33. Національні виробничі відносини як фактор управління міжнародними нддкр.

Виробничі відносини, що самі є об’єктом технологічної політики підприємства, багато в чому визначають його стратегію у цій галузі, оскільки створюють або усувають деякі обмеження, а також змінюють організаційні і трансакційні витрати. У табл. 9.2 подано елементи виробничих відносин, що існують на великих промислових підприємствах провідних країн світу і суттєво впливають на проведення технологічної політики. Так, німецька модель приводить до тривалішого процесу узгодження під час планування змін, більш м’якого вирішення конфліктів (наприклад, при регулюванні робочого часу (надстрокові або скорочений робочий тиждень) переважає такий метод, як звільнення і найм нових працівників), а в американській частіше використовується тактика «зеленого газону». Як наслідок, національні виробничі відносини заохочують (характеризуються відносно нижчими трансакційними та організаційними витратами) реактивну або агресивну технологічну стратегію. Перша характеризується поступовістю змін і прив’язкою до вимог основних споживачів, друга — духом новаторства і постійним створенням переваг за рахунок технологічних проривів. Успішність реалізації тієї чи іншої стратегії пев­ною мірою зумовлюється вибором країни розміщення підприємства.

Тема 9. Фінансовий менеджмент міжнародних корпорацій

34. Короткострокове фінансування фірми: внутрішні та зовнішні джерела фінансування.

35. Внутрішні джерела фінансування (пряме міжнародне внутріфірмове фінансування, компенсаційний внутріфірмовий кредит, паралельний внутріфірмовий кредит.

34 = 35

Одним із завдань фінансового менеджменту ТНК є вилучення коштів для фінансування зарубіжних філій. Фінансування ТНК залежно від мети може бути короткостроковим або довгостроковим. Метою короткострокового фінансування є поповнення оборотного капіталу, виконання поточних забов'язань. Джерела короткострокового фінансування поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішніми джерелами є нерозподілений прибуток та амортизация. їх перерозподіл усередині фірми здійснюється за допомогою внутрішньофірмових міжнародних позик. Таким чином, внутрішньофірмове короткострокове фінансування — це взаємонадання валютних позик різними підрозділами компанії, надання інвалютних кредитів материнською компанією дочірнім фірмам та навпаки.

Внутрішньофірмові міжнародні позики надаються у формі: ^ прямого міжнародного фірмового кредиту. Материнська компанія надає тимчасово вільні грошові кошти дочірній компа-нії, що оформлюється простим векселем; ^ компенсаційного внутрішньофірмового кредиту. Материнська компанія покладає цільові фонди на строковий депозит у міжнародний банк своєї країни, який використовує свій філіал за кордоном для перекредитування отриманих коштів дочірній ком-панії в іншій країні; ^ паралельний внутрішньофірмовий кредит, тобто учасники угоди надають один одному позики у валюті своєї країни на обумовлений період часу.

Зовнішніми джерелами короткострокового фінансування є банківське фінансування та одержання коштів за допомогою ринку цінних паперів.

Банківське фінансування здійснюється у таких видах: ^ Кредитна лінія. Це кредитна умова між банком та його клієнтом, яка містить обіцянку банку щодо надання клієнту визначеної суми коштів до деякого ліміту протягом визначено-го строку. ^ Револьверный кредит. Це кредитні лінії, які відновлю-ються протягом тривалого періоду часу, юридично формалізо-вані контракти. ^ Строкова позика. Це прямий, незабезпечений кредит на строк, який не перевищує 90 днів. Він оформлюється у вигляді простого векселя. ^ Овердрафт. При наданні овердрафту банк списує кошти з рахунка клієнта в розмірах, більших ніж залишки на його рахун-ку, відкриваючи таким чином кредит. Банківське фінансування може здійснюватися в національ-ній та іноземній валютах. Відповідно розрізняють національне, іноземне та євровалютне фінансування (еврокредита). Фі-нансовий менеджер вирішує, застосування якої валюти в даний момент і на даному ринку найефективніше з точки зору ризику втрат, до якого рівня валютний ризик повинен покри-ватися форвардними контрактами, угодами «своп» та який повинен бути оптимальний портфель інвалютних активів, тобто, яку кількість коштів і в яких валютах необхідно мати компанії на даний момент.