Основними формами венчурного фінансування с:

• прямі грошові вкладення в акціонерний (пайовий капітал);

• залучення інвестиційних ресурсів через випуск боргових зобов'язань з можливою конвертацію таких зобов'язань у частки власності венчурних підприємств;

• змішане фінансування, що поєднує попередні форми.

Венчурне фінансування здійснюють у декілька раундів, що

зазвичай означає входження нових венчурних інвесторів у підпри­ємство та відступання нової частки власності засновників підпри­ємства його інвесторам. Чим більше раундів венчурного фінансу­вання буде, тим більшу частку власності втратять засновники вен­чурних підприємств.

Раундами венчурного фінансування вважають етапи нового внесення інвестиційних ресурсів та входження венчурних інвесторів у підприємство, що залучає венчурний капітал.

Етапи процесу венчурного фінансування передбачають пошу­ки джерел інвестиційних коштів, формування і залучення фондів венчурного капіталу; венчурне інвестування, тобто перетворення вхідних фінансових (венчурного капіталу), матеріальних та інтелек­туальних ресурсів на вихідні продукти венчурної діяльності; транс­формацію вкладених інвестиційних ресурсів у приріст (капіта­лізацію) ринкових вартостей проінвестованих об'єктів (підпри­ємств); досягнення цілей венчурної діяльності через отримання доходів (ефектів) як венчурними інвесторами, так і іншими суб'єк­тами венчурного підприємництва.

Способи створення венчурних підприємств, джерела фінансу­вання та послідовність залучення венчурного капіталу формують схеми венчурного фінансування.

Виділяють три схеми венчурного фінансування:

• внутрішню;

• зовнішню;

• "незалежну".

СТАДІЇ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ З ПОГЛЯДУ ЇХ ПОТРЕБ У ВЕНЧУРНОМУ КАПІТАЛІ

Основні поняття

Залежно від етапу інноваційного процесу, на якому перебуває новація, виділяють такі етапи реалізації інноваційного продукту підприємством:

1. Зародження ідеї.

2. Початковий етап.

3. Дослідницький зразок.

4. Вихід на ринок.

5. Ріст.

6. Розширення.

7. Зрілість.

Залежно від етапу життєвого циклу інноваційного підпри­ємства та етапу інноваційного процесу, на якому перебуває іннова­ційна розробка, виокремлюють стадії розвитку інноваційних підпри­ємств з погляду їх потреб у венчурному капіталі. В середовищі венчурного підприємництва сформувались назви стадій іннова­ційних підприємств, що відображають, якого виду венчурного фінансування вони потребують, в яких приблизних обсягах, від кого можна очікувати надходження коштів для інноваційного розвитку підприємства тощо.

Виділяють такі стадії розвитку інноваційних підприємств з погляду їх потреб у венчурному капіталі:

• ранні стадії;

• власне венчурні стадії.

До ранніх (часто їх називають передвенчурними) стадій розвитку інноваційних підприємств належить стадія "еаг1у-8Іа§е" і стадія "зеесГ - "посівна". Часто їх називають "передпосівними", оскільки їх практично не фінансують професійні венчурні капі­талісти, навіть бізнес-"ангели" не завжди погоджуються їх розглядати.

До власне венчурних стадій зараховують стадії, які, на відміну від попередніх, активно фінансують професійні венчурні інвестори

[П]:

• "старт-ап" ("зіагі-ир") або перший раунд фінансування;

• період розвитку або другий раунд фінансування;

• період експансії ("ехрапзіоп") або третій раунд фінан­сування;

• період зростання або четвертий раунд;

• ЬВОз (Ьеуега§есІ Виу-оиі);

• ситуації, що вимагають реструктуризації та оздоровлення фірми ("Шгпагошкк");

• приватне та публічне розміщення акцій (РОз апсІ ГРО):

• приватне розміщення (Ргіуаіе ріасешепі);

• публічна пропозиція і первинне розміщення акцій (РО§ апсі

ІРО).

СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ І НЕДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ТА РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНОЇ ВЕНЧУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ

Основні поняття

Підтримка інноваційного та венчурного підприємництва у більшості розвинених країн формувалася протягом тривалого часу і набула всіх ознак систем, для яких характерні такі елементи: уста­нови, що відповідають за функціонування систем; функціональні підсистеми з чіткою структурою, сформовані за напрямами дер­жавної підтримки малого та середнього бізнесу; сукупність вихідних елементів системи; сукупність зв'язків, що поєднують усі компо­ненти в єдине ціле тощо.

Виокремлюють чотири етапи становлення та розвитку систем державної підтримки та розвитку малого та середнього іннова­ційного підприємництва: І етап (1890-1950) - створення передумов для формування інноваційних систем на основі антимонопольного регулювання; II етап (1950-1970) - становлення систем державної підтримки, дія яких спрямована передовсім на інтеграцію суб'єктів малого та середнього бізнесу до господарських комплексів великих корпорацій; III етап (1970-1990) - збільшення радіуса дії систем, зумовлене визнанням державою важливої ролі малого та середнього бізнесу в забезпеченні позитивної динаміки соціально-економічного розвитку; IV етап (1990 рр. - дотепер) - їх конвергенція, основною ознакою якої є формування інноваційного вектора розвитку малого та середнього бізнесу країн - ключових інноваторів.

У розвинених країнах склались і доволі успішно функціо­нують три типи систем (моделі) державної підтримки і розвитку інноваційної венчурної діяльності: європейська, американська та японська. На розвиток інноваційних систем та формування меха­нізмів державної і недержавної підтримки інноваційного та венчур­ного підприємництва істотно впливає інноваційна політика. Основні типи інноваційної політики розвинених країн світу: політика технологічного поштовху, політика ринкової орієнтації, політика соціальної орієнтації, політика зміни економічної структури госпо­дарського механізму.

Провідні країни світу характеризуються виробленими систе­мами стимулювання інноваційної та венчурної діяльності з притаманними їм особливими характеристиками.

У сфері венчурного підприємництва велике значення має діяльність щодо інформаційного та консультаційного сприяння усім суб'єктам венчурної діяльності. Важливою є діяльність некомер- ційних недержавних організацій, що основною метою називають розвиток та популяризацію венчурного підприємництва. До таких провідних організацій зараховують асоціації венчурного капіталу, створені практично у всіх розвинених країнах світу та державах, що розвиваються. В Україні створено Українську асоціацію інвести­ційного бізнесу (УАІБ), що є добровільною, недержавною, некомер- ційною організацією, яка заснована на засадах саморегулювання, рівноправності, вільного волевиявлення і спільності інтересів і об'єднує основних учасників фондового ринку України, зокрема венчурні інститути спільного інвестування (ІСІ) та їх інвесторів.

Вітчизняний венчурний бізнес зародився у 1992 р., коли за кошти Європейського банку реконструкції та розвитку з підписним капіталом 11,8 млн. дол. США створено перший на території нашої держави венчурний фонд під назвою "Україна". У 1998 р. органі­зовано Віаск 8еа Рипсі, загальний капітал якого наближається до 60 млн. дол. США. У той час діяли венчурні фонди Еигоуепґигез Цкгаіпе, \Уезіегп N18 Епіегргізе Рипсі, 8і§таВ1азег, компанія "Інеко", фонд "Дніпро"та інші. Крім того, на території України працювали представництва Сошшегсіаі Сарііаі Епіегргізе, Зосіеіе Оепегаї Етег£Іп§ Еигоре, Вагіп§ Уозіок Саріїаі, Сепіигу НоШіп§ (хоча не всі ці компанії є суто венчурними, проте вели таку діяльність на території нашої держави). Найперші венчурні фонди були далекими від "класичних" венчурних фондів, створених за кошти міжнародних організацій та компаній світових лідерів, що реалізовували програми підтримки розвитку молодих країн, зниження безробіття та розвитку соціальної інфраструктури в цих країнах.

З прийняттям законодавства, що регулює діяльність інститутів спільного інвестування та регламентації створення специфічних ІСІ, правила формування, існування та закриття яких входять у загальні правила діяльності ІСІ та компаній з управління активами, почався розвиток та активне збільшення кількості венчурних ІСІ. В Україні венчурними інститутами спільного інвестування вважають недивер- сифіковані ІСІ закритого типу, які здійснюють тільки приватне розміщення цінних паперів власного випуску та активи яких більш ніж на 50 % складаються з корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно- інформаційній системі.

У 2005-2007 рр. інноваційною діяльністю займалися 1820, або 17,6 % загальної кількості обстежених промислових підприємств, з них понад 90 % підприємств впроваджували інновації за рахунок власних коштів. В умовах нестачі власних коштів підприємства не можуть сповна реалізовувати масштабні інноваційні проекти зі значним ступенем новизни продукції. Перспективні проекти розвит­ку залишаються поза увагою підприємств або очікують на інвесту­вання. Саме венчурний капітал повинен заповнити нестачу коштів для фінансування інновацій через прямі інвестиції до статутних фондів компаній.

Проте венчурні ІСІ на українському ринку фінансують виб­ране коло галузей промисловості, які не відповідають традиційним сферам вкладення світового венчурного капіталу: будівельний, аграрний, меблевий сектор, харчову галузь, галузь зв'язку. Це пов'я­зано із бажанням вкладати кошти у ті галузі промисловості, де можливе швидке повернення інвестованих коштів. "Венчурні" про­екти, пов'язані з інноваційними технологіями, - це менш ніж 1 % проінвестованих в Україні у 2006 р. Дотримання "некласичної" схеми венчурного фінансування замовлене необхідністю зниження ризиків і невизначеності інвесторів. Цим пояснюється невелика кіль­кість "класичних" венчурних ІСІ на українському ринку. Практично не фінансуються проекти ранніх стадій розвитку венчурних організацій, а саме: зародження ідеї, початковий етап, дослідниць­кий зразок, вихід на ринок. Зазвичай невизначеність на ранніх етапах розвитку венчурних підприємств значно вища, ніж на пізніх, відсоток успіху 20-30 % проектів є непривабливим для інвесторів. Брак кваліфікованих менеджерів у інноваційній сфері, зокрема венчурних менеджерів - управлінців венчурними фондами, до яких ставлять особливі вимоги щодо знань, вмінь і навичок, є істотною проблемою розвитку венчурного бізнесу в нашій державі.

Складність дослідження стану та особливостей залучення вен­чурного капіталу в українську економіку зумовлена відсутністю зведених офіційних даних щодо обсягів фінансування, кількості угод та венчурних інвесторів, які вкладають венчурний капітал в українські підприємства. Це здебільшого конфіденційні дані, що не підлягають оприлюдненню.

ВЕНЧУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ВІДКРИТА СИСТЕМА ТА ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ. ВЕНЧУРНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Основні поняття

Венчурні організації - це відкриті системи, які перебувають під впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ.

Основними внутрішніми факторами, що можуть створити істотні перешкоди в досягненні успіху венчурними організаціями, є: система венчурного менеджменту; фінансові фактори; науково- технічні фактори; виробничо-збутові, маркетингові фактори тощо.

До основних зовнішніх факторів впливу на венчурні орга­нізації належать: ринкові (потреби споживачів у інноваційній про­дукції, фактори попиту інноваційної продукції (наявний і прог­нозний) рівень цін, обсягів продажу інноваційної продукції) тощо (ринковий потенціал)); НТП (рівень техніки та технологій у світі, доступ до баз даних ноу-хау, відкриттів і винаходів тощо); інноваційна венчурна інфраструктура (наявність організацій, що надають послуги із забезпечення інноваційної ризикової діяльності; рівень конкуренції у межах однієї галузі за доступ до обмежених ресурсів, розвиток споріднених галузей тощо); державні (урядові) та неурядові програми інноваційного розвитку (підтримка з боку держави, міжнародних організацій (законодавчі акти, система серти­фікації і стандартизації, екологічні норми в державі), система преференцій для інноваційних підприємств); глобальні проблеми людства (необхідність вирішення екологічних, медичних, демо­графічних, продовольчих, космічних та інших проблем) тощо.

Венчурний менеджмент у широкому значенні - це цілеспря­мований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою забезпечення процесу створення і комерціалізації результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурен­тоспроможних технологій, товарів, послуг та забезпечення досяг­нення визначених цілей організації, управління інноваційними ризиковими проектами венчурних підприємств.

Головними цілями венчурних організацій з погляду венчурних капіталістів є максимізація вартості венчурів через застосування принципів вартісного управління та досягнення приросту вартості часток власності для акціонерів.

Венчурний менеджмент у вузькому значенні - вплив на колектив працівників з метою досягнення швидкого зростання рин­кової вартості інноваційних підприємств, що отримали венчурний капітал.

З функціональних позицій венчурний менеджмент є процесом створення і комерціалізації результатів наукових досліджень та роз­робок, реалізації інноваційних проектів, що спрямовані на отри­мання нових високотехнологічних продуктів, забезпечення досяг­нення визначених цілей венчурної організації через планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання інно­ваційної ризикової діяльності.

ОСОБЛИВОСТІ ПОБУДОВИ СИСТЕМ МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМСТВ ЗА ВНУТРІШНЬОЇ СХЕМИ ВЕНЧУРНОГО ФІНАНСУВАННЯ

Основні поняття

Внутрішні венчури - це тимчасові або постійнодіючі підроз­діли великих промислових компаній, які отримують венчурний капітал із внутрішньо сформованих фондів венчурного капіталу і призначені для відбору та реалізації перспективних з комерційного погляду виробничих ідей, їх розроблення та впровадження.

Підприємство "вріп-оиі" - нове підприємство, засноване пра­цівниками - винахідниками материнської компанії, яке за допомо­гою укладених внутрішньокорпоративних договорів може викорис­товувати інтелектуальні та матеріально-виробничі ресурси такої компанії, залишаючись порівняно незалежним щодо інноваційно- творчої діяльності. Таке підприємство є фінансово та оперативно підпорядкованим, проте отримує юридичну, фінансову та бухгал­терську підтримку, доступ до результатів маркетингових досліджень материнської компанії та її каналів збуту. Фірми "зріп-оиі" забез­печують розроблення нових продуктів і підвищують ринкову капіталізацію великих підприємств. Деколи ці фірми пов'язані з корпоративними стратегіями розвитку материнської компанії та напрямами її інноваційних досліджень.

Підприємство "фіп-оЯР' - нове дочірнє підприємство, утво­рене внаслідок відокремлення працівників великої компанії з метою комерційного використання результатів науково-технічних знань, отриманих і розроблених на базі материнської компанії технологій. Зважаючи на статус незалежної юридичної одиниці, таке підпри­ємство може використовувати ресурси материнської фірми. Спін- офи незалежніші від материнської компанії щодо інноваційних пошуків та розробок, оскільки можуть вести дослідження у на­прямах, відмінних від основної діяльності материнської компанії. Підприємства "зріп-ой" та "$ріп-оиІ" формують основи внутріш­нього венчурного підприємництва у межах материнської компанії.

Внутрішня схема венчурного фінансування передбачає внутрішньофірмове організування тимчасових порівняно самостій­них науково-дослідних відділів, автономних науково-дослідних від­ділів, нових підприємств ("зріп-ой" та "зріп-оиі;") з власним науковово-виробничим циклом освоєння нової продукції у межах материнських компаній.

Зазвичай за такої схеми фінансування у структурі материнсь­ких компаній створюють окремі порівняно відокремлені фонди фінансування науково-технічного розвитку компаній або дочірні фонди венчурного капіталу, що є певною мірою самостійними в плані прийняття інвестиційних рішень.

Ця схема передбачає міжфірмове синдиковане фінансування венчурних проектів через кооперування різноманітних ресурсів і комерціалізацію венчурних продуктів на базі наявного або новоствореного підприємства.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ "НЕЗАЛЕЖНОЇ" СХЕМИ ВЕНЧУРНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

Основні поняття

"Незалежні" схеми венчурного фінансування вважають кла­сичними, не виникає суперечностей щодо зарахування їх саме до венчурного фінансування. Ці схеми передбачають незалежне ство­рення інноваційного підприємства винахідниками, власниками інте­лектуальної власності, поетапне залучення венчурного капіталу (спочатку від бізнес-"ангелів", потім професійних венчурних капі­талістів та венчурних фондів), участь венчурних інвесторів і "виро­щування" підприємства до рівня великої публічної компанії. Тобто ця схема відображає класичний процес венчурного фінансування.

"Незалежні" венчури - малі інноваційні підприємства, які володіють науково-технічними знаннями або розробленими конст­рукціями нових виробів, мають значні потенціали росту, отримують венчурний капітал як від приватних інвесторів, так і від професійних венчурних фондів (компаній венчурного капіталу) в обмін на частину власності (зазвичай меншу від контрольного пакета акцій) таких підприємств, які стають не тільки прямими інвесторами, а й стратегічними бізнес-партнерами, що зацікавлені у швидкому нарощуванні вартості таких підприємств через їх участь у реалізації проектів розроблення та комерціалізації інноваційної продукції.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗРОБЛЕННЯ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ТА БІЗНЕС-ПЛАНУ ПРОЕКТУ ДЛЯ ВЕНЧУРНИХ ІНВЕСТОРІВ

Основні поняття

Презентація інноваційного проекту та бізнес-план для інвес­торів є першочерговими документами для процедури пошуку інвес­торів та залучення інвестицій. Основне завдання цих документів - зацікавити інвесторів у проекті та компанії-реципієнті інвестицій, переконати, що саме ця інвестиційна можливість найпривабливіша.

Більшість інвесторів віддають перевагу бізнес-планам, які складають підприємці компаній без залучення зовнішніх консуль­тантів. Такий документ дасть найкраще уявлення щодо сильних і слабких сторін фірми і її працівників.

Бізнес-пропозиція венчурним інвесторам - це письмовий документ, в якому в скороченій лаконічній та доступній формі опи­сано ключові параметри пропонованого інвестиційного проекту. Ос­новне завдання бізнес-пропозиції - лаконічно розкрити унікальність та перспективи проекту, а також зацікавити венчурного інвестора.

Бізнес-план венчурного проекту - це письмовий документ, в якому викладено сутність підприємницької ідеї, шляхи й засоби її реалізації та охарактеризовано ринкові перспективи росту, вироб­ничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також вказано потреби у інвестиціях, способи виходу інвесторів з бізнесу, ризики, які притаманні проекту, та зазначено особливості формування команди менеджерів, яка управлятиме венчурним проектом.

Основні розділи бізнес-плану підприємства, призначені для венчурного капіталіста (прийнятні й для бізнес-пропозиції):

1. Резюме.

2. Бізнес і його перспективи.

3. Менеджмент.

4. Потреби в інвестиціях.

5. Ризики (фактори ризиків).

6. Повернення інвестицій і вихід (Ехії).

7. Аналіз діяльності та прогнози.

8. Фінансові звіти.

9. Фінансовий план і прогнози. 10. Інші матеріали і додатки.