16. Феодальна рента, її історичні форми.

У межах феодальної вотчини (французька сеньйорія, англійський манор) здійснювалась експлуатація селян, що стала основою для вилучення феодальної ренти. Феодальна земельна рента – це частина додаткового продукту залежних селян, яку безплатно, безеквівалентно привласнює землевласник. Вона є економічною формою реалізації власності феодала на землю, засобом позаекономічного примусу. Розрізняють такі історичні форми феодальної ренти:

• Відробіткова рента (панщина); • Рента продуктами (натуральний оброк); • Грошова рента (грошовий оброк).  Зазвичай ці три види існували одночасно, але в різні історичні періоди один із видів превалював.У період становлення феодалізму переважала відробіткова рента в поєднанні з продуктовою. У ХІ-ХУ ст. у зв’язку зі зростанням міст, поширенням товарно-грошових відносин поряд із попередніми двома формами набуває значення грошова рента. Поступово феодали скорочували своє господарство, передавали панську землю в утримання селянам і жили за рахунок натурального та грошового оброків. Цей процес, що дістав назву комутації ренти, вів до зростання економічної незалежності селянського господарства.

17. Економічна роль середньовічних міст та причини їхнього бурхливого розвитку в хі-хіі ст.

З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації — відродження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових міст (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), зростання їхнього господарського значення. Головною причиною цього було економічне піднесення, що призвело до занепаду натурально-господарських форм виробництва. Сеньйоріальне ремесло вичерпало себе і феодальне помістя не могло розв'язати свої промислові проблеми.

Успіхи сільського господарства зробили можливим існування частини населення, яке могло не займатися сільськогосподарським виробництвом. Ремісники переводилися на оброк. Вони покидали помістя і селилися на перехресті доріг у торгових містечках біля стін замків і монастирів. Поступово ці поселення перетворювалися на міста. Отже, відокремлення ремесла від сільського господарства, розвиток товарних відносин стимулювали виникнення міст як центрів ремесла і торгівлі. З кінця XI ст. зростанню і процвітанню їх сприяли хрестові походи, які активізували розвиток західноєвропейської торгівлі.

18. Цехова організація середньовічного ремесла.

У часи середньовіччя значного поширення набула тенденція до об’єднання осіб суміжних професій у межах кожного міста в цехи, гільдії, братства. В умовах конкуренції ремісники об’єднуються в цехи, які виникли у Візантії в ІХ ст. Перші ремісничі цехи виникли в Германії, потім на Волині та Київщині. У 1425 р. у Львові було 9 цехів, а наприкінці ХV ст. вже 14. У яких працювали майстри 50 спеціальностей.

Цехи виконували ряд функцій: утверджували монополію на певний вид ремесла; встановлювали контроль над виробництвом і продажем ремісничих виробів; регулювали відносини майстрів із підмайстрами й учнями.

Цехи не були виробничими об’єднаннями, кожний ремісник працював у власній майстерні, зі своїми інструментами та сировиною. Ремесла передавалися спадково і були сімейною таємницею. У майстерні був майже відсутній поділ праці, тут працював майстер, один-два підмайстри і кілька учнів, але членом цеху був лише майстер. Цехи мали статути, якими визначалися вид продукції, розмір, якість, колір, використання певної сировини, обсяги виробництва. Крім соціально-економічних цехи охоплювали й інші сторони життя ремісників, наприклад, у разі війни вони виступали як бойова одиниця, цехи мали свою церкву, каплицю, спільну казну, допомагали у разі хвороби чи смерті годувальника, організація спільних святкувань тощо.

Таким чином, цехи, як об’єднання економічного характеру, до кінця ХІV ст. відігравали прогресивну роль і відповідали тодішньому рівню продуктивних сил.