Порівняння методів оцінки

ТОВАРНО-МАТЕРІАЛЬНИХ ЗАПАСІВ ТА ЇХ ВПЛИВУ НА ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ($)

№ з/п		Зміст (пп. 1,2,3 взято з табл. 4.6)	Методи оцінки запасів
			FIFO	Середньозваженої собівартості	LIFO
	1	Залишок на початок періоду	1000	1000	1000
	2	Надходження	620	620	620
3	Звіт про	Виручка від реалізації	1080	1080	1,08
4	прибутки та	Собівартість реалізованих товарів	600	648	720
5	збитки	Валовий прибуток (3-4)	480	432	360
6	Баланс	Залишок на кінець періоду	1020	972	900

Метод середньозваженої собівартості. Середня вартість одиниці запасу визначається діленням загальної вартості товарів для продажу на кількість одиниць товарів для продажу.

Середньозважена ____Вартіть товарів продажу___________

вартість одиниці = Кілкість одиниць товарів для продажу

запасу

У нашому прикладі (табл. 4.7):

(200*5+80*6+20*7)/200+80+20=(1000+480+140)/300

Середньозважена вартість одиниці товару дорівнює 5,4. Застосувавши цей показник до кількості реалізованих товарів знайдемо собівартість реалізованих товарів (5,4 • 120 = 648), яка буде ображена у Звіті про прибутки та збитки, а до кінцевого залишку запасів — вартість товарно-матеріальних запасів на кінець звітного періоду для відображення у Балансі (5,4 • 180 = 972).

Метод середньої вартості здавна був поширений у нашій країні. Він простий у використанні і систематичний, за що і був обраний практиками. Але цей метод не відображає динаміку цін протягом звітного періоду та їх тенденцію.

Метод списання останніх надходжень — Lifo. У назві методу підкреслюється припущення, що одиниці то­вару, придбані останніми, списуються на реалізацію у першу чер­гу. Так, у нашому прикладі, собівартість реалізованих товарів, підрахована за методом Lifo, становить 720:

20 • 7 = 140

80 • 6 = 480

20-5= 100

720

Вона відрізняється від аналогічного показника, визначеного за методом Fifo (600) і більше відповідає поточній вартості реалізо­ваних товарів. Тому собівартість реалізованих товарів, підраховану за методом Lifo і відображену у Звіті про прибутки та збитки можна вважати близькою до її реального значення. Разом з тим, метод Lifo відкриває простір для маніпулювання: великі за­купки наприкінці облікового періоду збільшать собівартість реа­лізованих товарів і, відповідно, зменшать суму отриманого доходу. Залишки запасів на кінець періоду, визначені за методом Lifo , складаються із початкових запасів і перших надходжень. У нашому прикладі після списання на реалізацію 120 одиниць товарів, починаючи з останнього надходження, у залишок на кінець періоду включається 180 одиниць із початкового залишку:

180-5 = 900;

або: 1 ,000 + 620 - 720 = 900.

Їх сума, вказана у Балансі, менша за суму запасів, оцінених за методом Fifo (1020), і може не відповідати поточній вартості то­варно-матеріальних цінностей, оскільки базується на давніх за­купках.

Отже, розглянуті методи оцінки запасів і визначення собівартості їх реалізації призводять до різних результатів, що має певні наслідки у фінансовій звітності і впливає на величину прибутку як поточного, так і наступного року. Таким чином, вибір методу оцінки запасів досить серйозно впливає на величину податку з прибутку. Тут бухгалтери стикаються з дилемою: визначити точ­ну суму прибутку чи зменшити суму податку з нього? Тому в ба­гатьох країнах держава регулює застосування методів оцінки за­пасів. Так, наприклад, у Великій Британії Управлінням податкових зборів, а також стандартом SSAP 9 не дозволяється використання методу Lifo, а в інших країнах, навпаки, він дозво­лену національними стандартами (у США — стандартами GAAP, у Росії — Правилами бухгалтерського обліку).

Хоча до недавнього часу метод Lifo вважався допустимим альтернативним підходом, з 1 січня 2005 року його використання заборонено Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 2 «Запаси».

В той же час, це не означає, що компанії^повинні повністю відмовитися від використання цього методу. Його можна засто­совувати для складання управлінської звітності.

Вибір методу оцінки запасів і формули визначення собіварто­сті реалізації є обов'язковими елементами облікової політики. Він залежить від специфіки діяльності, фінансового впливу да­них методів і витрат, пов'язаних з їх застосуванням. При цьому слід обрати той метод, який найбільш точно відображає фінансо­вий стан компанії і результати її діяльності.

Методи Fifo та середньозваженої собівартості — найбільш поширена на практиці і, за винятком випадків, коли доцільно ви­користовувати метод специфічної ідентифікації, є основними ме­тодами, представленими у МСБО 2 «Запаси».

Крім розглянутих методів визначення собівартості запасів на основі фактичних витрат, у бухгалтерській практиці використо­вуються також інші підходи до визначення собівартості, а саме: стандартні (нормативні) витрати і роздрібні ціни.

Стандартні витрати враховують нормативні рівні викорис­тання основних і допоміжних матеріалів, праці, а також економі­чної і виробничої потужності. Вони регулярно аналізуються і в разі необхідності переглядаються.

Метод роздрібних цін застосовується підприємствами роз­дрібної торгівлі для оцінки великої кількості одиниць запасів, що швидко змінюються і забезпечують однакову норму прибутку та для яких неможливо застосовувати інші методи визначення собівартості. За цим методом собівартість запасів визначається шляхом зменшення вартості їх продажу на відповідний відсоток валового прибутку.

Методи стандартних витрат та роздрібних цін можуть використовуватися для зручності, якщо результати приблизно дорівню­ють собівартості.

За загальноприйнятою практикою, підприємству не дозволяється вільний перехід від одного методу оцінки товарно-матеріальних запасів до іншого, — цим забезпечується порівнюваність показників фінансових звітів. Зміна в обліковій політи­ці — досить значна подія, і у фінансовій звітності повинні бути розкриті всі причини, що викликали цю зміну, а також всі їх нас­лідки.

Оскільки підприємства, як правило, використовують великий асортимент запасів, постає запитання: чи може воно застосовува­ти різні формули собівартості до різних видів запасів? Відповідь знаходимо у ПКТ-1: підприємство повинне застосовувати ту саму формулу собівартості до всіх запасів подібного походження і по­дібного способу використання на цьому підприємстві. Для запа­сів, що мають різний характер чи спосіб використання, може бу­ти виправданим застосування різних формул собівартості. У той же час, різниця у географічному розташуванні запасів (і відпові­дних правилах оподаткування) сама по собі не є підставою для застосування різних формул собівартості.