14. Загальна характеристика феодалізму як господарської системи

Середні віки - це період зародження, і панування розкладу феодалізму. Слово «феодалізм» походить від позднелатінского feodum - маєток (у країнах Західної Європи в середні віки цим словом позначали земельне володіння, подаровані сюзереном своєму васалові в спадкове користування з умовою несення їм феодальної служби).

У сучасній історіографії немарксистській присутня різний розуміння суті феодалізму. Частина дослідників грунтуючись на юридичній концепції, головними ознаками феодалізму вважає: політичну роздробленість, ієрархічну систему влади, васалітет, корпоративність. Інші - розглядають феодалізм комплексно і, крім зазначених, звертають увагу і на такі ознаки, як велике землеволодіння і селянсько-сеньйоріальні відносини. У цілому вирішальний значення приділяється політичну і юридичну структуру, ментальності феодального суспільства.

Політична система більшості європейських країн в середні віки будувалася за принципом васалітету - надання військовій знаті землі в обмін на службу. Центром феодальної ієрархії був король, який у середні віки був перш за все полководцем. З 9-го по 14-е століття найважливішою складовою війська були кінні лицарі. Спорядження лицаря, проте, вимагало чималих коштів. Король віддавав землю, відому під назвою феод або лен найвищому прошарку знаті, отримуючи від них лицарів. Ця найвища знать була васалами короля. Найвища знать, в свою чергу, роздавала землю лицарям, які здавали її в оренду селянам. Король був сюзереном щодо своїх васалів, королівські васали були сюзеренами щодо своїх лицарів.

Васали присягали на вірність своїм сюзеренам, проте діяло правило безпосереднього підпорядкування «васал мого васала - не мій васал»

15. Типи феодального землеволодіння та шляхи його формування в Європі.

Три основних види феодального землеволодіння. Перший вид - власність держави або безпосередньо царя (палацові землі, землі чорних волостей). Другий вид - вотчинне землеволодіння. Будучи умовної власністю на землю, вотчини маливсе-таки інше правове становище, ніж помістя. Вони передавалися у спадок. Існувало три їх види: родові, вислужену (жалувані) й куплені. Законодавець дбав про те, щоб кількість родових вотчин не меншало. У зв'язку з цим передбачалося право викупу проданих родових вотчин. Третій вид феодального землеволодіння - маєтки, які давалися за службу, головним чином військову. Розмір помістя визначався службовим становищем особи. Помста не могло передаватися у спадок. Феодал користувався ним до тих пір, поки служив.

Процес формування феодального землеволодіння відбувався двома шляхами. Перший — через селянську громаду. Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від батька до сина (а з VI ст. — і до дочки) і був їх влас­ністю. Так поступово формувався аллод — земельна власність, що вільно відчужується. Аллод прискорив майнове розшаруван­ня серед вільних селян: землі почали концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як частина класу феода­лів. Таким чином, це був шлях формування вотчинно-аллоідаль-ної форми феодальної власності на землю, особливо характерної для германських племен.

Другий шлях формування феодальної земельної власності і, отже, усієї феодальної системи — практика земельних пожалувань королем або іншими великими землевласниками-феодалами своїм наближеним. Спочатку ділянка землі (бенефіций) надавав­ся васалу лише за умови несення служби та на час його служби, а сеньйор зберігав верховне право на бенефіций. Поступово права васалів на землі, що були пожалувані, розширювалися, адже сини багатьох васалів продовжували служити сеньйору свого батька..