2.3. Українська національна і літературна мова. Ознаки літературної мови.

Національна мова - це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є україн­ська мова. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер Поняття „національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей - літературну мову та діалекти. Діалект - це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціаль­ною групою людей. Літературна мова - це унормована, загальноприйнята форма на­ціональної мови. Вона не протиставляється національній мові, бо, уза­гальнюючи засоби виразності загальнонародної мови і будучи найви­щим досягненням культури мовлення народу, відіграє у складі націо­нальної провідну роль, виступає важливим чинником консолідації нації.. Історично в Україні існувало два типи літературної мови: слов'яно-руська як результат взаємодії старослов'янської і давньоруської книжної мови та староукраїнська, що розвину­лася на основі книжної давньоруської мови і живого українського на­родного мовлення. Першу використовували переважно в конфесійній літературі, а другу, яку називали ще мова проста, руська, діалект руський, - у ділових та юридичних документах, літописах, полеміч­ній і навіть релігійній літературі. Ознаки літер. мови: Унормованість передбачає наявність у ній чіт­ких, обов'язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів та.ін. Стандартність. літературна мова зберігає свою вну­трішню єдність і цілісність. Наддіалектність- мова вбирає в себе багато особливостей інших говорів, повсюдно поширюється, стає обов'язковою для всіх членів суспільства. Поліфункціональність - виявляється у здатності виконувати різні функції. Стилістична диференціація. Має розгалужену систему різних стилів. Наявність усної та писемної форм вираження. Початок сучасної української літературної мови пов’язаний з виходом «Енеїди» І. Котляревського у 1798 році. Першою пам’яткою, яка відображає усі фонетичні та морфологічні особливості української літературної мови є Пересопницьке Євангеліє (1556-1561).

4. Поняття мовної норми і її види.

Мовна норма - це сукупність правил реалізації мовної системи, прийнятих на певному етапі розвитку суспільства як взірець. Літературна норма виконує важливі суспільні функції вона забез­печує взаєморозуміння членів суспільства, полегшує процес спілку­вання. Наявність норм літературної мови, однак, не заперечує паралель­ного існування мовних варіантів, тобто в межах норми можуть бути варіанти, які не порушують системних відношень мовної одиниці. Види мовних норм: 1.Орфоепічні норми - це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення. Дотриман­ня цих норм забезпечує безперешкодне сприймання виголошеного текс­ту. 2.Акцентуаційні норми передбачають дотримання правил наго­лошування слів. Йдеться, звичайно, про виділення складу в слові та слова в реченні чи фразі. 3.Орфографічні норми - це правила передачі звукової мови на письмі, а саме: написання слів і їх частин, вживання великої літери, написання слів разом та ін. 4.Пунктуаційні норми - це система правил вживання розділо­вих знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире та ін.) 5.Лексичні норми використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, ді­алектних, просторічних слів. 6.Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. 7.Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення. Ці норми ви­вчаються в морфології та синтаксисі. 8.Стилістичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови.

5-6. Літературна мова має дві форми вираження – усну та писемну. Обидві форми використовують ті самі літературні норми, але кожна з них має свою специфіку. Вона визначена насамперед призначенням: усна форма розрахована на слухача, а писемна – на читача. Форми відрізняються одна від одної і способом передавання мовлення: усна форма пов’язана з вимовою звуків і їх акустичним сприйняттям; писемна – з графічним відображенням мовлення і читанням.