20. Учасники ринку технологій.

Для розробки промислової техно-логії або впровадження нового продукту у сучасне промислове виробництво потрібні промислові лабораторії, конструкторські бюро, технологічні підрозділи. У зв’язку з цим поглиблюється поділ праці між

індивідуальними винахідниками, що пропонують нові нетрадиційні ідеї, дрібними і середніми інноваційними компаніями, що доводять ці ідеї до стадії практичного засто-сування, і крупними корпораціями, що забезпечують використання нової технології у масовому виробництві. Найпоширеніша схема процесу створення і освоєння технології на рис.1.

Дрібні інноваційні компанії в основному визначають пропозицію на сучасних ринках технології. Найпоширенішим способом реалі-зації свого продукту для незалеж-ного винахідника або дрібного біз-несу є продаж винаходу промисло-вій компанії, зацікавленій в осво-єнні нововвед-ня у виробництво.

Ринкова структура на початковому етапі відтворювального циклу тех-нології характеризується, з одного боку, великою кількістю дрібних інноваційних фірм і індивідуальних винахідників, що генерують нові технічні ідеї і прагнуть продати свої науково-технічні результати. З другого боку знаходиться велика кількість крупних промислових компаній, готових придбати най-більш перспективні з них для засто-сування у власному виробництві шляхом скупки патентів і ліцензій, контрактації мілких фірм на умовах субпідряду, найму володіючого технологією спеціаліста або прид-бання підприємства, де вона успіш-но використовується.

Значну роль у здійсненні зв’язку між різними учасниками процесу відтворення технології відіграють посередницькі фірми. Вони є необ-хідним атрибутом розвинутих рин-ків технології. Їх значення полягає в тому, що вони:

-обслуговують науково-техн.обмін;

-сприяють підвищенню швидкості пошир-ня нововведень в економіці;

-сприяють збільшенню віддачі від капіталовкладень в НДДКР.

Крім посередницьких фірм елеме-нтом інфраструктури, що сприяє поширенню нових технологій, є розширення практики проведення різних виставок, ярмарок, на яких винахідники і мілкий інноваційний бізнес можуть продемонструвати свої досягнення в різних галузях знань

21.Венчурний бізнес.

Венчурні інвестиції не є безпечнішими за вкладення в уже існуюче і зростаюче підприємство, оскільки вони пов’язані з такими основними ризиками:

• високий ступінь технічної невизначеності у створенні продукту;

• технологічно досконалий продукт може не відповідати ринковому попиту;

• управлінська команда може не мати кваліфікації або досвіду.

Ці додаткові ризики виправдовуються тим, що реалізація науково-технічного проекту, котрий є об’єктом вкладень, спочатку оцінюється як високорентабельний.

Сутність венчурного бізнесу як високоризикованої і потенційно високоприбуткової діяльності визначає такі особливості його функціонування:

• об’єктом капіталовкладень є ризикові проекти;

• здійснюється портфельне управління капіталом;

• значна частка вкладень здійснюється у статутний капітал інноваційних фірм;

• венчурний капіталіст бере активну участь в управлінні проек­том або принаймні забезпечує собі надійний контроль;

• реалізується гнучкий механізм узгодження інтересів інвесторів і менеджерів залежно від етапу розвитку проекту;

• первісно визначається спосіб виходу з бізнесу венчурного капіталіста у фазі зрілості проекту.

Основні етапи венчурного бізнесу:

1. Cтарт (від організації підприємства до випуску експериментальної партії продукції: НДДКР, капітальні вкладення, експериментальне виробництво).

2. Виведення продукції на ринок (збільшення оборотного капіталу).

3. Завоювання ринку (організація масового виробництва, різке зростання обороту).

Венчурний бізнес потребує особливого кола потенційних інвесторів.

Основними джерелами венчурного капіталу є:приватні інвестори; малі інвестиційні компанії; великі корпорації; трастові фонди; спеціальні державні фонди і програми.