46. Право оперативного управління.

Право оперативного управління – речове право суб’єкта господарювання юридичної особи, який володіє, користується розпоряджається майном, закріпленим за ним власником, але лише за його цільовим призначенням і для здійснення некомерційної господарської діяльності. Такий суб’єкт може самостійно розпоряджатися лише закріпленими за ним коштами (це характерно для державних установ), в окремих випадках – також майном, яке не належить до основних засобів (що характерно для казенних підприємств).

Власник майна несе субсидіарну відповідальність по боргам суб’єкта, якому він надав майно на праві оперативного управління.

47. Право господарського відання.

Право повного господарського відання – це речове право суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника.

• Використовується для здійснення комерційної діяльності (підприємництва);

• Обмежується право розпорядження основними фондами (потрібна згода власника майна або уповноваженого ним органу);

• Власник такого майна не має права втручатися в оперативну господарську діяльність суб’єкта, якому надав майно на такому титулі, лише може здійснювати контроль за використанням і збереженням належного йому майна. Для цього власник виконує такі дії:

6. Затверджує фінансовий план підприємства;

7. Надає попередню згоду на відчуження основних фондів;

8. Надає згоду на списання з балансу неповністю амортизованих основних фондів і згоду на прискорену амортизацію;

9. Слідкує за своєчасністю сплати, перерахування, надходження частини доходу від діяльності такого підприємства;

10. Періодично, на рідше 1 разу на рік, призначає ревізію фінансово-господарської діяльності підприємства, як правило за підсумками фінансового року, така ревізія також призначається у разі зміни керівника.

Це право користується таким само захистом від порушень як і право власності.

48. Право державної власності: поняття, зміст, правові форми реалізації.

В об’єктивному розумінні державна власність – сукупність правових норм, які регулюють відносини державної власності щодо майна.

В суб’єктивному розумінні державна власність – юридично визначена і забезпечена можливість суб’єкта господарювання використовувати належні йому засоби виробництва своєю владою і в інтересах народу України.

Ознаки:

• Суб’єкт права власності сам встановлює правові норми, які регулюють відносини державної власності.

• Реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створених державою підприємств: державні комерційні і казенні підприємства.

• Специфічність форм реалізації прав власника.

Своєрідність права державної власності полягає в тому, що:

• Функції власника щодо об'єктів державної власності (засобів виробництва утому числі) здійснюються вищими органами державної влади: Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України і реалізуються через їх повноваження щодо визначення складу, структури, динаміки розвитку єдиного фонду державної власності, нормативно-правового регулювання відносин державної власності, а також щодо передачі окремих частин єдиного фонду державної власності в господарське управління певних центральних органів виконавчої влади та встановлення порядку управління вказаними частинами;

• Суб'єкт права власності (держава) сам встановлює правові норми, що регулюють відносини державної власності;

• Реалізація права державної власності здійснюється за допомогою створених державою підприємств та організацій, які діють у певних правових формах.

Правові форми реалізації права державної власності ~-це врегульовані правом, різні за призначенням та способами здійснення види діяльності державних органів і державних господарських організацій, пов'язані з використанням державного майна.

Можна виділити кілька таких форм:

• Загальне управління фондом державної власності, що здійснюється вищими органами державної влади - Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів України і реалізуються через їх повноваження щодо визначення складу, структури, динаміки розвитку єдиного фонду державної власності, нормативно-правового регулювання відносин державної власності, а також щодо передачі окремих частин єдиного фонду державної власності в господарське управління певних центральних органів виконавчої влади та встановлення порядку управління вказаними частинами.

• Господарське управління окремими частинами фонду державної власності стосовно засобів виробництва державної власності здійснюється головним чином господарськими міністерствами та відомствами, Фондом державного майна України, державними господарськими об'єднаннями та державними холдинговими компаніями - в частині делегованих їм функцій відповідними господарськими міністерствами через такі повноваження: створення, реорганізація та ліквідація державних підприємств та організацій, визначення мети та предмета їх діяльності (затвердження статутів і положень), здійснення контролю за ефективністю використання ними державною майна, встановлення підвідомчим підприємствам економічних лімітів і нормативів, розміщення державних замовлень тощо.

• Корпоративні права: створення державних (національних) акціонерних товариств (холдингових компаній) та участі а господарських організаціях корпоративного типу за участю інших осіб.

• Господарське відання державними засобами виробництва здійснюється державними комерційними підприємствами - суб'єктами цього права. Зміст права повного господарського відання державного підприємства складають повноваження щодо володіння, користування та розпорядження закріпленим за підприємством майном з дотриманням вимог закону і статуту підприємства.

• Оперативне управління державним майном здійснюється державними установами та казенними підприємствами - суб'єктами цього права. Воно передбачає цільове володіння, користування та розпорядження державним майном з істотними обмеженнями законом, статутом і вказівками відповідного державного органу, до сфери управління якого входить дане підприємство.