- •1. Предмет і завдання курсу історії України.
- •2. Характеристика основних періодів історії України.
- •3. Первіснообщинний лад на території України.
- •4. Місце кочових народів в давній історії України
- •5.Античні міста-держави Північного причорномор’я.
- •9. Утворення давньоруської ранньофеодальної держави з центром у Києві.
- •11. Початки літописання на Русі.
- •15. «Норманська теорія» походження державності на Русі. Дискусії навколо проблеми.
- •16. Виникнення і розвиток писемості на Русі.
- •24. Запровадження українського козацтва: причини, проблеми в історичній науці, організатори і головні провідники козацтва.
- •25.Культурно-національне відродження в Україні в кінці хvі - на початку хvіІст.
- •26. Україна під владою Речі посполитої (середина хvі - перша половина
- •27. Запорізька Січ в історії українського козацтва. Дмитро Байда Вишневецький.
- •28 .Селянсько-козацькі повстання в Україні в кінці хvі - першій половині
- •30. Б. Хмельницький - видатний полководець, політичний і державний
- •31. Видатні військові діячі, народні герої України часів Визвольної війни (1648-1657 рр.).
- •34. Переяславська Рада. Березневі статті 1654 р.
- •36. Дослідження д.Яворницьким історії запорозьких козаків.
- •39. Гетьман і.Мазепа. Оцінка його діяльності в історичній літературі.
- •42. Литовські статути. Юридичне оформлення кріпосного права в Україні.
- •43. Соціально-економічний і політичний розвиток українських земель у складі Великого князівства Литовського.
- •44. М.С. Грушевський і діяльність наукового товариства ім. Т.Шевченка.
- •45. 3Апорозьке козацтво в середині і другій половині хvііі ст. Скасування Катериною іі Гетьманщини і козацтва.
- •47. Гайдамацький рух в Україні у хvііі ст. Коліївщина
- •49. Люблінська унія та її історичне значення.Перехід під польську юрисдикцію Волині,Поділля.Середнього Подніпров’я.
- •50. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •52. Конституція Пилипа Орлика
- •54. Столипінська аграрна реформа і Україна.Загибель Столипіна у Києві.
- •59. Суспільно-політичне життя в Україні в другій половині XIX ст. Виникнення і розвиток національного руху. «Братство тарасівців». «Самостійна Україна» м. Махновський. Рпу.
- •60. Українська культура епохи імперіалізму. Початок масової трудової еміграції українців другої половини хіх-поч. Хх ст.
- •61. Культура України в другій половині XIX - на початку XX ст.
- •65. Виникнення зунр. Українсько-польська війна.Універсали.
- •2. Виникнення зунр. Злука та її місце у подальшій фундації української незалежної держави.
- •67. Український національно-визвольний рух на західно-українських землях у 20-30-ті роки.Створення оун.
- •68.Українська гетьманська держава п.Скоропадського.
- •70.Більшовицький Жовтневий переворот й загострення класової боротьби в Україні.
- •75. Проголошення унр: боротьба за автономію і державний суверенітет України.
- •76.Декларація про державний суверенітет України, її історичне значення.
- •77. Утворення срср. Входження України до Радянського Союзу.
- •79. Війна Радянської Росії проти унр.
- •81. Діяльність оун. Упа в роки Великої Вітчизняної війни
- •82. Визволення України від німецько-фашистських загарбників
- •84. Соціально-економічний розвиток України в 60-80-ті рр. XX ст.
- •85. Національно-культурне відродження України в 90-ті рр. XX ст.
- •87. Україна в період перебудови. Демократія і гласність, Економічні реформи.
- •89. Внутрішньополітична ситуація в Україні на сучасному етапі.
84. Соціально-економічний розвиток України в 60-80-ті рр. XX ст.
Наростання кризових явищ в соціально-економічному, політичному і культурному житті (друга половина 60-х років — середина 80-х років) отримало в літературі та публіцистиці не зовсім точну назву «застою». Сталіністи, які прийшли до влади, в галузі внутрішньої і зовнішньої політики виявили себе крайніми консерваторами. Побоюючись непередбачених і небажаних наслідків змін, старіюча бюрократична верхівка СРСР схилялася до того, щоб зберегти — у дещо м'якшій формі — тоталітаризм. Для України це означало, що Кремль й надалі прийматиме всі визначальні для українського народу рішення. У ці роки небачених масштабів досягла русифікація.
Разом з тим два десятиріччя партапаратної диктатури характеризувалися не стагнацією, або застоєм, а досить-таки інтенсивними процесами в усіх сферах суспільного життя. Вони носили негативний характер, оскільки політичні, економічні й національно-культурні проблеми життя суспільства замовчувалися й заганялись у глибину. Партійно-державна верхівка штучними заходами підтримувала видимість зовнішнього добробуту. Така егоїстична політика загрожувала соціальним вибухом величезної сили.
Деформації у суспільно-політичному житті, відверте ігнорування демократії з боку партійно-державної номенклатури, прорахунки в її соціально-економічній та політичній діяльності, не усвідомлення гостроти становища й невідкладності соціальних перемін; нерішучість в практичних справах породжували благодушність і самозаспокоєність, кричуще розходження між декларативним проголошенням «розвинутого соціалізму» в Конституції СРСР 1977 р. і дійсністю.
Наближені до влади суспільствознавці запровадили новий категоріальний термін «розвинутий соціалізм». Активно пропагувалася теза, що в суспільстві «розвинутого» або «зрілого» соціалізму поступово зникають майже всі соціальні відміни між людьми — класові, майнові, освітні і навіть національні.
На рубежі 60—70-х років спостерігалося певне підвищення добробуту народу внаслідок зростання виробництва у попередні роки і розпродажу національних природних багатств нафти, газу, вугілля, лісу тощо. Проте якість життя залишалась низькою. Влада недооцінювала назрілі питання соціальної сфери: ресурси для неї виділялись на основі лишкового принципу і було послаблено увагу до виробничих умов і побуту людей, що призвело до зниження зацікавленості трудящих у результатах праці; був низьким рівень зарплати та пенсій; обсяги виробництва та продажу товарів народного споживання відставали ;' від запитів населення, низькою була їх якість тощо. Водночас дедалі ширшого розмаху набували, приписки на виробництві, казнокрадство, хабарництво. Черги стали ганебною прикметою життя народу. Все це призвело до уповільнення темпів соціального поступу України, наростання кризових явищ. Приміром, у пропаганді підкреслювалося, що за кількістю медичного персоналу, лікарняних ліжок у розрахунку на душу населення республіки СРСР займають перші місця у світі. Це справді було так. Не згадувалося, однак, що охорона здоров'я фінансується незадовільно і невигідно відрізняється від цивілізованих країн слабкою технічною оснащеністю, якістю медичних послуг.
Нестача коштів призводила до того, що країна «розвинутого соціалізму» витрачала на підготовку лікаря вдесятеро менше коштів, ніж високо розвинуті держави Заходу. Вважалося можливим ставити ліжка для хворих навіть у коридорах, у непристосованих до лікарняних вимог приміщеннях, через дефіцит ліків та низьку зарплату медперсоналу медицина фактично в значній мірі була «платною». Але медичні установи, що обслуговували «слуг народу», розміщувалися у нових, спеціально спроектованих будівлях, що зводилися у парковій зоні, оснащувалися найновішим імпортним устаткуванням, комплектувалися висококваліфікованим і високооплачуваним персоналом. «Брежнєвщина» особливо відчутного удару завдала по екологічному стану в Україні, що створило реальну загрозу фізичному виживанню людини.
Інтенсивна експлуатація корисних копалин вичерпала найбільш багаті родовища. Особливо ускладнилися гірничо-геологічні умови видобутку вугілля: у 1971—1975 рр. у Донбасі щороку видобували до 200 млн. т. вугілля, в 1976—1980 роках — 190, а в 1981-1985 рр. •- менше 180 млн. т. З кожною п'ятирічкою собівартість вугледобутку зростала, а погана технічна оснащеність створювала загрозу життю шахтарів. Екологічна обстановка у республіці катастрофічне погіршилась після вибуху у квітні 1986 р. 4-го енергоблоку на Чорнобильській АЕС. Причиною цієї найбільшої в історії людства атомної катастрофи були низька якість проектування, виготовлення та обслуговування техніки. У 1990 р. Верховна Рада УРСР оголосила Україну зоною екологічного лиха.