Глава 9. Відповідальність у цивільному праві

Попереджувально-виховна функція відповідальності спрямована на попередження правопорушень. Міри цивільно-правової відпо­відальності стимулюють боржника (приватна превенція) та інших (загальна превенція) учасників цивільних відносин до належного виконання своїх зобов'язань.

Репресивна функція означає покарання правопорушника, яке виражається у додаткових несприятливих зобов'язаннях, що забез­печуються примусовою силою держави.

Компенсаційна функція проявляється у ліквідації несприятли­вих наслідків у потерпілого (кредитора) за рахунок порушника (боржника).

Сигналізаційна функція має велике значення для інших партне­рів боржника, оскільки може служити сигналом про можливість не­доліків у поведінці боржника, які можуть виявитися у нових право-стосунках при заподіянні правопорушення.

До принципів цивільно-правової відповідальності можна віднес­ти принципи: 1) законності (обов'язкове виконання суб'єктами ци­вільного права імперативних вимог, викладених у нормі права щодо відповідальності); 2) невідворотності відповідальності (обов'язкове застосування відповідальності до будь-якого правопорушника); 3) індивідуалізації (допускається врахування ступеня суспільної не­безпеки правопорушення, форми вини, майнового стану правопо­рушника та ін. (наприклад, ст. 1193 ЦК України встановлює мож­ливість урахування вини потерпілого і матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди); 4) принцип повного відшкоду вання шкоди (відновлення майнового становища потерпілого до ста­ну, який існував до правопорушення, ст. 1166 ЦК України); 5) принцип рівності сторін; 6) принцип поєднання особистих ін­тересів із суспільними (здійснення права не повинно шкодити ін­тересам і цивільним правам суспільства та іншим суб'єктам цивіль­ного права; наприклад, фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльно­сті, яка загрожує життю та здоров'ю, ст. 282 ЦК України).

Розвиток страхування цивільної відповідальності, а також со­ціального страхування тлумачиться багатьма західними юристами як свідоцтво згасання цивільної відповідальності, як мінімум у сфе­рі деліктних правовідносин. На їх думку, заміна цивільної відпо­відальності страхуванням призводить не до посилення захисту по­терпілих, а до його послаблення, тому що, розраховуючи на страху-

Теория государства и права: Курс лекций. — М.: Юрист-ь, 1999. — С. 552; Брагин-ский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: общие положения. — М-, 2000. — С. 610-611.

вання відповідальності внаслідок своєї діяльності, особа поводиться більш необачно і, відповідно, більш соціально небезпечно. їхні опо­ненти заперечують, що страхування є найбільш оптимальним засо­бом відшкодування, але у зв'язку з тим, що страхування не може виконувати кримінальну і, відповідно, репресивну функцію, стра­хування доповнюється можливістю стягнення шкоди шляхом вста­новлення можливості стягнення відшкодованої страхувальником шкоди через регресні позови. Отже, розвиток страхування цивіль­ної відповідальності супроводжується часто не заміною цивільної відповідальності в цілому інститутом страхування, а відродженням майнової винної відповідальності, але вже на етапі розгляду регрес-них вимог страхувальника до застрахованої особи¹.

Принцип каналізування цивільної відповідальності полягає у тому, що відповідальність несе тільки одна особа, вказана у норма­тивному акті, незалежно від того, заподіяна шкода нею самою чи ін­шими особами. Як правило, забороняється переносити відповідаль­ність на дійсних заподіювачів шкоди, за винятком, коли, наприк­лад, між сторонами є спеціальна угода з цього питання. Так, виняткова відповідальність оператора атомної установки може бути прямо закріплена у законі. Вона отримала назву «юридичного кана­лізування» за законодавством Франції, Японії, Нідерландів, Англії, Швеції, Швейцарії, Бельгії, Іспанії та інших країн. Потерпілий від ядерного інциденту може звернутися з позовом про відшкодування шкоди тільки до оператора ядерної установки. Усі інші винні особи звільняються від майнової відповідальності, за винятком випадків, коли в оператора з ними укладена спеціальна угода².

Необхідність, з одного боку, відшкодування шкоди, заподіяної невинними діями (наприклад, випадкової шкоди), з іншого, — не­справедливість покарання невинних осіб через притягнення їх до відповідальності змушує шукати шляхи вирішення проблеми без­винної відповідальності³.