- •Поняття літературної мови.
- •Типи термінологічних словників, правила користування ними.
- •Поняття про мовні норми, її види.
- •Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.
- •Функції мови.
- •Правопис прізвищ, імен та по батькові в українській мові.
- •Характеристика одс.
- •Іменники на позначення професій, посад, звань. Відмінювання прізвищ, імен, по батькові, географічних назв.
- •Стилі сучасної української літературної мови.
- •Правопис складних іменників та прикметників. Правопис прислівників.
- •Вимоги до ділового мовлення.
- •Загальнонаукові терміни.
- •Особливості мовленнєвого етикету.
- •Особливості українського правопису. Орфоепічні норми.
- •Композиція публічного виступу.
- •Правопис відмінкових закінчень іменників II відміни у родовому відмінку.
- •Види усного професійного спілкування.
- •Узгодження прикметників з іменником на позначення певних професій.
- •Основні форми проведення дискусій.
- •Особливості використання займенників у діловому мовленні.
- •Вимоги до проведення дискусій.
- •Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприслівникових та дієприкметникових зворотів, однорідних членів речення.
- •Терміни і термінологія.
- •Місце в реченні вставних слів та словосполучень у діловому мовленні.
- •Професіоналізми.
- •Типи мовлення.
- •Фразеологічні одиниці та їх використання у мовленні.
- •Просте і складне речення у діловому мовленні.
- •Вимоги до професійних текстів.
- •Організаційні документи. Статут, положення, інструкція.
- •Відмінювання числівників.
- •Розпорядчі документи. Наказ, розпорядження, постанова.
- •Особливості вживання різних частин мови у професійному спілкуванні.
- •Реквізити документів та вимоги до їх написання.
- •Правила запису числівників у ділових паперах.
- •Кореспонденція за характером інформації. Телеграма. Факс.
- •Особливості використання багатозначних слів і омонімів у професійному мовленні.
- •Правила оформлення доручення та розписки.
- •Особливості використання паронімів і синонімів у професійному мовленні.
- •Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, накази щодо особового складу, заява, резюме.
- •Синтаксичні структури у професійному мовленні.
- •Довідково-інформаційні документи: оголошення, запрошення, доповідні і пояснювальні записки.
- •Призначення та класифікація документів.
- •Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.
- •Вимоги до складання та оформлення різних видів документів.
- •Види спілкування.
- •Стандартні і нестандартні документи.
- •Безособові конструкції з дієслівними формами -но, -то у діловому мовленні.
- •Вимоги до складання й оформлення розпорядчих і організаційних документів.
- •Складні випадки керування та узгодження у професійному мовленні.
- •Ділове листування. Види службових листів.
- •Особливості лексики та синтаксичної організації офіційно-ділового стилю.
- •Особливості оформлення довідково-інформаційної документації.
- •Сутність і зміст етики ділового спілкування. Етичні норми і нормативи.
- •Особливості оформлення документів щодо особового складу.
- •Професійна етика. Вчинок як першоелемент моральної діяльності.
- •Протокол, витяг з протоколу.
- •Етапи ділового спілкування.
- •Основні реквізити документів.
- •Культура телефонного діалогу.
- •Правила оформлення сторінки, рубрикація тексту, правила оформлення заголовків, виділення окремих частин тексту.
- •Ознаки та аспекти культури мовлення.
- •Лексика за сферою вживання.
- •Нормативні документи про державний статус української мови.
- •Джерела походження фразеологізмів.
- •Мова і думка. Види, форми, прийоми розумової діяльності.
- •Прийменник «по» в діловому мовленні.
- •Терміни та професіоналізми, їх відмінності.
- •Документ — основний вид ділового мовлення.
Особливості українського правопису. Орфоепічні норми.
Правопис - сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи передачі мови на письмі. Правопис охоплює орфографію та пунктуацію. Як правило, складається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.
Український правопис сформувався на основі правописних традицій давньоруської мови, що ґрунтувалися на фонетичному принципі, за яким написання має відбивати вимову.
Від початку 19 ст. в українській мові поширюється фонетичний (фонематичний) правопис, принцип якого — позначення однією літерою однієї фонеми.
Послідовником фонетичного підходу до орфографії виступив О. Корсун в альманасі «Сніпь» (1841).
Від 1876 до 1905 на Східній Україні всю українську літературу друкували російською абеткою згідно з російським правописом.
У Західній Україні (Східна Галичина, Буковина, Закарпаття) на поч. 19 ст. вживали за традицією старослов'янську кириличну азбуку і користувалися старим консервативним історико-етимологічним правописом, офіційно визнаним у школах та книговидавничій практиці.
У 60-80-х рр. 19 ст. у Західній Україні користувалися двома правописами: історико-етимологічним М. Максимовича (москвофіли) і фонетичним П. Куліша (народовці).
В кінці 30-х рр. постало питання про нове врегулювання українського правопису. Новий проект українського правопису за редакцією М. Грунського, підготовлений у 1940, через воєнні обставини не було прийнято. Після деяких уточнень і виправлень у 1946 вийшов «Український правопис», а в 1960 - його 2-е, доповнене й виправлене І видання. Третє видання «Українського правопису» 1990 базується, як і попередні, на фонематичному принципі.
За офіційною нумерацією редакція 1993 року є четвертим виданням.
Композиція публічного виступу.
Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова.
Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний , комунікативний і посткомунікативний.
Докомунікативний: 1.Визначення теми і мети виступу, 2.Оцінка аудиторії й обстановки, 3.Добір матеріалу, 4.Створення тексту, 5.Репетиція. Комунікативний: Проголошення промови, Відповіді на запитання, ведення полеміки. Посткомунікативний: Аналіз промови
Правопис відмінкових закінчень іменників II відміни у родовому відмінку.
У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Однак існує певна закономірність у їх використанні. Так, у родовому відмінку однини іменники II відміни мають закінчення -а, -у (у м'якій
групі -я, -ю). При визначенні закінчення беруть до уваги
семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір — папера (документ) — паперу (матеріал); акт —акта (документ) —акту (дія).
Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що ] означають:
загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Івана, Руслана, Львова, Києва, Харкова, Ужгорода, Ярославля, Тернополя, Севастополя, Марселя;
інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;
назви речей, предметів: комп 'ютера, ксерокса, стола, автомобіля, мікроскопа, документа, плаща, векселя, стільця;
назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);
назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду — з іншим значенням) та ін.;
назви будівель, приміщень, споруд: коридора, паркана, сарая, погреба (але льоху);
Деякі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.
наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: ромба, квадрата, діаметра, атома, поршня, сектора, куба, катода, реферата;
українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях).
Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:
збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру, ансамблю (але вишняка, березняка, чагарника — з наголосом на кінцевому складі);
речовину, масу, матеріал: меду, спирту, сиропу, цукру, чаю, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, снігу, алмазу, кисню, водню;
різні почуття, відчуття: гніву, страху, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю;
назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету; назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса — у значенні монета), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху;
явища природи: дощу, грому, вітру, морозу, вогню;
місце, простір тощо: світу, степу, яру, лугу, саду, майдану, вигону, краю (але хутора, берега, горба);
назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Уралу, Кавказу, Сахаліну, Донбасу, Криму, Сибіру, Бугу, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця.