголошено Директорію. Наступного дня гетьман підписав зречення від влади і виїхав до Швейцарії, а згодом до Німеччини. Під час Другої світової війни Скоропадський сприяв звільненню українських військовополонених з німецьких концтаборів. З його ініціативи були звільнені лідери українських політичних партій і рухів: С. Бандера, А. Мельник, А. Левицький та ін. Помер від тяжкого поранення, отриманого під час бомбардування. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Внаслідок майже безкровного державного перевороту Центральна Рада була розпущена і в українських землях виникло нове державне утворення — гетьманат «Українська держава». Суть перевороту полягала в спробі шляхом зміни демократичної парламентської форми державного правління на авторитарну створити НОВУ модель української держави, яка була б здатною зупинити радикалізацію, дезорганізацію і деградацію суспільства, стала б творцем і гарантом стабільного ладу, що Ґрунтувався б на приватній власності та дотриманні правових норм. Сам П. Скоропадський так характеризував свою програму: «Створити здібний до державної праці сильний уряд; відбудувати армію та адміністративний апарат, яких у той час фактично не існувало, і за їх поміччю відбудувати порядок, опертий на право; провести необхідні політичні і соціальні реформи. Політичну 1
реформу я уявляю собі так; ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна участь усіх класів суспільства в політичному житті краю. Соціальні реформи я хотів проводити в напрямі збільшення числа самостійних господарств коштом зменшення обширу найбільших маєтків». Державний переворот був узгоджений з представниками німецької військової адміністрації. Фактично він здійснювався під її контролем, але при формальному нейтралітеті німецької сторони. Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив у своїх руках усю повноту влади. Він призначав отамана (голову) Ради міністрів, має право затверджувати і розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяльність держави, міг оголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію. У «Грамоті до всього українського народу» гетьман обіцяв «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». Сучасники П. Скоропадського та історики констатують факт певного економічного піднесення України періоду гетьманату. Цьому сприяли відновлення приватної власності, підтримка гетьманом вільного підприємництва, можливість промислових та торговельних кіл суттєво впливати на економічну політику влади, широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини. У цей час було налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі. Поступово було відновлено залізничний рух, реорганізовано і зміцнено державний флот. Як засвідчує один з мешканців столиці України, «відносний добробут Києва за гетьманських часів різко контрастував з швидким зубожінням Петрограда та Москви. На півночі вже починався голод, який був нам ще зовсім незнайомий... Після «московського пекла» Київ здавався людям своєрідним Ельдорадо». За доби гетьманату помітними були зрушення і в галузі культури та освіти: створено понад 150 українських гімназій; вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників; відкрито два державних університети в Києві та Кам'янці-Подільському; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Державний український архів. Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека. Український театр драми та опери. Українська державна капела. Державний симфонічний оркестр тощо). У листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Наук, президентом якої став В. Вернадський. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення влітку 1918 р. Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським. Значними були успіхи гетьманської держави у сфері зовнішньої політики. Вона мала дипломатичні зносини з Грузією, Доном, Кримом, Кубанню, Литвою, Фінляндією, Голландією, Іспанією, Данією, Норвегією, Швецією та іншими державами. Та все ж не зважаючи на помітні позитивні зрушення в суспільному житті, П. Скоропадському не вдалося надовго втримати владу. Річ у тім, що всі успіхи гетьманату пов'язані, головним чином, зі стабільністю держави, а гарантом цієї стабільності виступала зовнішня сила — окупаційні війська Німеччини та Австро-Угорщини. Фактично гетьманська держава перебувала у німецькому броньованому кулаку, що, з одного боку, гарантувало їй безпеку і стійкість, з іншого — справжніми господарями в Україні були не гетьман і його уряд, а німецька військова адміністрація, очолювана генералом В. Тренером. Характерно, що кожна із сторін намагалася використати іншу у своїх, часто протилежних, цілях. Гетьманат, спираючись на багнети окупантів, хотів накопичити і сконцентрувати сили, щоб вибороти справжню незалежність. Основною опорою гетьманського режиму були поміщики, буржуазія та старе чиновництво, значною мірою зрусифіковані, яких насамперед цікавили стабільність та звичні норми життя. До національної ідеї вони ставилися байдуже. Гетьманат мав не тільки вузьку соціальну базу, але вона ще й не відповідала проголошеному П. Скоропадським курсу на розбудову національної державності. Однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольнити апетити австро-німецьких окупантів зумовили таку соціально-економічну політику гетьманського уряду, яка вела не до консолідації суспільства, а до поглиблення розколу. Спроби повернути поміщикам землю, обов'язкова передача селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин, заборона страйків (за участь у страйках ув'язнення до двох років, великі штрафи) сприяли формуванню опозиції, яка досить швидко перейшла до активних дій. У липні—серпні 1918 р. піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху (припинили роботу майже 200 тис. залізничників). У цей час на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині активізується селянська боротьба проти окупантів та гетьманщини. Повстанські загони налічували у своїх лавах понад 40 тис. осіб. Поразка Німеччини у війні позбавила Українську державу опори та гаранта стабільності. Спроби гетьмана змінити орієнтири (офіційне скасування державної самостійності України, проголошення федеративного союзу з небільшовицькою Росією, створення уряду «українського за формою, але московського за змістом») вже не могли врятувати ситуацію. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва, і П. Скоропадський був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон.
Отже, спроба консервативних політичних сил шляхом встановлення авторитарної форми правління стабілізувати ситуацію в Україні зазнала невдачі. Окремі успіхи П. Скоропадського та його однодумців у сфері освіти, економіки, міжнародних відносин не могли кардинально змінити ситуацію на краше. Складний клубок внутрішніх та зовнішніх протиріч виявився не під силу гетьманській владі.